ћ≥н≥стерство осв≥ти ≥ науки ”крањни

ѕрикарпатський ”н≥верситет ≥м. ¬асил¤ —тефаника

≤сторичний факультет

–еферат на тему:

≈—“≈“»„Ќј —¬≤ƒќћ≤—“№

виконав:

студент групы N-nn

ѕетренко ≤ван

≤вано-‘ранк≥вськ

2000 р.

≈стетична д≥¤льн≥сть сусп≥льного суб'Їкта, що розвиваЇтьс¤ прот¤гом тривалого ≥сторичного часу, створюЇ ц≥лий комплекс почутт≥в, представлень, погл¤д≥в, ≥дей, ¤к≥ ми називаЇмо естетичною св≥дом≥стю. ўо це таке? ѕередус≥м пон¤тт¤, свого роду, абстракц≥¤, вказуюча особливу духовну осв≥ту, що характеризуЇ естетичне в≥дношенн¤ людини або сусп≥льства до д≥йсност≥. ≈стетична св≥дом≥сть   продукт тривалого ≥сторичного розвитку сусп≥льства, воно ≥снуЇ ¤к форма сусп≥льноњ св≥домост≥, що в≥дображаЇ р≥вень естетичного освоЇнн¤ св≥ту. ≤снуЇ воно також ¤к личностна¤ ≥ндив≥дуальна характеристика окремоњ людини. ≈стетична св≥дом≥сть сусп≥льства, ¤к ≥ окремого ≥ндив≥да, формуЇтьс¤ т≥льки на основ≥ естетичноњ практики в њњ р≥зноман≥тних видах, про ¤к≥ ми вже говорили. „им багатше естетична практика сусп≥льства або особистост≥, тим багатше ≥ складн≥ше њх естетична св≥дом≥сть. Ќадто складна ≥ многоуровнева його структура. ” в≥домому значенн≥ вона в≥дтворюЇ основн≥ ≥сторичн≥ етапи його становленн¤.

–озгл¤немо лише найб≥льш ≥стотн≥ елементи естетичноњ св≥домост≥: естетичне почутт¤, естетичний смак, естетичний ≥деал. ўо стосуЇтьс¤ мистецтва, то воно Ї особливою формою естетичноњ св≥домост≥, в ¤к≥й представлен≥ вс≥ ≥нш≥ елементи ≥ ¤ка ≥снуЇ специф≥чним образом. ћова про нього в спец≥альному розд≥л≥.

«упинимос¤ на посл≥довн≥й характеристиц≥ елемент≥в естетичноњ св≥домост≥.

1. ≈—“≈“»„Ќ≈ ѕќ„”““я

ѕочутт¤, що ¬ипробовуютьс¤ людиною ≥ насолоди р≥зноман≥тн≥ по характеру, структур≥ ≥ психолог≥чному механ≥зму. ќдн≥ з них дуже близьк≥ твариною, ≥нш≥ ж Ї специф≥чно людськими ≥ властив≥ т≥льки люд¤м. ≈стетичне почутт¤ належить ¤краз до останн≥х. ÷е один з найскладн≥ших вид≥в духовного переживанн¤, саме, мабуть, найблагородн≥ше з почутт≥в людини. ќднак не можна не зазначити, що нав≥ть йому, людин≥, естетичне почутт¤ не дане в≥д народженн¤. як показують науков≥ досл≥дженн¤, воно зароджуЇтьс¤ у дитини пор≥вн¤но п≥зно, або не зароджуЇтьс¤ зовс≥м, ¤кщо дитина по ¤ких-небудь обставинах зростала в середовищ≥ тварин. як вказував  . ћаркс,  естетичне почутт¤ з'¤вл¤Їтьс¤ т≥льки там, де людина в≥льна в≥д "грубоњ практичноњ потреби". ≤ ¤кщо тварина "проводить лише п≥д владою безпосередньоњ ф≥зичноњ потреби", то людина проводить, нав≥ть будучи в≥льний в≥д ф≥зичноњ потреби, ≥ в ≥стинному значенн≥ слова т≥льки тод≥ "проводить, коли в≥н в≥льний в≥д нењ". –озробл¤ючи теор≥ю трудового вдосконаленн¤ людини,  . ћаркс встановив, що багатство людськоњ чуттЇвост≥ ≥ зд≥бностей виникло ≥ розвивалос¤ п≥д впливом р≥зноман≥тних форм практичноњ д≥¤льност≥.

«ором волод≥ють багато ¤к≥ тварини, але оком, що ум≥Ї насолоджуватис¤ красою предмет≥в, волод≥Ї т≥льки людина. ќрган слуху також властивий багато чим тваринним, але музичний слух Ї т≥льки у людини. ”творенн¤ зовн≥шн≥х почутт≥в це результат тривалоњ б≥олог≥чноњ еволюц≥њ св≥ту, виникненн¤ ≥ розвиток естетичних духовних почутт≥в   результат вс≥Їњ соц≥альноњ ≥стор≥њ людства. «датн≥сть активно сприймати навколишн≥й св≥т в формах по-людському розвиненоњ чуттЇвост≥ не Ї закладеною в нас природою (на в≥дм≥ну в≥д самих орган≥в почутт≥в), а Ї продукт культурно-≥сторичний. ‘орми спогл¤данн¤ ≥ у¤влень не т≥льки не визначаютьс¤ анатомо-физиологи-ческими особливост¤ми орган≥в сприйн¤тт¤, але, навпаки, задаютьс¤ њм ззовн≥ р≥зними формами д≥¤льност≥, р≥зноман≥тт¤м цих форм.

¬≥домий рад¤нський ф≥лософ ≈. ¬. ≤льенков так образно представл¤Ї цей процес: "¬ласна форма" (ф≥з≥олог≥чна форма) орган≥в сприйн¤тт¤ людини схожа з "формою воску" саме в тому в≥дношенн≥, що в н≥й структурно-ф≥з≥олог≥чно не "закодована" зазделег≥дь [апр≥ор≥] жодна з форм њх д≥¤льного функц≥онуванн¤. —труктурно вони пристосован≥ еволюц≥Їю саме до того, щоб сприймати форму будь-¤кого предмета, погодити свою д≥¤льн≥сть з будь-¤кою предметною формою" 1. "‘орми спогл¤данн¤", оск≥льки ≥ "форми мисленн¤",  пише в≥н дал≥   н≥ в ¤кому раз≥ не досл≥джуютьс¤ ф≥з≥олог≥чно" тобто разом з анатом≥Їю орган≥в мисленн¤ ≥ сприйн¤тт¤. ¬они кожний раз в≥дтворюютьс¤ в ≥ндив≥дуумов≥ шл¤хом вправи цих орган≥в ≥ успадковуютьс¤ особливим шл¤хом   через форми тих предмет≥в, ¤к≥ створен≥ людиною дл¤ людини, через форми ≥ орган≥зац≥ю предметно-людського св≥ту.  ультура, створена трудом людини, Ї матер≥альним носи-

телем форм мисленн¤ ≥ форм спогл¤данн¤, через ¤кий вони передаютьс¤ в≥д одного покол≥нн¤ до ≥ншому" 2.

 ультура, њњ предметн≥ форми, духовний зм≥ст, а також людське сп≥втовариство   нос≥њ форм почуванн¤ св≥ту ≥ форм мисленн¤. ќкрема людина опановуЇ такими формами ≥ндив≥дуально, через р≥зн≥ форми д≥¤льност≥ ≥ сп≥лкуванн¤, через гру ≥ навчанн¤. ѕоза миром культури ≥ людським сп≥втовариством ц≥ родов≥ ¤кост≥ людини не розвиваютьс¤. ≤накше кажучи, спос≥б передач≥ родових ¤костей Ї социокультурным, а не б≥олог≥чним, генетичним, ¤к у тварин. Ѕ≥олог≥чно ≥ генетично у людини Ї лише передумови дл¤ соц≥альноњ форми життЇд≥¤льност≥. ‘ормуючись в ранньому дитинств≥, вони д≥йсно перетворюютьс¤ в психолог≥чн≥ механ≥зми ≥ д≥ють ¤к "природн≥" зд≥бност≥ людини. “ому вони ≥ здаютьс¤ такими ж "природними" особливост¤ми людськоњ ≥стоти, ¤к ≥ анатом≥чна будова його т≥ла. “им б≥льше, що ц≥ зд≥бност≥ властив≥ вс≥м люд¤м, розр≥знюючись лише м≥рою њх развитости ≥ культурно-етн≥чною своЇр≥дн≥стю ви¤ву. ¬се це створюЇ враженн¤, що форми мисленн¤ ≥ форми почуванн¤ успадковуютьс¤ так само, ¤к кол≥р очей ≥ форма носа.

≤ндив≥д, вступаючи в житт¤, застаЇ готовим не т≥льки соц≥ально-економ≥чний лад, але ≥ певну культуру сусп≥льства, матер≥альн≥ ≥ духовн≥ ц≥нност≥. ƒл¤ нього вони виступають передус≥м ¤к умова реального бутт¤. “≥льки в процес≥ практичного привласненн¤ ≥ндив≥дом соц≥ального досв≥ду, выкристаллизованного в культур≥ сусп≥льства, очеловечиваютс¤ його первинн≥   б≥олог≥чн≥   потреби   ≥   почутт¤, формуютьс¤ власне людськ≥ духовн≥ потреби ≥ зд≥бност≥. ƒо њх числа належить естетична потреба ≥ естетичне в≥дношенн¤ ¤к здатн≥сть њњ задоволенн¤.

»о естетична потреба виникаЇ лише при на¤вност≥ естетичного почутт¤   ц≥Їњ основи естетичного в≥дношенн¤ до миру. “обто естетичне почутт¤   ц¤ така духовна осв≥та, ¤ка означаЇ певний р≥вень социализации ≥ндив≥да, п≥днесенн¤ його потреб до ≥стинно людських.

ѕотр≥бно при цьому мати на уваз≥, що людина не може задовольн¤ти ¤ку-небудь потребу, не задовольн¤ючи себе ц≥л≥сно ¤к особист≥сть. ’арактер естетичного почутт¤, його ц≥нн≥сна ор≥Їнтац≥¤ Ї тому найважлив≥шою соц≥альною характеристикою особистост≥.

—труктура культурних, зокрема художн≥х, ц≥нностей кожноњ конкретноњ епохи, що —клалас¤ по в≥дношенню до ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥ маЇ нормативний характер. «асвоЇн≥ ≥ндив≥дом в процес≥ соц≥альноњ взаЇмод≥њ ≥ естетичного вихованн¤ естетичн≥ ц≥нност≥, прийн¤т≥ в сусп≥льств≥, виступають ¤к ор≥Їнтир в його естетичному в≥дношенн≥ до д≥йсност≥, служать еталонами ≥ критер≥¤ми, що дозвол¤ють формувати його власний духовний св≥т, внутр≥шню структуру особистост≥.

ќпосредованность естетичного в≥дношенн¤ попередн≥м естетичним досв≥дом людства, заф≥ксованому в культур≥, служить одн≥й з причин сп≥льност≥ естетичного почутт¤ людей. ћ≥ра сп≥льност≥ естетичного почутт¤ р≥зна. ’арактер мирочувство-вани¤ може бути загальним дл¤ ц≥лоњ ≥сторичноњ епохи. Ќайб≥льш виразно це ви¤вл¤Їтьс¤ в мистецтв≥. –омантичне мироотношенне легко в≥др≥знити в≥д классицистического, сп≥лкуючись з творами мистецтва, що представл¤ють ц≥ напр¤ми в мистецтв≥. ћожна ви¤вити схож≥сть естетичного почутт¤ у нац≥онально-етн≥чноњ сп≥льност≥ людей. «алежить це передус≥м в≥д соц≥ально-класового положенн¤ людськоњ сп≥льност≥: чим складн≥ше соц≥альна, культурна, етн≥чна, демограф≥чна структура сусп≥льства, тим б≥льше р≥зноман≥тн≥ естетичн≥ почутт¤ людей.

≤снуюч≥ в сусп≥льств≥ форми естетичного мирочувствовани¤ виступають по в≥дношенню до окремого ≥ндив≥да не у вигл¤д≥ норм, приписуючих певне в≥дношенн¤ людини до д≥йсност≥,   вони швидше придбавають значенн¤ моделей, на основ≥ ¤кого чолов≥к будуЇ власне св≥тосприйманн¤. ¬≥д того, ¤кий комплекс соцпокультурных чинник≥в вплине найб≥льший чином на ≥ндив≥дуальний розвиток особистост≥, залежить ¤к≥сть ≥ндив≥дуального естетичного почутт¤. ћ≥ра його развитости також ≥ндив≥дуальна ≥ значною м≥рою залежить в≥д зусиль самоњ особистост≥ по оволод≥нню багатством естетичноњ культури, виробленоњ людством. ¬она Ї в

той же час ≥ м≥рою социализации особистост≥. Ќерозвинен≥сть естетичного почутт¤ св≥дчить про низьку духовн≥сть людини, про нездатн≥сть його п≥дн¤тис¤ до ≥стинноњ сусп≥льноњ данности будь-¤кого акту життЇд≥¤льност≥. Ќенатхненн≥сть, низовина, груба утил≥тарн≥сть потреб, бажань особистост≥ св≥дчать про нерозвинен≥сть естетичного почутт¤.

ѕотр≥бно також враховувати об'Їктивн≥ соц≥альн≥ умови, ¤к≥ можуть бути неспри¤тливими дл¤ естетичного розвитку ¤к окремоњ особи, так ≥ ц≥лих соц≥альних шар≥в або клас≥в. “ому доступн≥сть багатств естетичноњ культури, т. е. р≥вн≥ права вс≥х людей на осв≥ту, отриманн¤ ≥нформац≥њ, користуванн¤ б≥бл≥отеками, музе¤ми ≥ ≥ншими установами культури, Ї важливою умовою соц≥альноњ справедливост≥.

ћ≥ра развитости естетичного почутт¤ ≥стотно впливаЇ на характер ≥ ¤к≥сть сусп≥льноњ д≥¤льност≥ людини. Ќайб≥льш виразно це ви¤вл¤Їтьс¤ в м≥р≥ т¤ги до краси, досконалост≥, гармон≥њ. ѕричому стаючи ≥стотною характеристикою особистост≥, естетичне почутт¤ накладаЇ в≥дбиток на будь-¤кий акт д≥¤льност≥ людини ≥ його духовне переживанн¤. ¬оно забезпечуЇ не т≥льки гармон≥зац≥ю зовн≥шнього св≥ту через д≥¤льн≥сть, але ≥ збагачуЇ, робить р≥зноман≥тним внутр≥шн≥й св≥т людини, його духовн≥ переживанн¤.

≤стотний вплив на розвиток естетичного почутт¤ надаЇ мистецтво. ѕевною м≥рою воно Ї скарбничкою, досв≥дом мирочувствовани¤ ≥ забезпечуЇ не т≥льки збереженн¤ культури почутт≥в, але ≥ сферу розвитку, збагаченн¤ њњ. «а допомогою мистецтва ми не т≥льки розвиваЇмо ≥ збагачуЇмо особистий, ≥ндив≥дуальний досв≥д мироотношени¤, але ≥ ум≥нн¤ проникати у внутр≥шн≥й св≥т ≥ншоњ особистост≥, вчимос¤ бачити ≥ в≥дчувати мир чужими очима, а тим самим розкриваЇмо в соб≥ здатн≥сть сп≥вчувати ≥нш≥й людин≥, соучаствовать в його радост≥ ≥ б≥д≥.

≈стетичне почутт¤, таким чином, Ї основою естетичноњ св≥домост≥, на ¤к≥й можуть формуватис¤ б≥льш складн≥ елементи його структури, що забезпечують естетичний розвиток ≥ вдосконаленн¤ особистост≥ ≥ сусп≥льства, такий, ¤к естетичний смак ≥ естетичний ≥деал.

2. ≈—“≈“»„Ќ»… —ћј 

≈стетичний смак звичайно розгл¤дають ¤к здатн≥сть людини до естетичноњ оц≥нки ¤вищ д≥йсност≥ ≥ мистецтва. ÷¤ традиц≥¤ визначенн¤ закладена  антом, що вважав, що смак   це "здатн≥сть судити про красу". ѕитанн¤, однак, здавна носить дискус≥йний характер. ¬супереч латинському присл≥в'ю, ¤ке було в≥дома ще в ƒревньому –им≥, а в XVIII в. знову "п≥дн¤та на щит" англ≥йським ф≥лософом ƒавидом ёмом   про смаки не сперечаютьс¤   про смаки сперечалис¤ завжди ≥ вельми жваво.

” чому причина такоњ суперечност≥ визнанн¤ права особистост≥ на ≥ндив≥дуальний смак, з одного боку, ≥ незгоди прийн¤ти чужу естетичну оц≥нку, з ≥ншою?

¬≥дразу обмовимос¤: в житт≥ Ї одне виключенн¤, де про смаки д≥йсно не сперечаютьс¤ ≥ сперечатис¤ було б просто безрозсудно. јле це   з област≥ чисто ф≥з≥олог≥чного смаку: що смачно, а що несмачно. “ут вже пр¤ма залежн≥сть в≥д особливостей людини ≥ частково його психолог≥чноњ своЇр≥дност≥. ÷е, швидше, не смак, а перевага, ¤ка в≥ддаЇ особист≥сть солоному або солодкому, холодному або гар¤чому, гучному або тихому (звуку). “ак≥ характеристики об'Їкт≥в не мають сусп≥льного значенн¤, не торкаютьс¤ ≥нтереси ≤ншоњ людини.

«овс≥м ≥нша справа   смак естетичний. ¬≥н, звичайно, також глибоко ≥ндив≥дуальний, але належить зовс≥м до ≥ншоњ сфери   сфер≥ сусп≥льн≥й, соц≥альн≥й. ≈стетичний смак не Ї природжена ¤к≥сть особистост≥, ≥ його не можна зводити до психоф≥з≥олог≥чних ≥нстинкт≥в, до реакц≥й. ÷е соц≥альна здатн≥сть людини, що формуЇтьс¤, ¤к ≥ багато ¤к≥ ≥нш≥ соц≥альн≥ зд≥бност≥, в процес≥ вихованн¤ ≥ утворенн¤ людини.

≈стетичний смак Ї найважлив≥шою характеристикою личностного становленн¤, в≥дображаючоњ р≥вень самовизначенн¤ людськоњ ≥ндив≥дуальност≥. “обто естетичний смак не зводимо до простоњ здатност≥ естетичноњ оц≥нки, оск≥льки не зупин¤Їтьс¤ на сам≥й оц≥нц≥, а завершуЇтьс¤ привласненн¤м або в≥дкиданн¤м культурноњ, естетичноњ ц≥нност≥. ќтже, правильн≥ше буде визначити естетичний смак ¤к здатн≥сть особистост≥ до ≥ндив≥дуального в≥дбору естетичних ц≥нностей, а тим самим ≥ до саморазвитию ≥ самоформированию.

ƒ≥йсно, людина, що волод≥Ї естетичним смаком, в≥др≥зн¤Їтьс¤ певною завершен≥стю, ц≥л≥сн≥стю, т. е. Ї не просто людським ≥ндив≥дом, а особист≥стю. ¬≥дм≥нна риса тут пол¤гаЇ в тому, що кр≥м ≥ндив≥дуальних особливостей   п≥длога, в≥к, зростанн¤, кол≥р волосс¤ ≥ очей, тип псих≥ки особист≥сть волод≥Ї також ≥ндив≥дуальним внутр≥шн≥м, духовним св≥том, що визначаЇтьс¤ соц≥альними ц≥нност¤ми ≥ перевагами.

—тановленн¤ особистост≥   процес тривалий, що не завершуЇтьс¤ остаточно н≥коли. ™ проте в≥ковий кордон в≥д 13 до 20 рок≥в, коли формуютьс¤ основн≥ соц≥альн≥ характеристики особистост≥, в тому числ≥ естетичний смак. ÷≥нн≥сть кожноњ особистост≥ ¤краз ≥ пол¤гаЇ в њњ своЇр≥дност≥, неповторност≥. «начною м≥рою це дос¤гаЇтьс¤ тим, що в процес≥ формуванн¤ на особист≥сть впливаЇ св≥й, неповторний комплекс культурних ц≥нностей ≥ духовних ор≥Їнтац≥њ. “аким способом складаЇтьс¤ ун≥кальн≥сть формуванн¤ кожноњ людини. ≤ естетичний смак стаЇ не т≥льки ≥нструментом формуванн¤ ц≥Їњ ун≥кальност≥, але ≥ способом њњ объективации, сусп≥льного самоствердженн¤.

якщо говорити про в≥дсутн≥сть естетичного смаку, то це передус≥м мова про ви¤в все¤дности, т. е. привласненн≥ людиною будь-¤ких загальновизнаних естетичних ≥ культурних ц≥нностей. ¬се¤дность ¤краз характеризуЇ недостатн≥сть личностного в≥дношенн¤ до миру, нездатн≥сть в≥д≥брати з багатства культури т≥ ц≥нност≥, ¤к≥ в найб≥льш≥й м≥р≥ розвивають, доповнюють, шл≥фують природн≥ завдатки, спри¤ють профес≥йному, цив≥льному, етичному вдосконаленню особистост≥.

≈стетичний смак Ї своЇр≥дним почутт¤м м≥ри, ум≥нн¤м знаходити необх≥дну достаточн≥сть в личностном в≥дношенн≥ до миру культури ≥ ц≥нностей. Ќа¤вн≥сть естетичного смаку ви¤вл¤Їтьс¤ ¤к пропорц≥йн≥сть внутр≥шнього ≥ зовн≥шнього, гармон≥¤ духа ≥ соц≥альноњ повед≥нки, соц≥альноњ реал≥зац≥њ особистост≥.

„асто естетичний смак звод¤ть лише до зовн≥шн≥х форм його ви¤ву. Ќаприклад, розгл¤дають смак ¤к здатн≥сть людини сл≥дувати мод≥ ¤к у вузькому, так ≥ в самому широкому значенн≥. “обто звод¤ть до ум≥нн¤ модно од¤гатис¤, в≥дв≥дувати модн≥ виставки ≥ спектакл≥, бути в курс≥ останн≥х л≥тературних публ≥кац≥й. ¬се це не суперечить формам объективации смаку, однак естетичний смак   не т≥льки ≥, мабуть, не ск≥льки зовн≥шн≥ ви¤ви, ск≥льки глибоке гармон≥чне поЇднанн¤ духовного багатства особистост≥ з бескомпромиссностью його соц≥ального ви¤ву. Ѕо особист≥сть, що волод≥Ї естетичним смаком, не треба сл≥по мод≥, ≥ ¤кщо модний од¤г деформуЇ ≥ндив≥дуальн≥ особливост≥, н≥велюЇ њњ своЇр≥дн≥сть, така особист≥сть може мати см≥лив≥сть бути старомодною або нейтральною до моди. ≤ в цьому ви¤витьс¤ њњ естетичний смак. ” ще б≥льш≥й м≥р≥ виборчим в≥н може бути по в≥дношенню до форм повед≥нки ≥ сп≥лкуванн¤. ќсобливост≥ особистост≥ в сп≥лкуванн≥ Ї њњ ведучими характеристиками. ќсь чому скласти в≥рне у¤вленн¤ про людину можна лише в умовах сп≥лкуванн¤ або сп≥льн≥й д≥¤льност≥. «датн≥сть людини посл≥довно ≥ ц≥леспр¤мовано розвивати ≥ культивувати личностные социокультурные характеристики через в≥дб≥р ≥ засвоЇнн¤ певних культурних ц≥нностей ≥ Ї ≥ндив≥дуальним естетичним смаком.

≈стетичний смак маЇ також ≥ особливу модиф≥кац≥ю   художн≥й смак. –озвиваЇтьс¤ в≥н на баз≥ естетичного ≥ впливаЇ в свою чергу на нього. ’удожн≥й смак формуЇтьс¤ т≥льки через сп≥лкуванн¤ з миром мистецтва ≥ значною м≥рою визначаЇтьс¤ художньою осв≥тою, т. е. знанн¤м ≥стор≥й мистецтва, закон≥в формообразовани¤ р≥зних вид≥в мистецтва, знайомством з л≥тературно-художньою критикою. јле оск≥льки зм≥стом мистецтва Ї все та ж система сусп≥льних ц≥нностей, т≥льки представлена в художн≥й форм≥, то, ¤к ≥ естетичний, художн≥й смак стаЇ предметом суперечок, принаймн≥ в≥дтод≥,  ¤к виникло саме пон¤тт¤ смаку.

÷¤ суперечка Ї не т≥льки можливою, але ≥ необх≥дною саме тому, що стосуЇтьс¤ ц≥нностей, що торкаютьс¤ саму духовну структуру людськоњ особистост≥, т. е. ц≥нностей личностно значущих ≥ що визначають не т≥льки характер личностного самосв≥домост≥, але ≥ характер ≥ндив≥дуальноњ життЇд≥¤льност≥, ≥ндив≥дуальний жизнестроени¤. “ому особист≥сть ¤к сусп≥льна ≥стота зац≥кавлена в сусп≥льному визнанн≥ тих ц≥нностей, ¤к≥ визначають систему њњ духовност≥, њњ ор≥Їнтири ≥ смысложизненные потреби.

” так≥й же м≥р≥, ¤к ≥ по в≥дношенню до особистост≥, естетичний ≥ художн≥й смаки можуть характеризувати пристраст≥, симпат≥њ ≥ антипат≥њ соц≥альноњ групи або класу. ≈стетичний смак зумовлений вс≥м комплексом сусп≥льних обставин ≥ в класовому сусп≥льств≥ в≥н завжди несе на соб≥ друк класових переваг, ц≥л≥ше ≥ ц≥нностей. ™диних естетичних смак≥в ≥ норм, придатних дл¤ вс≥х час≥в ≥ народ≥в, дл¤ вс≥х сусп≥льних груп, не ≥снуЇ. ƒуже добре це пом≥чене Ќ. √. „ернишевським,  що ¤скраво показав, наск≥льки р≥зн¤тьс¤ еталони ж≥ночоњ краси в залежност≥ в≥д умов ≥снуванн¤ простого народу ≥ заможного класу.

«вичайно, потр≥бно розум≥ти, що ≥ндив≥дуальний смак не завжди може претендувати на общезначимость, хоч ≥ не суперечить сусп≥льним ц≥нност¤м. “ому необх≥дно тактовно ≥ терпимо в≥дноситис¤ до думки ≥нших людей, визнаючи за ними р≥вне право на самост≥йний пошук ≥ самост≥йну думку. “обто про хорош≥ смаки не сперечаютьс¤.

≤нша справа, коли мова йде про смаки, що претендують на общезначимость. ÷е торкаЇтьс¤, передус≥м,  твор≥в мистецтва. јдже художник виступаЇ не в≥д свого особистого ≥мен≥, в≥н використовуЇ мистецтво дл¤ вираженн¤ сусп≥льних потреб, ц≥нностей, пристрастей. ќсь чому твори мистецтва част≥ше за все стають предметом суперечок ≥ дискус≥й. ’удожник, ¤к правило, виступаЇ першопроходцем   в≥н першим робить предметом сусп≥льного обговоренн¤ нов≥ ¤вища житт¤ або зд≥йснюЇ переоц≥нку представлень, що усто¤лис¤ ≥ ц≥нностей. ѕричому цей процес зв'¤заний з пошуком нових образотворче-виразних кошт≥в, художньоњ мови, ¤ка маЇ ведуче смислове навантаженн¤.

¬се це робить оц≥нку художнього твору справою складною ≥ в≥дпов≥дальною. ѕравильна думка часто виробл¤Їтьс¤ лише в ход≥ тривалих художньо-критичних дискус≥й. ќсь чому сл≥дуЇ

не т≥льки покладатис¤ на св≥й естетичний смак, але ≥ знайомитис¤ з л≥тературно-критичним обговоренн¤м твору, з думкою ≥нших гл¤дач≥в ≥ слухач≥в.

≈стетичний ≥ художн≥й смаки не залишаютьс¤ незм≥нними прот¤гом всього житт¤ людини. ¬≥к, життЇвий шл¤х, багатство художнього досв≥ду особистост≥ не т≥льки в≥дточують ≥ шл≥фують його смак, але ≥ здатн≥ консервувати його переваги або навпаки робити його терпимим ≥ багатогранним.

ѕотр≥бно зазначити, що не т≥льки безвкусость, все¤дность суть антиподи хорошого смаку. јле у велик≥й м≥р≥ ними Ї поганою або ж перекручений смак. ѕричому в цьому випадку мова йде саме про смак, оск≥льки передбачаЇтьс¤ усв≥домлена пристрасть ≥ перевага. “ака перекручена избирательность по в≥дношенню до антиценност¤м детерминируетс¤ соц≥альними обставинами ≥ виражаЇ антигромадську, антигуманну спр¤мован≥сть д≥¤льност≥ ≥ндив≥да або соц≥альноњ групи.

¬иникаЇ питанн¤, ¤кий же смак вважати хорошим, а ¤кий поганим? ≤ чи ≥снуЇ об'Їктивний критер≥й смаку? Ёстетики-≥деал≥сти на це питанн¤ в≥дпов≥дають негативно. ¬с≥ думки смаку вони вважають суб'Їктивними ≥ на ц≥й основ≥ в≥дкидають об'Їктивний критер≥й смаку.

ќск≥льки думка естетичного смаку   це оц≥нка д≥йсност≥ в≥дпов≥дно до естетичних почутт≥в, потреб, ≥нтерес≥в ≥ св≥тогл¤ду людей, ост≥льки естетичний смак Ї Їдн≥сть об'Їктивного ≥ суб'Їктивного. ” думц≥ смаку в≥дбиваютьс¤ не т≥льки ¤кост≥ предмета, що сприймаЇтьс¤,  але ≥ ¤кост≥ сприймаючого суб'Їкта. ” ньому видн≥ своЇр≥дн≥сть почутт≥в, ≥нтелект, культура суб'Їкта, його образованность, соц≥альна приналежн≥сть.

ƒумка естетичного смаку заснована на особливому ≥нтелектуальному  механ≥зм≥ - естетичноњ  ≥нтуњц≥њ, що включаЇ такий спос≥б п≥знанн¤, ¤к творчу у¤ву, що охоплюЇ образ "ц≥лого", не передуючи його лог≥чному розчленуванню, анал≥тичн≥й д≥њ розуму. "—пециф≥чна роль сили у¤ви в акт≥ п≥знанн¤   в≥дм≥чав ≈. ¬. ≤льенков   пол¤гаЇ в тому, що вона дозвол¤Ї сп≥вв≥дносити формально засвоЇн≥ знанн¤ з одиничними, ще н≥¤к не "формал≥зованими" (не вираженими ще в загальних формулах, в категор≥¤х) фактами, даними в живому.  —погл¤данн≥. Ѕез нењ одне з ≥ншим сп≥вв≥днести взагал≥ не можна. ÷е важливо п≥дкреслити по т≥й причин≥, що п≥д "силою у¤ви" часто розум≥ють здатн≥сть вигадувати те, чого насправд≥ немаЇ. “им часом д≥¤ сили у¤ви забезпечуЇ передус≥м ум≥нн¤ правильно бачити те, що Ї, але ще не виражене у вигл¤д≥ пон¤тт¤" 3.

¬се вищевикладене дозвол¤Ї зрозум≥ти об'Їктивн≥ основи суперечки про смаки, оск≥льки в ньому стикаютьс¤ не просто особист≥, групов≥ або ж класов≥ пристраст≥   тут протисто¤ть один одному ≥стинн≥ ≥ помилков≥ ц≥нност≥, що в≥дображають складн≥сть соц≥альних процес≥в, своЇр≥дн≥сть сусп≥льного розвитку, а також помилок, помилкових пошук≥в, у¤вних уверований.

3. ≈—“≈“»„Ќ»… ≤ƒ≈јЋ

јктивн≥сть естетичноњ практики ≥ продуктивноњ творчоњ у¤ви формуЇ особливу естетичну св≥дом≥сть, в≥дм≥нну своЇр≥дн≥стю естетичного в≥дношенн¤ до д≥йсност≥, в ¤к≥й ≥деально поЇднуютьс¤ ц≥л≥сн≥сть, творч≥сть, творенн¤. ÷е   естетичний ≥деал, формуванн¤ ¤кого Ї результат розвитку вс≥х форм естетичноњ д≥¤льност≥ ≥ передус≥м мистецтва. ” певному значенн≥ естетичний ≥деал Ї духовною метою естетичноњ практики, що усв≥домлюЇтьс¤.

—лово "≥деал" грецького походженн¤ (в≥д "≥де¤", "пон¤тт¤", "образ", "у¤вленн¤"). Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥деал≥в етичного, пол≥тичного або сусп≥льного, ¤к≥ можуть ≥снувати у вигл¤д≥ в≥двернених пон¤ть, естетичний ≥деал знаходить своЇ вт≥ленн¤ в почуттЇвих формах   в≥н т≥сно пов'¤заний з емоц≥йним, почуттЇвим в≥дношенн¤м людини до миру. ” цьому його специф≥ка.

” естетиц≥ √егел¤ ≥деал стаЇ центральною естетичною категор≥Їю, ¤ку в≥н визначаЇ ¤к ≥дею, в ¤к≥й виражена д≥йсн≥сть, в≥дпов≥дна своЇму пон¤ттю, сферою ви¤ву естетичного ≥деалу √егель вважав мистецтво, а в≥дпов≥дну естетичному ≥деалу форму мистецтва бачив в античност≥. ћистецтво ƒревньоњ √рец≥њ в≥н ≥ характеризував ¤к класичне мистецтво ≥деалу.

’оч у √егел¤ зустр≥чаЇмо дуже ц≥нн≥ думки про зв'¤зок ≥деалу з д≥йсн≥стю, загалом же ≥деал≥стичний п≥дх≥д в трактуванн≥ естетичного ≥деалу страждав обмежен≥стю, одноб≥чн≥стю. ≤деал≥сти в≥дривали пон¤тт¤ естетичного ≥деалу в≥д житт¤ ≥ розгл¤дали його ¤к недос¤жний зразок, протилежний реальност≥. ÷¤ обмежен≥сть ≥деал≥стичноњ концепц≥њ естетичного ≥деалу була критично преодолена рос≥йськими революц≥йними демократами. ѕо визначенню ¬. √. Ѕел≥нського,  ≥деали   "не дов≥льна гра фантаз≥њ, не вигадка, не мр≥њ; ≥ в той же час ≥деали   не список з д≥йсност≥" а вгадана розумом ≥ в≥дтворена фантаз≥Їю можлив≥сть того або ≥ншого ¤вища" 4.

≈стетичний ≥деал ¤вл¤Ї собою одну з форм в≥дображенн¤ об'Їктивноњ д≥йсност≥. ѕричому в≥дображенн¤ не пасивного, а творчого, активного, завжди пов'¤заного з ум≥нн¤м в≥дкидати випадкове, наносне, не≥стотне ≥ проникати в саму суть предмета.  ќтже, естетичний ≥деал Ї в≥дображенн¤ сут≥ предмета, причому сут≥ самого глибокого пор¤дку, що м≥стить в соб≥ вищу форму розвитку реальност≥. “акою вищою формою розвитку матер≥њ Ї соц≥альна форма, а нос≥Їм њњ виступаЇ сусп≥льна людина ¤к сукупн≥сть вс≥х сусп≥льних в≥дносин. ≈стетичним ≥деалом конкретного сусп≥льства, т. е. "почуттЇвим ≥деалом" ≥ буде ви¤в через окрему людину головних, визначальних сусп≥льних в≥дносин даного сусп≥льства.

“аким чином, естетичний ≥деал Ї д≥алектична Їдн≥сть об'Їктивноњ ≥ суб'Їктивноњ стор≥н. ќб'Їктивна сторона означаЇ, що ≥деали зароджуютьс¤ ≥ реально ≥снують насправд≥ сам≥й ¤к тенденц≥¤ сусп≥льного розвитку, незалежно в≥д того, чи усв≥домлюють њх люди або не усв≥домлюють. ¬они ви¤вл¤ютьс¤ в житт≥ з б≥льшою або меншою повнотою, що залежить в≥д конкретно-≥сторичних умов. « суб'Їктивноњ сторони ≥деали ¤вл¤ють собою сукупн≥сть ц≥лей, ≥дей, нос≥¤ми ¤ких виступають передов≥ сусп≥льн≥ сили. ƒ≥йсно, естетичний ≥деал повинен спочатку хоч би в зародку виникнути в самому житт≥, перш н≥ж в≥н буде пот≥м усв≥домлений в форм≥ р≥зних естетичних у¤влень ≥ отримаЇ в≥дображенн¤ в мистецтв≥.

—оц≥ально-пол≥тичний ≥ естетичний ≥деали ф≥ксують перспективу розвитку, в≥дображають ≥нтереси ≥ потреби прогресивного розвитку сусп≥льства ≥ людини. ј раз так, то д≥йсн≥сть не "п≥дт¤гаЇтьс¤" до ≥деалу, ¤к прийн¤то думати, а розвиваЇтьс¤ в ≥деал. ≤ передумови цього розвитку закладен≥ в н≥й сам≥й.

≤ не випадково досл≥дники називають естетичний ≥деал "синтезом сьогодн≥ ≥ завтра" або "зримим" долженствующим. јле естетичний ≥деал т≥сно пов'¤заний ≥ з сусп≥льним ≥ з етичним ≥деалами. “ак само, ¤к ≥ останн≥, естетичний ≥деал ≥сторично м≥н¤в св≥й зм≥ст, оск≥льки воно зумовлене розвитком матер≥ального ≥ соц≥ального житт¤ сусп≥льства, а також розвитком естетичноњ д≥¤льност≥ мистецтва. Ќаприклад, дл¤ античност≥ естетичним ≥деалом виступаЇ образ довершеноњ, ≥деальноњ людини, в ¤кому гармон≥йно злит≥ воЇдино прекрасне внутр≥шнЇ ≥ прекрасне зовн≥шнЇ, гармон≥¤ душ≥ ≥ т≥ла.

” епоху середньов≥чч¤ естетичний ≥деал втратив вс¤кий зв'¤зок з д≥йсн≥стю. ѕануванн¤ рел≥г≥йноњ св≥домост≥ привело до того, що вс¤ земна, т≥лесна сторона житт¤ людини вс≥л¤ко принижувалас¤ ≥ знец≥нювалас¤. ” цих умовах естетичним ≥деалом виступала божественна суть, бог ¤к нос≥й чистоњ духовност≥. ¬≥н над≥л¤вс¤ абсолютною досконал≥стю, т. е. в≥н всеблагой, всемогутн≥й, всепремудрый, всевишн≥й. Ћюдина ж могла наблизитис¤ до естетичного ≥деалу в т≥й лише м≥р≥, в ¤к≥й в≥н зм≥г в≥дмовитис¤ в≥д мирських потреб ≥ гр≥ховних почутт≥в, прийти в своњй д≥¤льност≥ до св¤тост≥. як сказано в Ќовому запов≥т≥, "бо, ¤кщо живете по плот≥, то помрете, а ¤кщо ж духом умерщвл¤ете справи плотськ≥, то жив≥ будете".

” ≥стор≥њ розвитку людства естетичний ≥деал нер≥дко ви¤вл¤вс¤ зверненим в минуле. “ак трапл¤лос¤ тому, що певн≥ сусп≥льн≥ класи, не бачачи вир≥шенн¤ життЇвих проблем, починали звеличувати минуле.

ћарксистсько-лен≥нська естетика розгл¤даЇ ≥деали ¤к ¤вища д≥йсност≥ ≥ науково обгрунтувала њх природу ≥ суть. ѕри всьому р≥зноман≥тт≥ тлумачень естетичного ≥деалу ¤к мет≥ естетичноњ д≥¤льност≥ людини в них можна бачити щось загальне, що зумовлюЇ основн≥ функц≥њ ≥деалу.

≤деал моб≥л≥зуЇ людську енерг≥ю почутт¤ ≥ волю, вказуючи напр¤м д≥¤льност≥. „ому? “ому, що ≥деали здатн≥ випереджати д≥йсн≥сть, вгадувати тенденц≥ю майбутнього. ≤деал виступаЇ ¤к зразок, норма ≥ ¤к повинне, ¤кому треба сл≥дувати. Ќормативность ≥деал≥в зумовлена њх сущностным зм≥стом.

≤деал служить вищим об'Їктивним критер≥Їм оц≥нки всього, з чим людина стикаЇтьс¤ в навколишньому св≥т≥, усього, що попадаЇ в сферу його ≥нтерес≥в. ” своњй д≥¤льност≥ ми неусв≥домлено, ≥нод≥ св≥домо, пост≥йно сп≥вв≥дноситьс¤ реальне з ≥деалом, з'¤совуючи, в ¤к≥й м≥р≥ це реальне в≥дпов≥даЇ ≥деалу. ≈стетичне ≥ ¤вл¤Ї собою д≥алектику ≥деального ≥ реального. “≥льки в сп≥вв≥днесенн≥ з ≥деалом д≥йсн≥сть придбаваЇ дл¤ людини естетичну ц≥нн≥сть.

ќтже, естетична д≥¤льн≥сть ≥ њњ суб'Їктивна сторона   естетична св≥дом≥сть виникають не на чисто природн≥й основ≥ ≥ не на двох самост≥йних основах   природноњ ≥ сусп≥льноњ, а на Їдин≥й основ≥  - матер≥альн≥й   сусп≥льно-≥сторичн≥й   практиц≥, в процес≥ ¤коњ людина перетворюЇ не т≥льки зовн≥шню природу, але ≥ свою власну "по законах краси".

—пециф≥ка естетичноњ св≥домост≥ ≥ пол¤гаЇ передус≥м в тому, що воно в≥дображаЇ творчу суть сусп≥льно-трудовоњ д≥¤льност≥ людини у всьому р≥зноман≥тт≥ форм њњ ви¤ву, в тому числ≥ ≥ в так≥й своЇр≥дн≥й форм≥ творчост≥, ¤к мистецтво.

Ћ≥тература:

1 »льенков Ё: ¬. ќб эстетической природе фантазии // »скусство и коммунистический идеал.       ћ." 1984. —. 234.

2 “ам же. —. 235.

3 »льенков Ё, ¬. ќ "специфике" искусства // “ам же. —. 218.

4 Ѕелинский ¬. √. –усска¤ литература в 1843 г.//ѕолн. собр. соч. ћ., 1955. “. 8. —. 89.