Ќац≥ональний характер украњнц≥в

–иси характеру народу мають вплив ≥ на його ≥сторичну долю. Ќац≥ональний характер став предметом вивченн¤ у вс≥х культурних нац≥й.

≤гор —≥корський

ѕќЌя““я Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќќ√ќ ’ј–ј “≈–” “ј ћ≈Ќ“јЋ№Ќќ—“≤

Ќе так давно в ”крањн≥ под≥бна тема не т≥льки не могла бути досл≥дженою, але й просто згаданою. ¬ихован≥ на "≥нтернац≥онал≥стських принципах" науковц≥ не посп≥шали братис¤ за нењ, щоб не потрапити в розр¤д украњнських буржуазних нац≥онал≥ст≥в.

„и Ї ц¤ тема чимось нескромним або антигуманним? ¬≥домо, що народи з давн≥х час≥в, сп≥лкуючись м≥ж собою, пригл¤далис¤ одне до другого, пом≥чали ¤к≥сь характерн≥ риси своњх сус≥д≥в ≥ давали њм певну характеристику. “ак само й кожен народ здавна в≥др≥зн¤в себе в≥д ≥нших народ≥в. ќтже, спроби п≥знати нац≥ональн≥ в≥дм≥нност≥ мають дуже давню ≥стор≥ю.

„и ≥снують ¤к≥сь сп≥льн≥ дл¤ ц≥лоњ нац≥њ риси? „и нац≥ональний характер складаЇтьс¤ ≥з суми характеристик окремих ≥ндив≥д≥в? ¬≥дпов≥д≥ на ц≥ запитанн¤ не знайдемо н≥ в ф≥лософських, н≥ в психолог≥чних словниках чи енциклопед≥¤х. –ад¤нськ≥ досл≥дники не спромоглис¤ чи просто побо¤лис¤ дати в≥дпов≥д≥ на них.

ƒовгий час вважалос¤, що вивченн¤ нац≥онального характеру неможливе, адже, вивчаючи окремих ≥ндив≥д≥в, ми не можемо скласти у¤вленн¤ про нац≥ю в ц≥лому. ќкрема особист≥сть не розкриваЇ в повному обс¤з≥ нац≥ональний характер. ≈лементами нац≥онального характеру (його складниками) можуть бути окрем≥ соц≥ально-психолог≥чн≥ риси, а не характери окремих ≥ндив≥д≥в. ≤ндив≥дуальна ж психолог≥¤ Ї лише допом≥жною галуззю психолог≥њ народ≥в.

ѕон¤тт¤ нац≥ональний характер охоплюЇ типов≥ ¤кост≥ ≥ психолог≥чн≥ особливост≥ етн≥чноњ групи, ¤ка маЇ сп≥льну територ≥ю, мову, ≥стор≥ю, культуру, звичањ, символи, що в≥др≥зн¤ють њњ в≥д сус≥дн≥х народ≥в.

¬≥д чого залежить тип нац≥онального характеру? ѕрофесор ќлександр ульчицький (‘ранц≥¤) визначаЇ к≥лька аспект≥в у вивченн≥ украњнськоњ псих≥чноњ структури: расов≥ чинники, геопсих≥чн≥, ≥сторичн≥, соц≥опсих≥чн≥, культуро-морф≥чн≥ та глибиннопсих≥чн≥ причини.

ѕроти расових чинник≥в, проти генетичност≥ нац≥онального характеру дес¤тил≥тт¤ми виступали де¤к≥ рад¤нськ≥ досл≥дники. ≤. он пише, що "б≥олог≥чне трактуванн¤ нац≥ональноњ психолог≥њ завжди було типовим дл¤ расистських теор≥й", а дал≥, щоб не погр≥шити проти ≥стини, сам соб≥ суперечить, по¤снюючи, що расизм - це не визнанн¤ расових в≥дм≥нностей, а ствердженн¤ переваг одн≥Їњ раси чи нац≥њ над ≥ншою.

–асою тут називаЇмо групу людей, що мають сп≥льне походженн¤, певн≥ успадкован≥ антропо-б≥олог≥чн≥, духовн≥, психолог≥чн≥ риси, ¤к≥ вона витворила прот¤гом своЇњ ≥стор≥њ ≥ довгого проживанн¤ на сп≥льн≥й територ≥њ.

“еритор≥¤ кожного народу маЇ своњ природн≥ особливост≥ ≥ певною м≥рою впливаЇ на формуванн¤ нац≥онального характеру. Ѕагатство земл≥ ”крањни спри¤ло закоханост≥ в природу, л≥ризму, спогл¤данню ≥ спокою. ѕроте в≥дзначаЇтьс¤ ≥ така риса, ¤к в≥дсутн≥сть активност≥, бо плодюча земл¤ обдаровуЇ людину без особливих на те потуг.

≤сторичн≥ чинники впливають на войовнич≥сть украњнського народу, оск≥льки ц¤ багата крањна завжди потребувала захисту в≥д численних завойовник≥в. ќтже, витворивс¤ "авантурничо-козацький" тип характеру.

—оц≥альн≥ чинники, тобто в≥дм≥нност≥ в психолог≥њ р≥зних сусп≥льних верств - майже не досл≥джена галузь етнолог≥њ. ÷≥кав≥ погл¤ди на цю проблему висловив ƒмитро ƒонцов у своњй прац≥ "ƒух нашоњ давнини" (ћюнхен-ћонреаль, 1951), але про це мова дал≥.

ультура нац≥њ витворюЇтьс¤ прот¤гом дуже довгого часу; починаючи з прообраз≥в етн≥чноњ м≥фолог≥њ ≥ зак≥нчуючи сучасною поетичною творч≥стю. —в≥тов≥дчутт¤ прадавн≥х украњнц≥в орган≥чно ув≥йшло в ментальн≥сть њхн≥х нащадк≥в. Ќац≥ональн≥ образи св≥ту (часто п≥дсв≥дом≥), стереотипи повед≥нки, псих≥чн≥ реакц≥њ або оц≥нки певних под≥й чи ос≥б завжди Ї в≥дображенн¤м етн≥чноњ ментальност≥, тобто того, що можна назвати "духом народу". осмопол≥тична ж культура, ¤ку донедавна називали ≥нтернац≥ональною, денац≥онал≥зуЇ особист≥сть, позбавл¤Ї њњ почутт¤ патр≥отизму ≥ тому шк≥длива дл¤ нац≥њ.

Ќац≥ональн≥ в≥дм≥нност≥ - це перш за все в≥дм≥нност≥ в психолог≥њ мисленн¤, ¤ка в≥дображаЇтьс¤ насамперед у

мов≥, а також у розумов≥й творчост≥, що випливаЇ з ментальност≥ етносу. Ќа думку ƒмитра ќвс¤нико- улик≥вського, ¤скрав≥сть нац≥ональних рис пр¤мо пропорц≥йна р≥вню ≥нтелектуальноњ обдарованост≥, а отже, "ген≥й завжди в психолог≥чному смисл≥ глибоко нац≥ональний". ќкрем≥ ж суб'Їкти, "що сто¤ть у розумовому в≥дношенн≥ нижче середнього р≥вн¤, тим б≥льше слабоумн≥, а також ≥д≥оти позбавлен≥ нац≥ональних ознак"1.

ќтже, 'нац≥ональний характер найповн≥ше в≥дображаЇтьс¤ саме в культур≥, в ≥нтелект≥ нац≥њ. јле не сл≥д забувати, що будь-¤к≥ узагальнююч≥ характеристики етносу завжди будуть в≥дносними у пор≥вн¤нн≥ з ≥ншим етносом.

≈“Ќ≤„Ќ≤ — ЋјƒЌ» » ” –јѓЌ—№ ќ√ќ ’ј–ј “≈–”

ѕерш н≥ж розгл¤нути вплив на формуванн¤ украњнського характеру р≥зних етнос≥в, що впродовж тис¤чол≥ть мешкали або просто проходили земл¤ми ”крањни, зверн≥мо увагу на так≥ факти:

1. "¬с¤ка крапл¤ ≥ншоетн≥чноњ кров≥ через к≥лька дес¤тк≥в покол≥нь розходитьс¤ по жилах всього народу. ожна сучасна людина лише на часов≥й глибин≥ 20 покол≥нь (близько 500 рок≥в) теоретично маЇ 1048576 предк≥в"2.

2. «а досл≥дженн¤ми чеського б≥олога ’≤’ ст. ћендел¤, групи кров≥ п≥дл¤гають законам спадковост≥. ожен етнос охоч≥ше приймаЇ спор≥днену йому кров, н≥ж чужинську.

3. ѕалеоантрополог≥чн≥ дан≥ та гематолог≥чн≥ групи сучасних народ≥в дають право вважати украњнц≥в спор≥дненими з людн≥стю ѕ≥вн≥чноњ ≤тал≥њ, Ѕалкан, Ўвейцари, ѕ≥вдн¤ Ќ≥меччини, ѕ≥вдн¤ јнгл≥њ, „ех≥њ, —ловаччини, окремих район≥в ‘ранц≥њ (90 % украњнц≥в мають групу кров≥ "ј", "ј¬" та "ќ", але дуже мало групи "¬". ѕор. з рос≥¤нами та монголами, у ¤ких група "¬" становить 80 %).

4. ” кожн≥й нац≥њ Ї основн≥ етн≥чн≥ компоненти - первен≥ (терм≥н ёр≥¤ Ћипи) ≥ дом≥шки, тобто незначна к≥льк≥сть ≥ноетн≥чних ген≥в. «а законом ћендел¤ в антрополог≥чн≥й рас≥ дом≥шки Ї меншоварт≥сн≥, н≥ж первен≥ , тому вони дуже швидко будуть ел≥м≥нован≥ (тобто вигнан≥, виключен≥).

1 ќвс¤нико- уликовский ƒ.Ќ. ѕсихологи¤ национальности. - ѕетербург, 1922. - —.6.

2 ћакарчук —., “ур≥й — ”крањнський етнос. - Ћьв≥в, 1990. -

—.17.

¬ ”крањн≥ ’’ ст. марно шукати досл≥джень з етногенезу та етнопсихолог≥њ. якщо так≥ прац≥ були, то њх найчаст≥ше просто знищували. “ак сталос¤ ≥ з працею доктора ёр≥¤ Ћипи, л≥кар¤, ¤кий в 1945 p. був убитий енкаведистамм на пороз≥ свого дому. …ого книга "ѕризначенн¤ ”крањни", ¤ка з'¤вилас¤ у Ћьвов≥ в 1938 p., була майже нев≥дома в рад¤нськ≥й ”крањн≥. Ќин≥ маЇмо виданн¤ ц≥Їњ прац≥, зд≥йснене у Ћьвов≥ в 1992 p. видавництвом "ѕросв≥та".

ёр≥й Ћипа визначаЇ 4 складники украњнськоњ пракультури ≥

докладно характеризуЇ њх: це трип≥льський, понт≥йський, готський, кињвсько-руський первен≥.

1. “рип≥льська пракультура маЇ етн≥чний зв'¤зок з пракультурою ћалоњ јз≥њ, тобто б≥льш п≥вденною. ÷е були люди, що гартувалис¤ у сувор≥ших кл≥матичних умовах, н≥ж малоаз≥йц≥. —аме вони залишили у спадок украњнц¤м свою терпл¤ч≥сть, мовчазну в≥двагу, скромн≥сть, обережн≥сть, вперт≥сть у дос¤гненн≥ мети ≥ вм≥нн¤ ст≥йко сприймати невдач≥. "÷е - характери, що кружл¤ють у кров≥ сучасних украњнц≥в, ≥ завжди њх д≥ла, њх здобуванн¤ в них можуть в≥дродитис¤"1.

—аме трип≥льська цив≥л≥зац≥¤ сформувала праукрањнськ≥ м≥ста ≥ села, збудувала дороги, вали, розбила землю на пол¤ й лани. ¬≥д них у нас ≥ психолог≥¤ хл≥бороба, ≥ пошана до ж≥нки, ≥ родинн≥ звичањ, ≥ демократичний громадський устр≥й.

2. ѕонт≥йська пракультура - це культура п≥вн≥чного ѕричорномор'¤, де людн≥сть була перем≥шана з елл≥нським етн≥чним типом. ќльв≥¤ ≥ ѕантикапей ≥снували понад тис¤чу рок≥в. ѓхн¤ культура була т≥сно пов'¤зана з культурою трип≥льц≥в, тобто певною м≥рою успадкувала в≥д них своњ культи (напр.. оструба, Ѕогин≥ ћатер≥, ѕолел¤, та ≥н.) ѕонт≥йська культура близька, а ≥нод≥ просто ототожнюЇтьс¤ з≥ ск≥фською. ¬≥д них украњнц≥ успадкували в≥двагу, п≥дприЇмлив≥сть, творчий дух, пот¤г до краси. як писав професор ўербина, ≥ндив≥дуал≥зм украњнц¤ протистоњть стадност≥, але його в≥ддан≥сть улюблен≥й справ≥ спонукаЇ його знаходити сп≥льник≥в та однодумц≥в. «в≥дси пот¤г украњнц¤ до р≥зних сп≥лок, громад, арт≥лей тощо. ÷ю рису також успадковано в≥д понт≥йського первен¤.

3. √отськ≥ впливи, в≥дом≥ в ≤≤ ст. н.е., прийшли в ”крањну через ¬олинь з ≥мпер≥њ ќстрогот≥в. ўоправда, сучасн≥ досл≥дженн¤ довод¤ть, що вплив гот≥в у наш≥й ≥стор≥ограф≥њ був дещо переб≥льшеним. ¬≥д них могли бути успадкован≥ ст≥йк≥сть характеру, в≥йськова та державна дисципл≥на, дотриманн¤ угод, орган≥зован≥сть.

1 Ћипа ё. ѕризначенн¤ ”крањни.- Ќью-…орк, 1953.- —. 131,

÷≥каве поЇднанн¤ готизму з елл≥нством (понт≥йством) дало тип запорозького козака, ¤кий дивував ≥ноземних ≥сторик≥в: люди в≥йськов≥ ≥ водночас торгов≥, продають рибу ≥ хутра тощо. атерина ≤≤ заздрила козацькому вм≥нню провадити свою економ≥чну пол≥тику, а польський ≥сторик дивувавс¤, зв≥дки Ѕогдан ’мельницький мав кошти дл¤ веденн¤ в≥йни.

4. ињвсько-руський первень. —тароукрањнська держава ињвська –усь про≥снувала близько 700 рок≥в. ¬≥д нењ в украњнц≥в св≥дом≥сть своњх пол≥тичних традиц≥й, ¤к≥ зберегла кн¤з≥вська ел≥та нав≥ть у Ћитовськ≥й держав≥, а також продовжили запорозьк≥ козаки аж до скасуванн¤ √етьманщини. ÷ей дух волелюбност≥ ≥ нац≥ональноњ гордост≥ почав найб≥льше притлумлюватис¤ у ’V≤≤≤ ст. ўе старш≥ люди передавали нащадкам цей глибинний украњнський патр≥отизм, але вже дл¤ украњнськост≥ наставали сумн≥ часи.

ƒал≥ ёр≥й Ћипа розгл¤даЇ дом≥шки, ¤к≥ вважаЇ меншоварт≥сними, н≥ж первен≥ в нац≥ональному характер≥, проте зазначаЇ, що нехтувати ними не можна.

ƒом≥шки можуть бути двох тип≥в: т≥, що ви¤вл¤ютьс¤ в антрополог≥њ (ф≥з≥олог≥чн≥), ≥ т≥, ¤к≥ накладають духовний в≥дбиток на нац≥ональний характер (≥мпрегнац≥йн≥).

¬елику роль дл¤ ≥мпрегнац≥њ маЇ психолог≥чний стан народу, його ставленн¤ до сус≥д≥в, його сприйн¤тт¤ чи не сприйн¤тт¤ ≥ншого етносу.

”крањнц≥ дуже неохоче вступали в шлюб з представниками ≥нших етнос≥в. ўоб поЇднати свою долю з чужинцем, украњнськ≥й д≥вчин≥ потр≥бно було побачити сп≥льн≥сть його норм морал≥ з украњнськими звича¤ми, правопор¤дком. ј також вагому роль маЇ ще й ставленн¤ цього чужинц¤ до ”крањни. ўе р≥дше одружувалис¤ з чужинками украњнськ≥ чолов≥ки.

. “ак дл¤ украњнц≥в сильною перешкодою злиттю з коч≥вниками була абсолютна нех≥ть ≥ ненависть до руйн≥вник≥в, івалт≥вник≥в, граб≥жник≥в, ≥ про це Ї чимало св≥дчень в л≥тописах. “ому маЇмо вс≥ п≥дстави (враховуючи також закони ћендел¤) говорити, що це психолог≥чне несприйн¤тт¤ кочових етнос≥в (татари, печен≥ги, монголи тощо) було надзвичайно в≥дштовхуючою силою чужор≥дних елемент≥в, ¤к≥ в≥дзначалис¤ й нижчим р≥внем культури в пор≥вн¤нн≥ з ос≥длим людом.

“ак само перешкодою дл¤ сприйн¤тт¤ ≥ранських ≥ кавказьких дом≥шок була њхн¤ мусульманська рел≥г≥¤, хоча незначний вплив цих етнос≥в лишивс¤ серед народу јзовського примор'¤, ƒонеччини, убан≥. ’арактерною рисою залишеною цими етносами вважають войовнич≥сть, незалежн≥сть, грубуват≥сть.

Ќезначними в украњнськ≥й нац≥њ Ї дом≥шки кельтського й норманського етнос≥в, ¤к≥ також характеризуютьс¤ ¤к войовнич≥, мало орган≥зован≥, але найб≥льш творч≥ елементи (кельто-ск≥фи, вар¤ги).

–имська ≥ фрак≥йська дом≥шки позначилис¤ переважно в галуз≥ права. "–имське право" користувалос¤ попул¤рн≥стю ≥ в запорозьких козак≥в, хоча вони мали ≥ своњ давн≥ правов≥ норми. ќсобливо римськ≥ ≥ фрак≥йськ≥ етн≥чн≥ впливи в≥дчутн≥ в характер≥ п≥вденних украњнц≥в, в арпатах, ѕодн≥стров'њ, на Ѕуковин≥.

™врейськ≥ дом≥шки мало позначились на украњнськ≥й антрополог≥њ, оск≥льки не мають певного антрополог≥чного типу (напр., на¤вн≥сть Їврењв серед негр≥в, китайц≥в та ≥н.), проте додали до психолог≥њ украњнц≥в де¤к≥ посередницьк≥ зд≥бност≥, хоча ц≥ впливи незначн≥.

” багатьох досл≥дженн¤х, особливо рос≥йських, значно переб≥льшена роль польських, литовських, угорських ≥ н≥мецьких чинник≥в в украњнськ≥й етн≥чн≥й психолог≥њ та антрополог≥њ.

ќсобливоњ уваги заслуговуЇ розгл¤д рос≥йських (московитських) дом≥шок. ёр≥й Ћипа зазначаЇ: " ≥льканадц¤ть урало-алтайських номадських племен без культури й держави п≥дбили ињвськ≥, а п≥зн≥ше Ќовгородськ≥ культуртрегери в ’ - ’≤≤ ст. ≥ христи¤н≥зували, нав'¤завши њм богослужебну мову иЇва, кр≥пацтво (дл¤ л≥пшого економ≥чного визиску) ≥ назву, що вказувала на приналежн≥сть до иЇва-–уси ("русск≥Ї"). ћонгольське поневоленн¤, що тривало в них найдовше з ус≥х Ївропейських народ≥в, дало њм сп≥льне глибоке в≥дчутт¤ св¤тост≥ влади, хоч би й найб≥льш брутальноњ, а зате презирство до ≥ндив≥дуальност≥ своњх ≥ чужих людей".1 ƒал≥ ёр≥й Ћипа робить висновок, що "московити були заслабою ≥ндив≥дуальн≥стю, щоб впливати й духовно. ≤мпрегнац≥¤ з њхнього боку була дуже незначна ≥ не зоставила сл≥д≥в"2.

ўодо формуванн¤ московського етносу, то про це маЇмо чимало праць ¤к рос≥йських, так ≥ ≥ноземних автор≥в ’≤’ -

1 Ћипа ё. ѕризначенн¤ ”крањни. - —. 153.

2 “ам же. - —. 154.

’’ ст., ¤к≥ зазначають, що нац≥ональний характер ≥ психолог≥¤ рос≥¤н маЇ своњ особливост≥, вироблен≥ п≥д б≥льшим впливом угро-ф≥ннського ≥ татаро-монгольського етнос≥в, н≥ж слов'¤нського. Ќайв≥дом≥ш≥ з цих досл≥джень - прац≥ ƒж. ‘летчера (’V≤≤ ст.), . јбел¤ (професор ќксфордського ун≥верситету, ’≤’ ст.), ћ. ƒанилевського, ¬. лючевського, ћ. √рушевського, √. ‘едотова, ≈. ≤льњноњ, ¬. Ќоводворськоњ та ≥н.

«а науковими даними дом≥шка антрополог≥чне чужих первен≥в зникаЇ в досить короткий строк. ƒл¤ прикладу в≥зьмемо факт, коли жовта раса (китайц≥) повн≥стю очистилас¤ в≥д дом≥шок б≥лоњ раси. “е ж саме можна стверджувати про украњнський етнос, серед ¤кого вже немаЇ дом≥шок татарського типу, ¤ка мала вплив у в≥дносно недовгому час≥, але не залишила значних сл≥д≥в у псих≥ц≥.

—ќ÷≤ќѕ—»’≤„Ќ≤ –»—» ” –јѓЌ—№ ќ√ќ ’ј–ј “≈–”

—оц≥опсих≥чн≥ складники украњнського характеру т≥сно пов'¤зан≥ з етнопсих≥чними. —труктура украњнськоњ нац≥њ складна. ÷е чотири типи: норд≥йський, понт≥йський, динарський ≥ ост≥йський.

” давноминул≥ часи, коли сусп≥льство розвивалось природним шл¤хом, ц≥ типи за своњм характером, природженими зд≥бност¤ми ≥ своЇю роллю в житт≥ народу в≥дпов≥дали чотирьом кастам або соц≥альним верствам.1 ” кожноњ з цих верств ≥снуЇ певний тип звичок, вихованн¤, повед≥нки, а отже - сво¤ психолог≥¤, св≥й характер.

–озгл¤немо ц≥ расов≥ та соц≥альн≥ типи докладн≥ше, вз¤вши за основу прац≥ ƒмитра ƒонцова, ёр≥¤ Ћипи, ќлександра ульчицького, ¬'¤чеслава Ћипинського.

1. Ќорд≥йський тип характеризуЇтьс¤ красивою зовн≥шн≥стю, високим зростом, св≥тлим волосс¤м, блакитними очима, довгим обличч¤м з пр¤мим тонким носом, розвинутим п≥дбор≥дд¤м. –озумова характеристика: витривал≥сть, правдолюбство, сила вол≥, пильн≥сть, любов до пор¤дку, впевнен≥сть у соб≥, розсудлив≥сть. Ќорд≥Їць не терпить в ≥нших розхл¤баност≥, пл≥ткарства, нестриманост≥ у повед≥нц≥, галасу; в≥н не вм≥Ї прощати, не любить сам ка¤тис¤. ¬≥н не швидко знаходить соб≥ друз≥в, запри¤знюстьс¤ далеко не з кожним. ƒуже вибагливий до товариства, до свого оточенн¤, ≥, коли не знаходить такого, в≥ддаЇ перевагу самотност≥. ѕонад усе ц≥нуЇ власну свободу, але б≥льше в≥дданий громадськ≥й ≥дењ, н≥ж своњй родин≥. ÷е тип державного мужа, аристократа, полководц¤. ¬≥н у всьому вивищуЇтьс¤ над натовпом. Ќорд≥йська раса найб≥льше поширена. в —кандинав≥њ, јнгл≥њ, Ѕельг≥њ, на п≥вноч≥ Ќ≥меччини, у ‘ранц≥њ.

1 ¬ ”крањн≥ ≥Їрарх≥¤ цих каст мала такий вигл¤д: кн¤зь (король, каган), воњни (староукрањнськ≥ бо¤ри), хл≥бороби (землевласники, що працювали на земл≥), наймити (раби).

2. ѕонт≥йський тип1 - переважно середнього зросту, з темним волосс¤м, довгим обличч¤м, вузьким пр¤мим носом, с≥рими або син≥ми очима. «а характером це найб≥льш творч≥ натури, закохан≥ в житт¤, в мистецтво, романтики, революц≥онери, змовники, ≥деал≥сти. —еред них багато винах≥дник≥в, талановитих, пристрасних, обдарованих натур. ѓм притаманне творче гор≥нн¤, певна нематер≥альна духовна енерг≥¤, ¤ка формуЇ сусп≥льство. “аку силу мають одержим≥ неперес≥чн≥ особистост≥.

¬они любл¤ть усе вишукане, ¤скрав≥ барви, рельЇфн≥ форми. ÷е добр≥ пропов≥дники, красномовн≥ оратори. ÷ей тип поширений в ѕ≥рене¤х, на орсиц≥, в —ардин≥њ, ≤тал≥њ, ‘ранц≥њ, на п≥вдн≥ Ѕалканського п-ва ≥ в ѕ≥вн≥чному ѕричорномор'њ.

3. ƒинарський тип - це люди огр¤дн≥, висок≥, м≥цно збудован≥, сильн≥ ф≥зично. ¬они весел≥, сп≥вуч≥. Ћюбл¤ть св≥й край, свою садибу, свою хату. „есн≥, горд≥, см≥лив≥, але дуже вразлив≥, добродушн≥. ѕрироджен≥ во¤ки, але воюють ≥ повстають у крайн≥х випадках. Ќа думку професора ¬адима ўербак≥вського, це раса, котра витримала вс≥ навали ≥ збереглас¤ через тис¤ч≥ л≥т аж до наших дн≥в. ÷ей тип б≥льше в≥дзначаЇтьс¤ почуттЇв≥стю, ¤ка не спр¤мована на перетворенн¤ св≥ту, бо динарц≥ в≥ддають перевагу почутт¤м перед п≥знанн¤м ≥ волею. јле за на¤вност≥ добрих пров≥дник≥в ц≥ люди можуть дос¤гти великих усп≥х≥в у побудов≥ держави. ѕоширена ц¤ раса в јльпах, в Ѕосн≥њ, √ерцоговин≥, ’орват≥њ, јлбан≥њ, јвстр≥њ, Ќ≥меччин≥, ”крањн≥.

4. ќст≥йський тип. ѕовн≥, круглолиц≥, з невиразними простацькими рисами обличч¤, часто з великим черевом. ƒосить посередн≥ розумов≥ зд≥бност≥ спонукають ост≥йц¤ пристосовуватис¤ до середовища ≥ намагатис¤ не вид≥л¤тис¤ серед маси. ќст≥Їць - це типовий др≥бний м≥щанин з вульгарними смаками. ¬ усьому намагаЇтьс¤ сл≥дувати мод≥, будь то модний од¤г чи модна книжка, чи модна ≥де¤ -

“ут вживаЇмо терм≥н ёр≥¤- Ћипи. ≤нш≥ назви цього типу: середземноморський, медитеранський.

тобто те, що визнане вс≥ма. ¬≥н не вм≥Ї панувати над своњми забаганками, завжди розслаблений ≥ нер≥шучий у вчинках, н≥коли не буваЇ твердим ≥ в≥дчайдушним. ќст≥йц≥ не бувають над≥лен≥ ¤кимись талантами чи одержим≥ ¤кимись ≥де¤ми. ѕрацюють лише задл¤ грошей, але н≥коли - заради ≥дењ. ” цих людей н≥коли не спалахуЇ ≥скра творчого вогню. ÷¤ ост≥йська неспроможн≥сть до творчоњ прац≥ викликаЇ у них ненависть до видатних ≥ндив≥дуальностей, талановитих перетворювач≥в св≥ту. «а висловом ƒмитра ƒонцова, наукова прац¤ ост≥йц¤ - це описовий, безсистемний жанр. «в≥дси - њхн¤ ворож≥сть до будь-¤коњ систематизац≥њ чи узагальненн¤.

—амобутн≥ особистост≥, пророки, вожд≥, поети, борц≥ дл¤ ост≥йц¤ небезпечн≥, бо в≥н великий ледар ≥ заздр≥сник. —амотн≥сть його л¤каЇ, зате в колектив≥ в≥н почуваЇтьс¤ комфортно, ¤к в≥вц¤ в отар≥. “ак≥ типи можуть бути небезпечними в критичн≥ моменти ≥стор≥њ.

—п≥вв≥дношенн¤ вс≥х чотирьох тип≥в в украњнськ≥й ≥стор≥њ не завжди було однаковим. «а кн¤жоњ доби, коли сусп≥льство було повн≥стю ≥Їрарх≥зованим, украњнц≥ мали свою пров≥дну верству (кн¤з≥вство, бо¤рство, дружинник≥в), ¤ка складалас¤ переважно з норд≥йсько-понт≥йських тип≥в. ÷е була активна верства, що об'Їднувала нац≥ю. ѓњ не могли знищити н≥ татаро-монгольська навала, н≥ польсько-литовське пануванн¤. ÷¤ раса брала участь ≥ в формуванн≥ новоњ пров≥дноњ верстви за час≥в козаччини.

ѕроте в≥домо, що у вс≥ часи на в≥йнах ≥ в сусп≥льних катакл≥змах завжди гинули кращ≥ представники нац≥њ. “ак було ≥ з козацькою шл¤хетною, хороброю, мудрою верствою, ≥ п≥зн≥ше з украњнською св≥домою ≥нтел≥генц≥Їю. якщо в ’V≤≤ - ’V≤≤≤ ст. серед украњнц≥в ще жила пам'¤ть про власну нац≥ональну аристократ≥ю, то в ’≤’ ≥ ’’ ст. ми зовс≥м њњ втратили.

–асова структура ”крањни зм≥нилась у пор≥вн¤нн≥ з н¤з≥вською добою. Ќин≥ 44 % украњнц≥в - це динарський тип, 27 % - ост≥йський, решта 29 % - це м≥шанина цих двох рас ≥ лише незначна к≥льк≥сть понт≥йського та ще менше норд≥йського расового типу.

Ќайсучасн≥ш≥ ген≥њ теор≥њ п≥дтверджують думку про те, що украњнц≥ з≥ стол≥тт¤ в стол≥тт¤ несли непоправн≥ втрати найкращоњ частини свого генофонду. ÷е, безумовно, не могло не справити негативного впливу на њхн≥х нащадк≥в, особливо в пор≥вн¤нн≥ з тими народами, котр≥ розвивалис¤ за законами природного в≥дбору, коли залишалис¤ кращ≥, м≥цн≥ш≥ представники нац≥њ.

Ќайб≥льшоњ шкоди украњнськ≥й нац≥њ завдало пануванн¤ б≥льшовицькоњ диктатури з њњ ≥де¤ми безкласового сусп≥льства, що призвело до повного хаосу в сусп≥льств≥, ¤кий ёр≥й Ћипа слушно назвав "маскарадом". ѕ≥д час такого "маскараду" ост≥йцев≥ легко прикритис¤ маскою державного мужа ≥ усп≥шно грати свою роль, адже вс≥ залишки шл¤хетноњ верстви, ¤кщо не загинули, то переважно сид¤ть за іратами. “обто сталос¤ те, що народ влучно висловив у приказц≥: "Ќе дай, Ѕоже, з хама пана!", або "як пан швець, то —≥ч≥ к≥нець".

Ќедостатн¤ диференц≥ац≥¤ сусп≥льноњ структури призвела до прим≥тив≥зац≥њ культури з њњ р≥вн¤нн¤м на середнього споживача ≥ до спрощенн¤ взаЇмин у межах одн≥Їњ верстви - "с≥роњ маси" з њњ с≥рою культурою взаЇмин. «вульгаризовано саме пон¤тт¤ "≥нтел≥гент", ¤ке лише в ’’ ст. набуло зневажливого в≥дт≥нку: "гнилий ≥нтел≥гент", "корчити ≥з себе ≥нтел≥гента" тощо.

ј ¤кщо врахувати, що переворот 1917 p. робили спролетаризован≥ сел¤ни, ¤к≥ оголосили себе диктаторами, то стане зрозум≥лим причина "змужиченн¤" пров≥дноњ верстви з њњ сел¤нською психолог≥Їю, традиц≥¤ми плебсу, нездатного до орган≥зац≥њ сусп≥льства. ѓхн¤ головна турбота - втриматис¤ на "вершинах", на ¤к≥ випадково виштовхнула њх дол¤. «в≥дси - пристосуванн¤ до кожноњ з пол≥тичних теч≥й, балансуванн¤ м≥ж "своњми" ≥ "чужими", в≥дсутн≥сть переконаност≥ в нац≥ональн≥й ≥дењ, нездатн≥сть до вольових р≥шень заради цих ≥дей.

≤снуЇ р≥зниц¤ в ментальност≥ не т≥льки р≥зних нац≥й, але й в середин≥ одн≥Їњ нац≥њ - це в≥дм≥нн≥сть у св≥тосприйн¤тт≥ пров≥дник≥в ≥ маси. якщо дл¤ аристократа н¤жоњ доби найвищу насолоду дають реч≥ нематер≥альн≥ - слава, . честь, в≥двага, горд≥сть, то дл¤ перес≥чного м≥щанина чи б≥дного сел¤нина ц≥ пон¤тт¤ втрачають ц≥нн≥сть. Ќа перше м≥сце виступаЇ матер≥альна вигода - багатство, ¤ке забезпечить стаб≥льн≥сть ≥ спок≥й, усуне потребу напружуватись, щоб здобути необх≥дне. " овбасна" психолог≥¤ може розвинутис¤ лише в плебейськ≥й верств≥ ≥з заниженим почутт¤м людськоњ г≥дност≥.

—казане вище зовс≥м не означаЇ, що сел¤нська прац¤ Ї меншоварт≥сною, а психолог≥¤ сел¤нина шк≥дливою. ƒавн¤ хл≥боробська культура в ”крањн≥ маЇ своњ високоморальн≥ риси: працьовит≥сть, любов до земл≥, дбайливе ставленн¤ до природних багатств тощо. јле не сл≥д забувати, що це лише сел¤нська культура, ≥ њњ н≥¤к не можна ставити ¤к загальнодержавну, формуючу культуру вс≥Їњ нац≥њ. Ќа думку ќртеги: "сел¤нськ≥сть - це характеристична риса сусп≥льност≥ без пров≥дноњ касти. Ќарод, ¤кий думаЇ, що може жити без аристократ≥њ, в своњм св≥т≥ думок, морал≥, пол≥тики й смаку, сам правити,- приходить неминуче до розкладу".1

ќтже, занепад нашого народу почавс¤ з виродженн¤ його пров≥дноњ верстви, зам≥ни њњ на менш достойних людей з психолог≥Їю наймит≥в, позбавлених творчоњ життЇвоњ енерг≥њ, ¤ка могла б формувати нац≥ю.

јле не сл≥д забувати, що риси певноњ соц≥альноњ верстви (класу) ще не Ї рисами загальнонародноњ нац≥ональноњ вдач≥.

ћќ¬ј ≤ Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќј ѕ—»’ќЋќ√≤я

«м≥ни в украњнськ≥й психолог≥њ значною м≥рою залежать також ≥ в≥д насильницького насадженн¤ чужоњ мови. ’оча багато досл≥дник≥в, переважно ≥ноземних, далеко не завжди можуть збагнути всю глибину ц≥Їњ трагед≥њ дл¤ украњнськоњ нац≥њ.

Ќайгрунтовн≥ше проблему залежност≥ культури народу в≥д його мови розробили американськ≥ вчен≥: Ѕенджам≥н Ћ≥ ”орф (1897-1941) - ≥нженер, мовознавець ≥ антрополог та ≈дуард —еп≥р (1884-1939) - спец≥ал≥ст з етнол≥нгв≥стики. ѓхн≥ концепц≥њ отримали назву "теор≥њ —еп≥ра-”орфа".

¬они довод¤ть, що мови в≥др≥зн¤ютьс¤ не т≥льки тим, ¤к вони будують реченн¤, але й тим, ¤к вони под≥л¤ють св≥т на елементи, ¤к≥ Ї матер≥алом дл¤ побудови реченн¤. Ќа р¤д≥ конкретних приклад≥в ”орф робить висновок про взаЇмозв'¤зок мови - з одного боку, ≥ псих≥чноњ, розумовоњ та практичноњ д≥¤льност≥ людей - з другого. ѕричому цю залежн≥сть в≥н розум≥Ї ¤к залежн≥сть мисленн¤, св≥тогл¤ду ≥ повед≥нки людей в≥д прийн¤тих форм слововживанн¤, в≥д природи ≥ характеру мови, ¤кою вони висловлюють своњ думки ≥ почутт¤.

Ћог≥ка не в≥дображаЇ д≥йсност≥, але вона видозм≥нюЇтьс¤ з переходом в≥д одн≥Їњ мови до ≥ншоњ.

ѕро те, що мови - це глибоко в≥дм≥нн≥ системи прийом≥в мисленн¤, писав в≥домий мовознавець ќлександр ѕотебн¤2.

1 ƒонцов ƒ. ƒух нашоњ давнини.- ћюнхен; ћонреаль, 1951. - —. 90.

2 Ёстетика и поэтика. - ћ., 1976. - —. 259.

¬≥н в≥дверто засуджував двомовне вихованн¤ д≥тей у ранньому в≥ц≥: "«нанн¤ двох мов у дуже ранньому в≥ц≥, не Ї волод≥нн¤м двома системами зображенн¤ ≥ пов≥домленн¤ одного й того ж кола думок, але роздвоюЇ це коло ≥ наперед утруднюЇ дос¤гненн¤ ц≥л≥сност≥ св≥тоспогл¤данн¤, заважаЇ науков≥й абстракц≥њ"1.

” нац≥ональн≥й пам'¤т≥ криютьс¤ глибинн≥ риси мовного вираженн¤ вс≥х аспект≥в св≥тосприйн¤тт¤, руху нац≥ональноњ думки.

¬ етнопсихолог≥њ досл≥джуЇтьс¤ таке ¤вище ¤к вплив ≥ноетн≥чного мовного середовища на структуру етн≥чноњ св≥домост≥. ¬становлено, що проживанн¤ в чужомовному середовищ≥ спри¤Ї б≥л≥нгв≥зму (вживанню двох мов) у першому покол≥нн≥. ј вже в другому ≥ особливо в третьому покол≥нн¤х в≥дбуваЇтьс¤ повна мовна асим≥л¤ц≥¤. „и не тому серед украњнц≥в такий високий в≥дсоток тих, хто назвав р≥дною мовою рос≥йську?

“аке "розмиванн¤" етнокультурних особливостей характерне здеб≥льшого дл¤ жител≥в великих м≥ст. јле в ц≥й ситуац≥њ найстрашн≥ше те, що ц≥ люди живуть не в чужому етн≥чному середовищ≥, а в чужомовному кол≥ свого ж етносу. Ѕ≥льш≥сть людей абсолютно не усв≥домлюють цього або байдуже сприймають цей факт ¤к щось ц≥лком нормальне. “им часом втрачаЇтьс¤ етн≥чна специф≥ка характеру украњнц≥в, що в свою чергу призводить до зб≥льшенн¤ певних потаЇмних, прихованих рис ≥ властивостей нац≥ональноњ псих≥ки.

¬нутр≥шн≥й колон≥ал≥зм рос≥йськоњ мови - не таке вже нове ¤вище дл¤ украњнц≥в (пор. засилл¤ церковнослов'¤нщини ¤к загальноприйн¤тоњ писемноњ мови). јле в≥н призводить до хибного розум≥нн¤ масою справжньоњ культури особистост≥. ƒовгий час рос≥йська вважалас¤ мовою високоосв≥ченоњ ≥ культурноњ частини сусп≥льства (¤к французька дл¤ рос≥¤н ’V≤≤≤ ст.). —ел¤нин, потрапивши до великого м≥ста, за будь-¤ку ц≥ну намагавс¤ засвоњти мову "пан≥вноњ" нац≥њ. «в≥дси - вс≥ хвороби нац≥ональноњ псих≥ки: ≥ в≥дсутн≥сть нац≥ональноњ самосв≥домост≥, ≥ комплекс меншовартост≥, ≥ невпевнен≥сть у власних силах, ≥ пораженство, ≥ абсолютна нех≥ть до державотворенн¤.

ќск≥льки в мов≥ в≥дображаЇтьс¤ нац≥ональна психолог≥¤ мисленн¤, то в таЇмниц≥ нац≥ональноњ душ≥ ми можемо проникнути т≥льки через њњ мову.

¬исловлюючи певну думку, людина користуЇтьс¤ словами несв≥домо, концентруючи увагу т≥льки на зм≥ст≥ самоњ

1 ≈стетика ≥ поетика.- —. 263.

думки. “обто "автоматичн≥сть" користуванн¤ мовою маЇ бути звичкою, ¤к, скаж≥мо, ходьба, жестикул¤ц≥¤, м≥м≥ка тощо. Ќа думку ƒмитра ќвс¤нико- улик≥вського, все, що функц≥онуЇ в несв≥дом≥й сфер≥, економить нашу енерг≥ю. ќтже, мова ≥ нац≥ональн≥сть, ¤к≥ д≥ють несв≥домо, автоматично, виступають ¤к особлива форма збереженн¤ ≥ накопиченн¤ псих≥чноњ енерг≥њ нац≥њ.

ƒумка людини, висловлена р≥дною мовою, ви¤вл¤Їтьс¤ лог≥чн≥шою, глибшою, н≥ж њњ висловлюванн¤ з допомогою словника ≥ форм чужоњ мови.

√овор¤чи про мову ≥ нац≥ональну психолог≥ю, сл≥д в≥дзначити ≥ той в≥драдний факт, що не завжди серед украњнц≥в чужа мова (переважно рос≥йська) вбивала почутт¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥. ¬≥домо безл≥ч приклад≥в, коли украњнц≥ в≥ддавали житт¤ в бо¤х за свободу ”крањни, говор¤чи рос≥йською мовою. ќтже, русиф≥кац≥¤, спр¤мована на притлумленн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥, далеко не завжди дос¤гала своЇњ мети. “ут д≥Ї ¤кийсь п≥дсв≥домий феномен украњнськоњ вдач≥, ¤кесь глибинне в≥дчутт¤ своЇњ нац≥ональноњ вартост≥. ÷е даЇ певн≥сть, що з приходом справд≥ нац≥ональноњ влади в украњнц≥в оживаЇ, в≥дроджуЇтьс¤ цей феномен, нав≥ть ¤кщо вони живуть в чужих державах.

” чому ж причина цього украњнського самов≥дродженн¤? ќсь ¤к в≥дпов≥даЇ на це питанн¤ ¬. ѕерхач: "÷ей феномен у глибинност≥, прадавност≥ кор≥нн¤ народу, його самобутност≥, особлив≥й генетичн≥й ст≥йкост≥. “ак≥ ¤кост≥ можуть сформуватис¤ т≥льки прот¤гом тис¤чол≥ть, у народу з пра≥стор≥Їю. јдже витоки цього народу десь у ƒотрип≥лл≥. “ам джерела його душ≥, його мови, культури".1

"’¬ќ–ќЅ»" Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќќѓ ѕ—»’≤ »

ƒ. —≥кейрос писав: "Ќац≥ональне минуле служить нам н≥би дл¤ перев≥рки того, хто ми Ї, ≥ дл¤ того, щоб знати, чим ми станемо в майбутньому... “реба вдивитис¤ на себе в дзеркало ≥стор≥њ нац≥њ дл¤ того, щоб вивчати себе в цьому дзеркал≥, щоб ≥ти дал≥ в≥дпов≥дно до реальност≥ нашого часу, ≥ весь час дивл¤чись уперед"2.

1 ороткий рос≥йсько-украњнський електротехн≥чний словник. - Ћьв≥в, 1991. - —. 7.

2 “ворчество. - 1958. - є 8. - —. 14.

«а нормальних умов ≥сторичного розвитку, коли народ не п≥ддаЇтьс¤ н≥¤ким нац≥ональним утискам, його псих≥ка вр≥вноважена, д≥њ спок≥йн≥, впевнен≥, нац≥ональна горд≥сть про¤вл¤Їтьс¤ ¤к щось природне дл¤ вс≥Їњ нац≥њ.

Ќа жаль, ”крањна була позбавлена природного культурно-нац≥онального розвитку. ≤сторична роз≥рван≥сть територ≥й м≥ж к≥лькома пан≥вними державами спричинилас¤ до про¤ву в украњнському характер≥ двох патолог≥чних ¤вищ: атроф≥њ та г≥пертроф≥њ нац≥ональноњ псих≥ки.

“ож подивимос¤, ¤ких "хвороб" сл≥д позбутис¤ украњнському етносу, щоб стати самим собою у своњй держав≥.

1. Ћюдина без нац≥ональних запит≥в ≥ прагнень - вражена "хворобою" атрофованого нац≥онального почутт¤. —аме ≥снуванн¤м великоњ к≥лькост≥ таких людей серед украњнц≥в виправдовували свою шов≥н≥стичну пол≥тику наш≥ "старш≥ брати". «в≥дси ≥ м≥щанське: "вы же сами ведете своих детей в русскую школу", ≥ удавана байдуж≥сть до мовноњ проблеми: "говорите на своем украинском, кто вам запрещает?"

ѕричини атроф≥њ нац≥ональноњ псих≥ки в≥дом≥:

а) антиукрањнська пол≥тика ћосковськоњ держави впродовж к≥лькох стол≥ть;

б) обмеженн¤ ≥ пересл≥дуванн¤ нац≥ональноњ культури в украњнському середовищ≥ своњми ж запроданц¤ми;

в) притлумленн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥ та зосередженн¤ њњ на класових чи профес≥йних ≥нтересах;

г) зростанн¤ м≥ського населенн¤ за рахунок с≥льських жител≥в ≥ н≥вел¤ц≥¤ њхн≥х нац≥ональних рис, коли сво¤ псих≥ка втрачена, а нова не набута та ≥н.

ќтже, втрата свого нац≥онального образу призводить до дезорган≥зац≥њ вс≥Їњ псих≥ки. “од≥ людин≥ байдужа ≥ мова, ≥ пол≥тика, ≥ держава. ”вага зосереджуЇтьс¤ на матер≥альних речах: добробут≥, ситост≥ тощо. ÷≥й "хвороб≥" п≥ддаютьс¤ переважно люди ост≥йського, р≥дше динарського типу.

2. якщо нац≥ональн≥сть може бути об'Їктом почутт¤, то за умов пригнобленн¤ нац≥њ ≥ншою нац≥Їю виникаЇ почутт¤ образи ≥ нац≥онального приниженн¤, несприйн¤тт¤ насильства, виникаЇ озлобленн¤ й ненависть до гнобител≥в. „асто, на противагу ≥снуючому серед б≥льшост≥ народу затьмаренню нац≥ональних почутт≥в, демонструЇтьс¤ п≥двищена, розпалена любов до р≥дного краю, до своЇњ мови, звичањв тощо.

÷е - г≥пертроф≥¤ нац≥ональноњ псих≥ки. ѓй п≥ддаютьс¤, ¤к правило, люди емоц≥йного складу - понт≥йського типу. Ќорд≥йц≥, котр≥ в≥дзначаютьс¤ стриман≥стю, р≥дко про¤вл¤ють назовн≥ своњ почутт¤, вони впевнено робл¤ть свою справу заради нац≥ональноњ ≥дењ.

Ћюдину з г≥пертрофованим нац≥ональним почутт¤м в —–—– називали "буржуазним нац≥онал≥стом". Ќа думку де¤ких рос≥йських психолог≥в на цьому ж грунт≥ з'¤вл¤Їтьс¤ також ≥ шов≥н≥зм, ≥ нац≥ональна пиха, ≥ нац≥ональна зарозум≥л≥сть, але це не зовс≥м в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥: ц≥ риси б≥льше характерн≥ дл¤ нац≥й-загарбник≥в, ¤кими украњнц≥ н≥коли не були. ƒл¤ украњнц≥в, котр≥ довгий час сам≥ перебували в нац≥ональному ¤рм≥, навр¤д чи буде характерною нац≥ональна пиха чи зарозум≥л≥сть. Ўвидше навпаки - в≥дсутн≥сть нац≥онального нахабства часто стаЇ причиною багатьох поразок нав≥ть кращих представник≥в украњнськоњ нац≥њ.

ќбидв≥ "хвороби" нац≥ональноњ псих≥ки не Ї невил≥ковними. ’оча перша (атроф≥¤) потребуЇ значно б≥льших затрат на "л≥куванн¤", довшого часу ≥ б≥льших зусиль, оск≥льки сам≥ "хвор≥" не усв≥домлюють своЇњ "хвороби" ≥ њњ загрозливих насл≥дк≥в дл¤ вс≥Їњ нац≥њ. —амим просв≥т¤нством тут не об≥йтис¤. ћаЇ бути систематична програма нац≥ональноњ осв≥ти на вс≥х р≥вн¤х: в≥д пологового будинку до дит¤чих ¤сел ≥ садк≥в, шк≥л, техн≥кум≥в, вуз≥в, а також розроблена програма переквал≥ф≥кац≥њ самих просв≥т¤н, учител≥в, викладач≥в ус≥х р≥вн≥в.

јле найефективн≥шим засобом проти нац≥ональноњ атроф≥њ стане зм≥цненн¤ ≥ утвердженн¤ самоњ ”крањнськоњ держави ¤к незалежноњ, визнаноњ у св≥т≥, багатоњ, висококультурноњ, нац≥онально св≥домоњ, гордоњ й шл¤хетноњ.

«а цих умов зникне ≥ г≥пертроф≥¤ нац≥ональноњ псих≥ки, ¤ка перейде в звичайний ≥ природний дл¤ кожноњ здоровоњ нац≥њ патр≥отизм.

¬ажливо усв≥домити, що знанн¤ про нац≥ональн≥ риси характеру, психолог≥чн≥ особливост≥ народу потр≥бн≥ перш за все дл¤ самовдосконаленн¤ кожного ≥ндив≥да. ѕрадавн≥й афоризм "п≥знай самого себе", не раз проголошуваний античними мудрец¤ми ≥ розвинутий в≥тчизн¤ним ф≥лософом √ригор≥Їм —ковородою, не втратив своЇњ вартост≥ й сьогодн≥.

ѕ≥знати, ¤кими ми Ї, нелегко. ожен може знайти в соб≥ риси понт≥йц¤, що мирно уживаютьс¤ з л≥нощами ост≥йц¤. "„истих" тип≥в, напевно, ми не зможемо в≥дшукати. ќтже, сл≥д спр¤мовувати себе на вдосконаленн¤ кращих рис особистост≥, водночас позбуваючись того, що заважаЇ нашому поступу.

≤ хоча нац≥ональний характер не Ї сумою характер≥в окремих ≥ндив≥д≥в, але духовне здоров'¤ нац≥њ ц≥лком залежить в≥д здоров'¤ кожноњ особистост≥. “ож будемо св≥домими того, що кожен украњнець Ї спадкоЇмцем глибокоњ ≥ мудроњ нац≥њ, багатоњ духовно ≥ морально, ≥ не ганьб≥мо пам'¤ть наших пращур≥в!