ѕлан

1.        «ародженн¤ дисидентського руху

2.        ѕро¤ви дисидентства

3.         ультурне житт¤ пер≥оду "застою"

4.        ќпозиц≥¤ в 60-70х роках

5.        ”крањнська √ельс≥нкська група.

6.        –ел≥г≥йне дисидентство.

7.        ѕридушенн¤ дисидентства.

«ародженн¤ дисидентського руху

” 60-70-х роках у –ад¤нському —оюз≥ виникло прим≥тне ¤вище, коли пол≥тику ур¤ду стала в≥дкрито критикувати невелика, але дедал≥ б≥льша к≥льк≥сть людей, ¤ких звичайно називали дисидентами й ¤к≥ вимагали ширших громад¤нських, рел≥г≥йних ≥ нац≥ональних прав. як п≥сл¤ дес¤тил≥ть терору, в атмосфер≥ жорсткого контролю й при вс≥х на¤вних засобах ≥деолог≥чноњ обробки м≥г зародитис¤ цей г≥дний подиву виклик режимов≥? ƒисидентство великою м≥рою виросло з дестал≥н≥зац≥њ, з послабленн¤ "парал≥чу страху", що њх розпочав ’рущов. …ого обмежен≥ викритт¤ страх≥тливих злочин≥в стал≥нськоњ доби викликали розчаруванн¤ та скептицизм в≥дносно й ≥нших стор≥н режиму. “ому спроба ЅрежнЇва обмежити л≥берал≥зац≥ю викликала протести й опозиц≥ю, особливо серед ≥нтел≥генц≥њ.

ѕом≥тний вплив на формуванн¤ ≥накодумства справл¤ли зовн≥шн≥ фактори.  ѕередус≥м це стосуЇтьс¤ антикомун≥стичних виступ≥в у крањнах "соц≥ал≥стичного табору", зокрема 1956р. в ”горщин≥, пот≥м ѕольщ≥, —х.Ќ≥меччин≥, розгортанн¤ св≥тового рпавозахисного руху, стимульвоного прийн¤тою у 1948 та розповсюдженою в ”крањн≥ з 1963 року "«агальною декларац≥Їю прав людини".

ƒисидентський рух плинув у —–—– трьома потоками, що часто зливалис¤. «авд¤ки легшому доступу до зах≥дних журнал≥ст≥в найб≥льш в≥домим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складавс¤ з представник≥в рос≥йськоњ ≥нтел≥генц≥њ, серед пров≥дник≥в ¤коњ були так≥ св≥точ≥, ¤к письменник ќлександр —олжен≥цин та ф≥зик-¤дерник јндр≥й —ахаров. ≤ншою формою "антигромадськоњ повед≥нки" був рел≥г≥йний актив≥зм. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших нерос≥йських республ≥ках, дисидентство викристал≥зовувалос¤ у змаганн¤х за нац≥ональн≥ й громад¤нськ≥ права, а також за рел≥г≥йну свободу.

—еред зах≥дних анал≥тик≥в украњнського дисидентського руху ≥снуЇ розб≥жн≥сть щодо умов, котр≥ спонукали людей до в≥дкритого протесту. ќлександр ћотиль доводить, що до зародженн¤ дисидентства на ”крањн≥, ¤к ≥ в –ад¤нському —оюз≥ взагал≥, спричинивс¤ насамперед пол≥тичний курс рад¤нського кер≥вництва, особливо хрущовська "в≥длига" й намаганн¤ ЅрежнЇва покласти њй край. ¬≥дверто проукрањнська л≥н≥¤ Ўелеста, поза вс¤ким сумн≥вом, давала украњнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ додаткову спонуку висловлювати невдоволенн¤ ћосквою. ¬севолод ≤сањв та Ѕогдан  равченко п≥дкреслюють, що дисидентство було т≥сно пов'¤зане насамперед ≥з соц≥альноеконом≥чною напружен≥стю. « огл¤ду на орган≥зований ћосквою величезний напливна ”крањну рос≥¤н вони вважають, що конкуренц≥¤ за виг≥дну роботу м≥ж прив≥лейованими рос≥йськими прибульц¤ми та амб≥ц≥озними украњнц¤ми часто схил¤ла останн≥х до п≥дтримки вимог дисидент≥в надати ”крањн≥ б≥льшоњ самост≥йност≥. “ак чи ≥накше, в даному контекст≥ дисидентство було найнов≥шим про¤вом в≥кового протисто¤нн¤ м≥ж украњнською ≥нтел≥генц≥Їю та бюрократ≥Їю рос≥йськоњ ≥мпер≥њ.

Ўестидес¤тники

—початку осередок украњнських дисидент≥в складали "шестидес¤тники" - нове пл≥дне покол≥нн¤ письменник≥в, що здобувало соб≥ визнанн¤. ƒо нього належали Ћ≥на  остенко, ¬асиль —имоненко, ≤ван ƒрач, ≤ван —в≥тличний, ™вген —верстюк, ћикола ¬≥нграновський, јлла √орська та ≤ван ƒзюба. ѕ≥зн≥ше до них приЇдналис¤ ¬асиль —тус, ћихайло ќсадчий, ≤гор та ≤рина  алинц≥, ≤ван √ель та брати √орин≥. ¬ражаючою рисою ц≥Їњ групи було те, що њњ члени ¤вл¤ли собою зразковий продуктрад¤нськоњ системи осв≥ти й швидко робили соб≥ багатооб≥ц¤ючу кар'Їру. ƒе¤к≥ були переконаними комун≥стами. ’оча дисиденти д≥¤ли переважно в  иЇв≥ та Ћьвов≥, вони походили з р≥зних частин ”крањни. Ѕ≥льш≥сть складали сх≥дн≥ украњнц≥, проте багато з них мали т≥ чи ≥нш≥ зв'¤зки ≥з «ах≥дною ”крањною, де свого часу навчалис¤ чи працювали. ≤нша варта уваги риса пол¤гала в тому, що чимало ≥нтел≥гент≥в були в своњх с≥м'¤х першими, хто залишив село й приЇднавс¤ до лав м≥ськоњ ≥нтел≥генц≥њ. «в≥дси й той нањвний ≥деал≥зм та складна аргументац≥¤, часто притаманн≥ њхн≥м за¤вам. «агалом вони становили дуже аморфний ≥ неорган≥зований конгломерат людей. Ќа ”крањн≥ нал≥чувалос¤ не б≥льше тис¤ч≥ активних дисидент≥в. ѕроте њх п≥дтримувало й сп≥вчувало њм, напевне, багато тис¤ч.

™вген —верстюк писав у 1993 роц≥:

"Е—еред ознак шестидес¤тник≥в ¤ б поставив на перше м≥сце юний ≥деал≥зм, ¤кий просв≥тлюЇ, п≥дносить ≥ ЇднаЇ.   Е

ƒругою ознакою ¤ б назвав шуканн¤ правди ≥ чесноњ позиц≥њ. Е ѕоет≥в тод≥ називали формал≥стами за шуканн¤ своЇњ ≥ндив≥дуальност≥. Ќасправд≥ - за шуканн¤ ≥стини - зам≥сть ≥дењ спущенноњ зверху дл¤ осп≥вуванн¤.

як третю ознаку ¤ б вид≥л≥в непрйн¤тт¤, оп≥р, протисто¤нн¤ оф≥ц≥альн≥й л≥тератур≥ та всьому апаратов≥ буд≥вничих казарм."

Ќа останн≥й хвил≥ в≥длиги встигло розкв≥тнути багато талант≥в, ¤к≥ пот≥м страждали за це.

” 1962 роц≥ побачила св≥т перша поетична зб≥рка ¬асил¤ —имоненка, одного з най¤скрав≥ших поет≥в "украњнського в≥дродженн¤". 1965 та 1973 рок≥в у ћюнхен≥ були опубл≥кован≥ ≥нш≥ його твори, але автор цих видань не побачив. ” 1963 роц≥ нев≥дом≥ злочинц≥ жорстоко побили його ≥ того ж року в≥н помер.

ќдн≥Їю з найобдарован≥ших представниць шестидес¤тник≥в стала Ћ≥на  остенко. ” своњй творчост≥ вона звертаЇтьс¤ до ≥сторичного минулого, одв≥чних проблем духовност≥ украњнського народу.

’арактеризуючи най¤скрав≥ших представник≥в л≥тератури того часу ™.—верстюк писав, що незважаючи на сп≥льн≥ риси, кожен з них в≥др≥зн¤вс¤ своЇю творчою ≥ндив≥дуальн≥стю: "≤ван —в≥тличний виводив соцреал≥зм на загальнолюдський прост≥р та демонтував теор≥ю парт≥йноњ л≥тератури. ≤ван ƒрач прин≥с перш≥ в≥рш≥ незвичайн≥ та незрозум≥л≥ так, наче його й не вчили, про що ≥ ¤к треба писати. ¬асиль —имоненко заговорив з ”крањною в тон≥ надзвичайноњ щирост≥ та в≥двертост≥. ћикола ¬≥грановський тривожно заговорив про св≥й народ, ≥ метафори його звучали апокал≥птично. Ћ≥на  остенко зр≥дка виступала з≥ своњми в≥дшами, але то були в≥рш≥ такоњ сили звучанн¤, наче вс¤ рад¤нська поез≥¤ дл¤ нењ не≥стотна."

«овс≥м не те ≥ не так, ¤к навчали в ≥нститут≥ малювали ¬≥ктор «арецький, јлла √орська, √алина —еврук, ѕанас «аливаха.

ѕро¤ви дисидентства

ѕроти чого ж виступали украњнськ≥ дисиденти ≥ ¤ких ц≥лей прагнули дос¤гти? як ≥ в кожн≥й груп≥ ≥нтелектуал≥в, тут ≥снувала велика р≥зноман≥тн≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть у погл¤дах. ≤ван ƒзюба, л≥тературний критик ≥ один з найвидатн≥ших дисидент≥в, однаково прагнув здобути ¤к громад¤нськ≥ свободи, так ≥ нац≥ональн≥ права. ¬≥н ч≥тко висловив свою мету: "я пропоную... одну-Їдину р≥ч: свободу - свободу чесного публ≥чного обговоренн¤ нац≥онального питанн¤, свободу нац≥онального вибору, свободу нац≥онального самоп≥знанн¤ ≥ саморозвитку. јле спочатку ≥ насамперед маЇ бути свобода на дискус≥ю ≥ незгоду". Ќац≥онал-комун≥ста ƒзюбу непокоњла велика розб≥жн≥сть м≥ж рад¤нською теор≥Їю та д≥йсн≥стю, особливо в галуз≥ нац≥ональних прав, тому в≥н закликав власт≥ усунути њњ дл¤ блага ¤к рад¤нськоњ системи, так ≥ украњнського народу. Ќа в≥дм≥ну в≥д нього ≥сторик ¬алентин ћороз продовжував ≥нтелектуальн≥ традиц≥њ украњнського ≥нтегрального нац≥онал≥зму, в≥дкрито виражаючи свою в≥дразу до рад¤нськоњ системи та над≥ю на њњ крах. ѕроте взагал≥ украњнськ≥ дисиденти закликали до проведенн¤ в —–—– реформ, а не до революц≥њ чи в≥докремленн¤, й виступали проти нац≥ональних репрес≥й на ”крањн≥ та за громад¤нськ≥ права в —–—–.

ѕерш≥ про¤ви цього руху мали м≥сце наприк≥нц≥ 50-х-на початку 60-х рок≥в, коли на «ах≥дн≥й ”крањн≥ було орган≥зовано к≥лька невеликих таЇмних груп. ¬ид≥л¤лас¤ серед них так звана "√рупа юрист≥в" на чол≥ з адвокатом Ћевком Ћук'¤ненком. ¬она закликала до зд≥йсненн¤ законного права ”крањни на вих≥д ≥з –ад¤нського —оюзу. ѕ≥сл¤ ви¤вленн¤ цих груп њхн≥х учасник≥в на закритих процесах було засуджено до тривалих терм≥н≥в ув'¤зненн¤.

” 1962 та 1963 роках ’рущов пров≥в широко розрекламован≥ зустр≥ч≥ з д≥¤чами культури та мистецтва. Ќа них в≥н роздратовано засудив "в≥дступи в≥д соц≥ал≥стичного реал≥зму" та "про¤ви формал≥зму ≥ абстракц≥он≥зму".

≤нерц≥¤ дестал≥н≥зац≥њ продовжувала розбурхувати неспок≥й серед ≥нтел≥генц≥њ. ѕроведена у 1963 р. в  ињвському ун≥верситет≥ оф≥ц≥йна конференц≥¤ з питань культури та мови, участь у ¤к≥й вз¤ли б≥льше тис¤ч≥ чолов≥к, перетворилас¤ на в≥дкриту демонстрац≥ю проти русиф≥кац≥њ. ѕриблизно в цей час студенти та ≥нтел≥генц≥¤ стали пост≥йно сходитис¤ до пам'¤тника “арасов≥ Ўевченку в  иЇв≥ не т≥льки дл¤ публ≥чних читань твор≥в поета, а й також дл¤ того, щоб критикувати культурну пол≥тику режиму. ѕ≥дозр≥ла пожежа 1964 р., що знищила фонд украњнських рукопис≥в б≥бл≥отеки јкадем≥њ наук ”крањни, викликала бурю протест≥в пров≥дних д≥¤ч≥в л≥тератури. ѕобоюючис¤, щоб под≥њ не вийшли з-п≥д контролю,  ремль вир≥шив ударити по дисидентському рухов≥ в усьому –ад¤нському —оюз≥. Ќасл≥дком ц≥Їњ пол≥тики на ”крањн≥ став арешт наприк≥нц≥ 1965 р. близько двох дес¤тк≥в тих, хто протестував особливо голосно. ўоб зал¤кати ≥нших, власт≥ вир≥шили судити дисидент≥в в≥дкритим судом. ѕроте ц¤ тактика бумерангом ударила по них самих, викликавши ще сильн≥ш≥ протести й опозиц≥ю.ѕобувавши на цих процесах у Ћьвов≥, молодий журнал≥ст ≥ в≥дданий комун≥ст ¬¤чеслав „орнов≥л написав "«аписки „орновола" - зб≥рку документ≥в, що викривали свав≥льн≥, протизаконн≥ й цин≥чн≥ ман≥пул¤ц≥њ властей правосудд¤м. ” палк≥й промов≥ перед великою аудитор≥Їю в  иЇв≥ засудив арешти ≤ван ƒзюба. ¬≥н також подав Ўелесту й ўербицькому свою працю "≤нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥¤?" - тонкий, ерудований ≥ безжальний анал≥з теор≥њ й механ≥ки русиф≥кац≥њ на ”крањн≥. ѕ≥сл¤ свого арешту в 1970 р. за антирад¤нську аг≥тац≥ю та пропаганду ¬алентин ћороз написав "–епортаж ≥з запов≥дника ≥м. Ѕер≥њ", емоц≥йна й викривальна сила ¤кого спр¤мована проти свавол≥ рад¤нського оф≥ц≥озу та руйнуванн¤ ним окремого ≥ндив≥да й ц≥лих народ≥в. ўоб не дати власт¤м ≥золювати дисидент≥в одного в≥д одного й в≥д сусп≥льства, щоб ≥нформувати св≥т про подробиц≥ пересл≥дувань в —–—–, у 1970 р. украњнськ≥ дисиденти почали таЇмно поширювати часопис "”крањнський в≥сник". ’оч  ƒЅ й зм≥г обмежити розповсюдженн¤ цих матер≥ал≥в на ”крањн≥, йому не п≥д силу було запоб≥гти њх проникненню на «ах≥д. “ам за допомогою украњнських ем≥грант≥в вони публ≥кувалис¤ й пропагувалис¤, що викликало у рад¤нських властей зам≥шанн¤ й перел¤к.

 ультурне житт¤ пер≥оду "застою"

ѕ≥сл¤хрущовське двадц¤тир≥чч¤ (1965-1985 рр. ¬ ”крањн≥ пройшло п≥д знаком неухильного поглибленн¤ кризи рад¤нського сусп≥льства, що поширилас¤ на вс≥ сфери житт¤ - пол≥тику, економ≥ку, соц≥альн≥ в≥дносини, ≥деолог≥ю, культуру.

” цей час сусп≥льноо-пол≥тичне житт¤ в ”крањна розвивалос¤ надзвичайно суперечливо. « одного боку - наступ партапарату, його ≥деолог≥њ, з ≥ншого - зростанн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥.

–озвиток культурного житт¤ теж носив суперечливий характер. ўор≥чно в≥дкривалис¤ нов≥ школи, зростала к≥льк≥сть вчител≥в, ≥ в той же час у зв"¤зку ≥з зменшенн¤м приросту населенн¤ зменшувалась к≥льк≥сть д≥тй шк≥льного в≥ку. ¬се менше ставало шк≥л з украњнською мовою навчанн¤. ј в де¤ких м≥стах, особливо ƒонецького рег≥ону, вони зовс≥м зникли. ќф≥ц≥йна влада посиленно стимулювала процес русиф≥кац≥њ. ќсв≥та перебувала у стан≥ пост≥йного експериментуванн¤, пол≥тизац≥њ, пристосуванн¤ до потреб "коммун≥стичного буд≥вництва". ” 1966-67 рр. ” школах республ≥ки почавс¤ перех≥д на нов≥ 10-р≥чн≥ програми навчанн¤. Ѕуло запроваджено жорстк≥ критер≥њ оц≥нки роботи навчальних заклад≥в за к≥льк≥сними показниками. ќбов"¤зков≥сть середньоњ осв≥ти вела до знец≥ненн¤ знань. ѕоширилос¤ ¤вище "окозамилюванн¤", оск≥льки високу оц≥нку кер≥вництва м≥г мати т≥льки викладач, ¤кий мав висок≥ в≥дсотков≥ показники в навчально-виховному процес≥. ќсобливий акцент робивс¤ на трудовому вихованн≥ учн≥вськоњ молод≥. ѕрофес≥йно-техн≥чне навчанн¤ поступово переводилос¤ на базу середньоњ осв≥ти.

ѕевних усп≥х≥в дос¤гла украњнська наука у к≥бернетиц≥, ф≥зиц≥, математиц≥. ѕроте були проблеми, в основному з вини кер≥вництва. ¬≥тчизн¤н≥ вчен≥ були виключен≥ з м≥жнародного обм≥ну ≥нформац≥Їю, часто важлив≥ науков≥ в≥дкритт¤ не доходили до кер≥вник≥в.

Ќа науках гуман≥тарного проф≥лю негативно позначилас¤ за≥деолог≥зован≥сть учених, тенденц≥њ до техн≥зац≥њ вс≥Їњ академ≥чноњ системи. јле й тод≥ були ≥сторики, ¤к≥ не йшли на компром≥си з владою: ћ.Ѕрайчевський, ќ. омпан, я.ƒзира.

¬ украњнський л≥тератур≥ тих рок≥в червоною ниткою проходили теми жовтневоњ революц≥њ ≥ ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни. ¬одночас з"¤вл¤лис¤ ≥ неординарн≥ твори. ѕом≥ж них - романи "—обор" (писавс¤ у 1963-67 рр.) ≥ "÷иклон" о.√ончара, проза ё.ћушкетика, ™.√уцала, –.≤ванчука, ё.ƒрозда,  поез≥њ ≤.ƒрача, Ѕ.ќл≥йника, ƒ.ѕавличка, Ћ. остенко, ≥нших.

«а спри¤нн¤ тодiшнього керiвника республiканськоњ компартiњ ѕ.Ўелеста влада пiшла на р¤д суттЇвих пом'¤кшень у своњй культурнiй полiтицi, навiть почавс¤ новий, щоправда, дуже помiркований варiант "украњнiзацiњ", розпочало дi¤льнiсть ”крањнське товариство охорони пам'¤ток ≥стор≥њ та культури, що, зокрема, здiйснювало реставрацiю пам'¤ток козацькоњ доби. ќднак все це ¤вно суперечило московському курсовi на створенн¤ "новоњ спiльноти - рад¤нського народу" й толерувалос¤ лише до першоњ зручноњ нагоди.

“акою нагодою стали вiдомi подiњ 1968 року в „ехословаччинi. ’оча ѕ.Ўелест активно пiдтримав iнтервенцiю, вiн недовго протримавс¤ при владi, звинувачений в недостатньому послуховi ћосквi та потураннi украњнському нацiоналiзмовi. ѕiсл¤ приходу до влади ультрало¤льного щодо ћоскви ¬.ўербицького знову почалос¤ закручуванн¤ гайок. «наменним початком його були засудженн¤ та фактична заборона роману "—обор". Ѕагатьох "шiстдес¤тникiв" пiддано гострiй критицi та переслiдуванн¤м, кiлькох (зокрема Iвана ƒзюбу) навiть заарештовано. ѕрактично припинилис¤ перевиданн¤ творiв митцiв, репресованих у 30-тi роки. « культурного обiгу старанно вилучалос¤ все, що могло стимулювати нацiональнi почутт¤, цензуруванню почали пiддавати навiть класичнi вiршi “араса Ўевченка. Ќаслiдком стала по¤ва альтернативноњ, пiдпiльноњ "дисидентськоњ" культури, зокрема - так званого "самвидаву". ƒисидентами (а пiзнiше - полiтв'¤зн¤ми) стала найрадикальнiша частина "шiстдес¤тникiв". Iншi або самоiзолювалис¤ вiд активного культурного житт¤, або пiшли на компромiс iз владою, вважаючи це Їдиним способом продовжити спiлкуванн¤ з читачем.

—в≥дченн¤м про наростанн¤ тиску на л≥тературу стало прийн¤тт¤ ÷   ѕ–— у с≥чн≥ 1973 року ѕостанови "ѕро л≥тературно-мистецьку д≥¤льн≥сть". ¬она вимагала б≥льшоњ активност≥ у сл≥дуванн¤ ≥дейним настановам парт≥њ.

¬иникли проблеми й у розвитку ≥нших вид≥в мистецтва. –ежим прагнув п≥дкр≥пити безпл≥дн≥ ≥дењ про "розвинуте соц≥ал≥стичне сусп≥льство, ¤к вищу форму цив≥л≥зац≥њ". «амовленн¤ верх≥в стимулювалос¤ високими гонорарами, лауреат≥ськими званн¤ми, почест¤ми ≥ матер≥альним достатком.

 ≥льк≥сть театр≥в зросла з 61 до 89. Ќа сцен≥ були сурово заборонен≥ п"Їси, ¤к≥ викривали недол≥ки ≥снуючого ладу. ”крањнський театр дедеал≥ б≥льше втрачав свою нац≥ональну особлив≥сть. Ќаприклад, з семи “ё√≥в лише льв≥вський був украњнським.

” музичному мистецтв≥ в т≥ роки пл≥дно процювали √.ћайборода, ¬.√убаренко, ѕ.ћайборода, ≤.Ўамо. јле стало пом≥тним ≥ зникненн¤ ≥нтересу до нац≥ональноњ музики. ѓњ традиц≥њ намагалис¤ збер≥гти хор ≥мен≥ ¬≥рьовки, капела "ƒумка", заборонений у 1971 роц≥ етнограф≥чний ансамбль "√ом≥н" та ≥нш≥ колективи. ” 1979р. траг≥чно об≥рвалос¤ житт¤ автора п≥сень "„ервона рута та "¬одограй" ¬.≤васюка. –озвивалос¤ оперне мистецтво. (ћ.—теф"юк, ј. —олов"¤ненко, ƒ.√натюк).

¬ образотворчому мистецтв≥ того часу занадто богато м≥сц¤ займали образи Ћен≥на (ћ.Ѕож≥й, ¬. ас≥¤н,—.Ўипка). јле розвивалась ≥ украњнська школа живопису (ћ.ƒерегус, ¬.„еканюк, “.яблонська, …. оша¤). “вори де¤ких художник≥в-новатор≥в просто знищували ( ј.–ибачук, ¬. ћельниченко).

60-70т≥ рр. —тали пер≥дом формуванн¤ украњнського поетичного к≥но. «аочаткували його випущен≥ в цей час ф≥льми " ам≥нний хрест" Ћеон≥да ќсики, " риниц¤ дл¤ спраглих" ёр≥¤ ≤ллЇнка за сценар≥Їм ≤.ƒрача, Ѕ≥лий птах з чорною ознакою" ≥ "¬ав≥лон ’’" ≤вана ћиколайчука, “≥н≥ забутих предк≥в" —ерг≥¤ ѕараджанова. ƒол¤ цих картин не була простою. „асто њњ вир≥шувала не профес≥йн≥сть режисури чи майстерн≥сть актор≥в, а реакц≥¤ влади.

ѕ≥сл¤ пад≥нн¤ у 1972 р. Ўелеста, ўербицький, спираючись на шефа  ƒЅ ‘едорчука ≥ парт≥йного ≥деолога ћаланчука, розпочав масивний погром опозиц≥йноњ ≥нтел≥генц≥њ, що призв≥в до арешту сотень людей ≥ набагато сувор≥ших вирок≥в, н≥ж у 1965-1966 р. ¬≥двертих дисидент≥в, а також сп≥вроб≥тник≥в досл≥дних ≥нститут≥в, редакц≥йних колег≥й, ун≥верситет≥в, ¤ких п≥дозрювали в "неблагонад≥йних" погл¤дах, виган¤ли з роботи. ÷¤ хвил¤ пересл≥дувань, що нагадувала стал≥нськ≥ дн≥, травмувала ц≥ле покол≥нн¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ й змусила багатьох, серед них ≥ ƒзюбу, пока¤тис¤ й в≥д≥йти в≥д дисидентськоњ д≥¤льност≥.

ќпозиц≥¤ в 60-70х роках

” вересн≥ 1965р. п≥дчас презентац≥њ у к≥нотеатр≥ "”крањна" ф≥льму "“≥н≥ забутих предк≥в" з р≥зкою критикою арешт≥в ≥нтел≥генц≥њ виступили ƒзюба, —тус,„орнов≥л. ѕ≥д њхн≥м листом п≥дписалос¤ 140 присутн≥х. –еакц≥¤ властей була блискавичною. ѓх вс≥х було зв≥льнено з м≥сць роботи. Ћисти зверненн¤ до кер≥вник≥в ”–—– та —–—– стали одн≥Їю з найпоширен≥ших форм протесту у т≥ роки.

” 1967 роц≥ в структур≥  ƒЅ створюЇтьс¤ спец≥льне "п"¤те управл≥нн¤" на ¤ке режим поклав обов"¤зки по ьоротьб≥ ≥з "≥деолог≥чними диверс≥¤ми", а по сут≥ - з ≥накодумц¤ми.

≤ншою формою д≥¤льност≥ дисидент≥в було поширенн¤ п≥дготовлених книг, статей, в≥дозв.  ¬они потайки переписувалис¤, передавалис¤ з рук в руки. “ака система називалас¤ "самвидавом". ѕершою "самвидавською" роботою (1966р.) була "ѕравосудд¤ чи рецедиви терору?" ¬"¤чеслава „орновола. ¬ с≥чн≥ 1970 року почав виходити журнал "”крањнський в≥сник". ƒо 1972 року вийшло ш≥сть номер≥в.

«авд¤ки ц≥леспр¤мованим д≥¤м дисидент≥в у 60х рр. була  започаткована традиц≥¤ 22 травн¤ вшановувати пам"¤ть “араса Ўевченка. ÷ього дн¤ 1861 року труну з його т≥лом провезли з ѕетербургу через  ињв до  анева. 1967 року в цей день м≥л≥ц≥¤ рог≥нала учасник≥в з≥бранн¤ б≥л¤ пам"¤тника поетов≥ у  иЇв≥ ≥ заарештувала 4 з них. Ќа вимогу розгн≥ваних людей, ¤к≥ влаштували демострац≥ю б≥л¤ ÷   ѕ” арештант≥в зв≥льнили.

” 1972 роц≥ дос¤гла свого апогею кампан≥¤ репрес≥й проти ≥накомисл¤чих. Ѕули заарештован≥ ¬"¤чеслав „орнов≥л, ≈вген —верстюк, ≤ван —в≥тличний, ≤ван ƒзюба, ћихайло ќсадчий, ёл≥й Ўелест, ¬асиль —тус та ≥нш≥. ѕрактично вс≥ вони були засуджен≥ до тривалого ув"¤зненн¤ та в≥дправлен≥ до табор≥в суворого чи особливого режим≥в на ”рал≥ та в ћордов≥њ.   р≥м цього було поставлено систему "каральноњ медицини". ƒе¤ких опозиц≥онер≥в, ¤ких було важко звинуватити у порушенн≥ в≥дпов≥дних статей крим≥нального кодексу оголошували божев≥льними та замикали до псих≥атричних л≥карень спец≥ального типу.

Ќа початку 70х рр. дисидентство стало впливовим чинником пол≥тичного житт¤. јктивн≥ д≥њ правозахисник≥в стали в≥дом≥ на «аход≥, пов≥домленн¤ про них потрапили на стор≥нки ≥ноземноњ преси.

ћасов≥ репрес≥њ 1972 року на де¤кий час парал≥зували активн≥сть дисидент≥в. ќднак вже у 1974 роц≥ побачили св≥т 7 та 8 випуски "”крањнського в≥сника" у чому незаперечна заслуга —тепана ’мари.

ѕор≥д≥л≥ чисельно, але й дал≥ сповнен≥ р≥шучост≥ дисиденти у 1975 р. д≥стали новий ≥мпульс, коли —–—– п≥дписав ’ельс≥нкську угоду й оф≥ц≥йно погодивс¤ шанувати громад¤нськ≥ права своњх п≥дданих. ѕов≥ривши  ремлев≥ на слово, дисиденти орган≥зували в≥дкрит≥ й, на њхню думку, юридичне санкц≥онован≥ групи, завданн¤ ¤ких пол¤гало в тому, щоб нагл¤дати за дотриманн¤м громад¤нських прав з боку  ремл¤. ѕерший ’ельс≥нкський ком≥тет було засновано в ћоскв≥ у травн≥ 1976 р. Ќезабаром, у листопад≥ 1976 р., в  иЇв≥ з'¤вилас¤ ”крањнська √ельс≥нкська група. јналог≥чн≥ групи сформувались у Ћитв≥, √руз≥њ та ¬≥рмен≥њ.

”крањнська √ельс≥нкська група.

ќчолив ”крањнську √ельс≥нкську групу письменник ћикола –уденко - по-л≥тичний ком≥сар у роки другоњ св≥товоњ в≥йни та колишн≥й парт≥йний чиновник у письменницьк≥й орган≥зац≥њ. …ого близьким товаришем був генерал –ад¤нськоњ арм≥њ ѕетро √ригоренко - кавалер багатьох ур¤дових в≥дзнак, ¤кого в≥дправили у в≥дставку. ÷¤ група нал≥чувала 37 учасник≥в, найр≥зноман≥тн≥ших за походженн¤м. “ут були дисиденти, що вже в≥дбули терм≥ни ув'¤зненн¤, так≥ ¤к Ќ≥на —троката, ¬асиль —тус, Ћевко Ћук'¤ненко, ≤ван  андиба, Ќад≥¤ —в≥тлична та ¬¤чеслав „орнов≥л, так≥ колишн≥ нац≥онал≥сти (що вижили п≥сл¤ дес¤тил≥ть, проведених у стал≥нських

концтаборах), ¤к —в¤тослав  араванський, ќксана ѕопович, ќксана ћешко, ≤рина —еник, ѕетро —≥чко, ƒанило Ўумук та ёр≥й Ўухевич (син командувача ”ѕј –омана Ўухевича), й так≥ рел≥г≥йн≥ актив≥сти, ¤к православний св¤щеник ¬асиль –оманюк.

”крањнську √ельс≥нкську групу в≥др≥зн¤ли в≥д попередн≥х дисидент≥в дв≥ важлив≥ риси. ѕерша пол¤гала в тому, що група ¤вл¤ла собою в≥дкриту громадську орган≥зац≥ю, ¤ка хоч ≥ не була прорежимною, проте вважала, що маЇ законне право на ≥снуванн¤. “ак≥ погл¤ди були дл¤ —х≥дноњ ”крањни чимось нечуваним ще з часу встановленн¤ рад¤нськоњ влади. ≤ншою безпрецедентною рисою були контакти з аналог≥чними групами по всьому —–—– з метою "≥нтернац≥онал≥зувати" захист громад¤нських ≥ нац≥ональних прав.

” програмних за¤вах групи ¤вно проступало й нове мисленн¤. ¬они наголошували на застосуванн≥ легальних метод≥в, убачаючи вир≥шенн¤ сусп≥льних проблему дотриманн≥ закон≥в узагал≥ й поважанн≥ прав особи зокрема. “ому члени групи часто називали свою д≥¤льн≥сть правозахисним рухом. як зауважував ≤ван Ћис¤к–удницький, пропов≥дуванн¤ законност≥ й справжньоњ демократ≥њ зам≥сть певноњ ≥деолог≥њ, наприклад, нац≥онал≥зму чи марксизму, ¤кими доти захоплювалас¤ украњнська ≥нтел≥генц≥¤, стало важливим поворотним пунктом в ≥стор≥њ украњнськоњ пол≥тичноњ думки.

’оч де¤к≥ члени ”крањнськоњ √ельс≥нкськоњ групи лишалис¤ ¤коюсь м≥рою на позиц≥¤х марксизму чи нац≥онал≥зму, погл¤ди њњ б≥льшост≥ найч≥тк≥ше передаЇ такий уривок ≥з спогад≥в ƒанила Ўумука, що в минулому був водночас комун≥стом ≥ нац≥онал≥стом ≥ пров≥в близько 40 рок≥в у польських, нацистських ≥ рад¤нських тюрмах: "Ћише демократ≥¤ здатна вр¤тувати людство в≥д небезпеки тиран≥њ ¤к л≥вого, так ≥ правого гатунку. Ћише необмежене, гарантоване законом право ус≥х громад¤н висловлювати, пропагувати й захищати своњ ≥дењ спроможне дати люд¤м можлив≥сть контролювати ≥ скеровувати пол≥тику ур¤ду. Ѕез цього права не може бути й мови про демократ≥ю ≥ демократичн≥ вибори до парламенту. “ам, де немаЇ легальноњ опозиц≥њ, що користуЇтьс¤ р≥вними правами в парламент≥ й серед народу, немаЇ демократ≥њ... я д≥йшов цих висновк≥в п≥сл¤ багатьох рок≥в роздум≥в, узагальнень та анал≥зу, ≥ вони привели мене до критичного ставленн¤ ¤к до комун≥ст≥в, так ≥ до нац≥онал≥ст≥в донцовського типу".

–≥зким контрастом до ксенофоб≥њ, притаманноњ нац≥онал≥змов≥ оун≥вського га-

тунку, було те, що палкий патр≥отизм украњнських дисидент≥в не передбачав ворожост≥ до ≥нших народ≥в, нав≥ть до рос≥¤н. ” 1980 р. в одн≥й ≥з њхн≥х за¤в говорилос¤: "ћи розум≥Їмо, що значить жити п≥д колон≥альним гн≥том, ≥ тому за¤вл¤Їмо, що народов≥, ¤кий живе в наш≥й крањн≥, буде забезпечено найширш≥ пол≥тичн≥, економ≥чн≥ ≥ соц≥альн≥ права. Ѕудуть безумовно гарантован≥ вс≥ права нац≥ональних меншостей ≥ р≥зноман≥тних рел≥г≥йних асоц≥ац≥й". ¬иход¤чи з≥ своњх легал≥стських погл¤д≥в, члени ”крањнськоњ √ельс≥нкськоњ групи вважали, що найкращим шл¤хом до незалежност≥ ”крањни Ї застосуванн¤ гарантованого в рад¤нськ≥й конституц≥њ права на вих≥д з —–—–. Ќа њхню думку, найефективн≥ший спос≥б "деколон≥зац≥њ" –ад¤нського —оюзу пол¤гав у тому, щоб дозволити його народам провести справд≥ в≥льн≥ вибори.

јле н≥ пом≥ркован≥сть √ельс≥нкськоњ групи, н≥ вимоги «аходу дотримуватис¤ зобов'¤зань, що њх на себе вз¤в —–—– за ’ельс≥нкськими угодами, не перешкодили рад¤нським власт¤м знову влаштувати дисидентам погром. ƒо .1980 р. приблизно три чверт≥ член≥в ”крањнськоњ √ельс≥нкськоњ групи отримали терм≥ни ув'¤зненн¤ в≥д 10 до 15 рок≥в. –ешту було вислано з ”крањни. ƒе¤ким, аби заспокоњти св≥тову громадську думку, дозволили ем≥грувати.

–ел≥г≥йне дисидентство.

ќкремий р≥зновид дисидентства на ”крањн≥ базувавс¤ на рел≥г≥њ. “еоретично рад¤нська конституц≥¤ гарантуЇ свободу в≥ровизнанн¤. јле режим удававс¤ до ц≥лого р¤ду заход≥в дл¤ боротьби з рел≥г≥йними в≥руванн¤ми та практикою. ¬они включали обмеженн¤ рел≥г≥йних публ≥кац≥й, заборону навчати д≥тей рел≥г≥њ, проведенн¤ серед них атењстичноњ аг≥тац≥њ, засиланн¤ агент≥в у середовище св¤щеннослужител≥в ≥ церковноњ ≥Їрарх≥њ, закритт¤ культових споруд, застосуванн¤ до тих, хто стоњть за в≥ру, громадських та економ≥чних санкц≥й, обмеженн¤ можливост≥ здобути осв≥ту. ѕроте духовна безпл≥дн≥сть рад¤нськоњ ≥деолог≥њ, з одного боку, та обуренн¤ жорстокою пол≥тикою режиму, з ≥ншого, зумовили в≥дновленн¤ пот¤гу до рел≥г≥њ, особливо на сел≥. –азом ≥з цим зростала войовнич≥сть в≥руючих,

—кажене пересл≥дуванн¤ ”крањнськоњ греко-католицькоњ церкви ("церкви у катакомбах") не змогло ц≥лком знищити њњ. ¬ останн≥ дес¤тил≥тт¤ таЇмн≥ в≥дправи дл¤ в≥руючих проводили на «ах≥дн≥й ”крањн≥ 300-350 греко-католицьких св¤щеник≥в на чол≥ з к≥лькома Їпископами. ≤снували нав≥ть п≥дп≥льн≥ монастир≥ й таЇмн≥ друкарн≥. ” 1982 р. …осип “ерел¤ орган≥зував  ом≥тет захисту ”крањнськоњ католицькоњ церкви, що ставив соб≥ за мету домогтис¤ њњ легал≥зац≥њ. ’оч у в≥дпов≥дь на це режим став заарештовувати њњ актив≥ст≥в, серед украњнц≥в √аличини та «акарпатт¤ в≥ддан≥сть своњй давн≥й церкв≥ не втрачала сили.

ѕравославна церква на ”крањн≥, що оф≥ц≥йно називалас¤ –ос≥йською православною церквою, перебувала у виг≥дн≥шому становищ≥, оск≥льки њњ визнавав рад¤нський ур¤д. јле ц≥ною цього було сп≥вроб≥тництво з режимом, що доходило до плазуванн¤ перед ним. як насл≥док, у православн≥й церкв≥, й особливо серед њњ ≥Їрарх≥њ, поширилис¤ корупц≥¤, лицем≥рство ≥ тенденц≥¤ задовольн¤ти державн≥ ≥нтереси за рахунок рел≥г≥йних потреб. ÷е призвело до того, що к≥лька член≥в нижчого духовенства, зокрема жорстоко пересл≥дуваний ¬асиль –оманюк, виступили з осудом ¤к власних зверхник≥в, так ≥ держави.

„и не найб≥льш войовничими ≥ динам≥чними в≥ровизнанн¤ми на ”крањн≥ в 60-70-х роках були баптистська та ≥нш≥ протестантськ≥ секти - п'¤тидес¤тники, адвентисти, св≥дки ≤Їгови. ¬они в≥дправл¤ли своњ рел≥г≥йн≥ потреби в автономних конгрегац≥¤х, навчали д≥тей, ¤к цього вимагаЇ њхн¤ в≥ра, нер≥дко в≥дмовл¤лис¤ реЇструватис¤ в органах влади, що ускладнювало власт¤м контроль над ними. њхн≥ фундаментал≥стськ≥ погл¤ди, орган≥зац≥¤, що спираЇтьс¤ на простих в≥руючих, палка в≥ддан≥сть в≥р≥ приваблювали до них численних новонавернених, особливо на —х≥дн≥й ”крањн≥. ¬ ц≥ роки вони складали непропорц≥йно велику частку "в'¤зн≥в сов≥ст≥" в —–—–. ƒо свого вињзду в —получен≥ Ўтати першим пров≥дником баптист≥в був пастор √еорг≥й ¬≥нс.

ѕридушенн¤ дисидентства.

Ќа початку 80-х рр. ¬ ”крањн≥ дисидентський рух було практично розгромлено.

Ќезважаючи на всю в≥двагу, натхненн≥сть та ≥деал≥зм дисидент≥в ≥ на од≥озну повед≥нку њхн≥х гонител≥в, цей рух не набув широкоњ п≥дтримки на ”крањн≥. ќдн≥Їю з причин цього стало те, що, кр≥м засудженн¤ режиму й вимог дотримуватис¤ закон≥в, дисиденти не сформулювали виразноњ пол≥тичноњ програми. ѕитанн¤, ¤к≥ вони порушували, не були проблемами щоденного житт¤, що хвилюють б≥льш≥сть населенн¤: роб≥тник≥в ≥ колгоспник≥в. “ому дисиденти мали вузьку соц≥альну базу, що складалас¤ майже виключно з ≥нтел≥генц≥њ.

јле вир≥шальною причиною невдач≥ дисидентського руху була природа системи, що протисто¤ла йому. Ќа дисидент≥в ополчилис¤ вс≥ потужн≥ сили рад¤нськоњ системи й особливо всемогутн≥й  ƒЅ. ¬олод≥ючи монопол≥Їю на засоби комун≥кац≥њ, режим вс≥л¤ко перешкоджав поширенню ≥нформац≥њ про дисидент≥в серед громадськост≥.  оли ж ¤кась ≥нформац≥¤ все ж з'¤вл¤лас¤, то вона звичайно була спотвореною й змальовувала дисидент≥в у негативному св≥тл≥. ћаючи в своЇму розпор¤дженн≥ сотн≥ тис¤ч оф≥цер≥в, агент≥в у цив≥льному, донощик≥в,  ƒЅ, здавалос¤, був усюдисущим ≥ всезнаючим у своЇму прагненн≥ не допустити поза нагл¤дом ур¤ду будь-¤коњ громадськоњ д≥¤льност≥. јле на в≥дм≥ну в≥д стал≥нських час≥в таЇмна пол≥ц≥¤ вже не ви¤вл¤ла такого фанатизму й не знищувала д≥йсних ≥ потенц≥йних супротивник≥в. “епер вона намагалас¤ ≥золювати дисидент≥в в≥д сусп≥льства й, застосовуючи до них методи дедал≥ б≥льшого тиску, змусити њх пока¤тис¤ аоо замовкнути. “им, хто критикував режим, в≥дмовл¤ли в робочих м≥сц¤х, у можливост≥ здобутт¤ осв≥ти њхн≥м д≥т¤м й нав≥ть у даху над головою. Ќайуперт≥ших засуджували до тривалих терм≥н≥в ув'¤зненн¤ або запроторювали до псих≥атричних л≥карень, де њм давали препарати, що руйнують людську особист≥сть. «нищуючи к≥лькох,  ƒЅ усп≥шно вдавалос¤ зал¤кати багатьох.

” своњй д≥¤льност≥ на ”крањн≥ таЇмна пол≥ц≥¤ була не такою обмеженою, ¤к у ћоскв≥. ≤зольован≥ в≥д столичних зах≥дних журнал≥ст≥в, украњнськ≥ дисиденти не мали захисту так званоњ "парасол≥ гласност≥", ¤к њхн≥ видатн≥ рос≥йськ≥ та Їврейськ≥ колеги. “а й проблема нац≥ональних прав украњнц≥в не викликала на «аход≥ великого ≥нтересу. “им часом, побоюючись украњнського нац≥онал≥зму, режим проводив на ”крањн≥ особливо жорсток≥ репрес≥њ. ќсь чому кињвський  ƒЅ мав репутац≥ю найбрутальн≥шого в —–—–, ось зв≥дки непропорц≥йно велике число саме украњнських "в'¤зн≥в сов≥ст≥".

ќднак завд¤ки самов≥дднан≥й боротьб≥ дисидент≥в у громадський св≥домост≥ поступово стверджувалас¤ думка, що украњнський народ Ї не просто придаткомдо "великого брата", що можливе створенн¤ незалжноњ держави. « середовища дисидент≥в вийшло багато пол≥тик≥в.