¬—“”ѕ

—п≥ваЇмо, - писав автор "¬елесовоњ криги", - адже ми руси - про славн≥ дн≥, ≥ маЇмо сп≥ви т≥ про отц≥в наших, про красне житт¤ в степах ≥ про славу отц≥в".

јле та слава бачитьс¤ й через призму г≥рких урок≥в. јвтор нещадний до всього потворного й антиморального, тим б≥льше, що п≥дстав, ¤к бачимо, антипатр≥отичного, антиморального, антиестетичного, зрештою - антикультурного плану б≥льше, н≥ж того хот≥лос¤ б ≥ нам. ≤, до всього, автор т≥льки силу приписуЇ богам. «а безсилл¤ ≥ рабство, в≥дсутн≥сть вол≥ та г≥дност≥ в≥н звинувачуЇ самих людей.

«ауважимо: нин≥ також стало звичним писати найдошкульн≥ш≥ ≥нвективи на адресу украњнства. јле з ¤ких позиц≥й?

 оли дл¤ одних, ¤к дл¤ творц¤ "¬елесовоњ книги", рани ≥ б≥ль, ганьба ”крањни - це њхн¤ печаль, ≥ вони бачать њх у комплексному сп≥вв≥дношенн≥ з ¤вищами позитивного плану (¤к≥ й визначають шану до ”крањни та њњ славу у всепланетарному масштаб≥), - то ≥нш≥ бачать лише негатив, на основ≥ чого й проголошують вирок: ”крањна не може бути суверенною нац≥Їю-державою, бо украњнц≥ за самою своЇю суттю Ї народом бездуржавноњ ментальност≥ (псих≥ки, мови, культури) та ≥стор≥њ.

ќблудн≥, анти≥сторичн≥  твердженн¤.

Ѕо Ї п≥дстави, до того ж - обгрунтован≥ та серйозн≥, ≥ дл¤ докор≥в, печал≥ та звинувачень. ≤ њх, наголосимо, першими (у чому мали змогу переконатис¤) висловили наш≥ пращури, п≥дтвердивши: вони - мисл¤ч≥ й самокритичн≥, отже, спроможн≥ дивитис¤ на себе збоку, високовимогливо й, отже, державно (про державницьк≥ критер≥њ насамперед св≥дчать ще "¬елесова книга", а згодом "—лово о полку ≤горев≥м", л≥тописи, твори ≤.¬ишенського ≥ √.—ковороди, “.Ўевченка й ѕ. ул≥ша, ≤.‘ранка, Ћес≥ ”крањнки). ј продовжують роздум про свою сутн≥сть ≥ творц≥ держави 90-х рок≥в ’’ ст.

јле з ¤ких позиц≥й?

Ќе станемо говорити про недруг≥в закордоних, ¤к≥, ¤к "режисери" "ќстанк≥но", бачать в ”крањн≥ лише занепад, а причиною - самих украњнц≥в: там промовл¤ють великодержавна пиха, колон≥заторська злоба, татаро-монгольського штибу ≥деолог≥¤ безособовост≥, др≥мучоњ дикост≥, антидемократизму. ƒл¤ них ми - чуж≥, раби, що захот≥ли бути в≥льними. ≤ вишукують вони негаразди у нас (а ¤к њх нема, то й вигадують, провокують людське невдоволенн¤), щоб приховати своњ (аж до ростр≥лу власного парламенту, геноциду ≥ ≤чкер≥њ-„ечн≥...).

Ѕо й сьогодн≥ головна дилема ”крањни: бути чи не бути?! Ѕо головне в ментальност≥ украњнц≥в - демократизм ≥ свобода; в ментальност≥ сус≥д≥в - татарсько-монгольського типу автократичн≥сть ≥ знеособленн¤. ј це породжуЇ головний конфл≥кт доби, бо: ваша мати - јз≥¤, а наша - ™вропа...

ƒобре знаючи це, ќ.Ѕлок писав:

ѕопробуйте сразитьс¤ с нами!

...ƒа, азиаты - мы - с раскосыми и жадными очами!

јле "аз≥атами" можуть бути не лише т≥, що живуть в јз≥њ або в –ос≥њ. —кор≥ше навпаки: класичн≥ аз≥ати - тут, ≥ не з чужих етнос≥в, а "своњ" - т≥, що вихован≥ ¤к "хахли" - жахне страшидло,

Ћюдина видом, але духом бидо,-

оск≥льки осерд¤м њхн≥х натур Ї не т≥льки двомовн≥сть, а й двоЇдушн≥сть (точн≥ше - бездушн≥сть, порожнеча), через що:

 оли хахол звертаЇтьс¤ до Ѕога,

“о лиш на те, щоб осв¤тить ¤рмо,

«а рабство помолитис¤ щомога,

—кверники  обзар¤ св¤те  письмо...

ќтож мусимо визнати, що ≥ в украњнств≥ (¤к ≥ ус≥х народ≥в) немало (≥ в характер≥, ≥, ¤к насл≥док, в дол≥) таких реал≥й, ¤к≥ не робл¤ть нам чест≥.

јле не т≥льки з таких реал≥й складаЇтьс¤ ≥стор≥њ ”крањни-–ус≥. ¬есь час свого ≥снуванн¤ культура етносу, нац≥њ розвивалас¤ ≥ вдосконалювалас¤: причому не т≥льки мистецька культура, а й пол≥тична, правова, кульутра матер≥ального виробництва, наукова ≥ т.д. ћи ж розгл¤немо розвиток культури украњнц≥в ¤к правовоњ культури, пол≥тичноњ, рел≥г≥йноњ, культури мистецтва, осв≥ти та науки. ≤ тод≥ задамо соб≥ питанн¤ "...що ми?... „ињ сини? ¤ких батьк≥в?  им? за щ закут≥?..." ≥ побачимо, "...що ми ƒажбож≥ внуки... що ми русич≥ вс≥".

ѕ–ј¬ќ¬ј  ”Ћ№“”–ј

ѕредовс≥м  ињвська –усь була розвиненою правововю державою (ўе в "Ћ≥топис≥ врем'¤них л≥т" зазначаЇтьс¤, що племена, ¤к≥ Ї нашими предкими жили на земл≥ роду свого... за законами батьк≥в своњх..): кодекс закон≥в "–уська правда" ярослава ћудрого став ¤к синтезом попереднього тривалого державно-пол≥тичного й сусп≥льно-економ≥чного розвитку, так ≥ основою державного житт¤ ¬еликого кн¤з≥вства Ћитовського та п≥зн≥ших формац≥й ≥ в ”крањн≥ , ≥ в сум≥жних державах.

ѕричина в характер≥ й зм≥ст≥ парвового кодексу: в≥н складений на основ≥ багатов≥кового звичаЇвого права народу, але частина закон≥в було крнституйована (вироблена ¬олодимиром ≥ ярославом); "–уська правда" ч≥тко й принципово регулювала правов≥ норми стосунк≥в м≥ж членами с≥м'њ (батьками ≥  д≥тьми, чолов≥ками ≥ дружинами), роду, племен≥, сусп≥льства, м≥ж русичами (в "ѕравд≥" - русинвми - громад¤нами п≥вденноњ –ус≥) й ≥ноземц¤ми, м≥ж державц¤ми ≥ п≥длеглими, до того ж - у вс≥х чферах житт¤ людей. ѕ≥зн≥ше, за ¬олодимира ћономаха, до "–уськоњ ѕравди" було внесено чимало поправок, але це св≥дчило про те, що правознавча культура в  ињвськ≥й –ус≥ пост≥йно розвивалвс¤, чутливо реагуючи ≥ на зм≥ни в бутт≥ та св≥домост≥ народу, ≥ на розвиток заруб≥жного правознавства.

¬ "–уськ≥й ѕравд≥" ви¤вилас¤ демократична суть ментальност≥ праукрањнського етносу: прагненн¤ до поЇднанн¤ вол≥ народу (в≥че), законоустремл≥нь бо¤рськоњ думи та виконавчоњ вол≥ кн¤з≥в; це також документ, що ф≥ксуЇ ≥ традиц≥йну "колективн≥сть прав та в≥дпов≥дальност≥ ("јще будить русин (представник ѕ≥вденноњ –ус≥), любогридин (кн¤з≥вський дружинник), любокупчина, любо¤бетник (кн¤жий службовець), любомечник (дружинник), ише ≥згой (в≥дпущений раб), любословенин (представник Ќовгородщини), то (в раз≥ провини, запод≥¤ноњ шкоди) 40 гривен воложите за нь"), ≥ соц≥альну та ≥ндив≥дуальну диференц≥ац≥ю в сусп≥льств≥. ўе "–уською ѕравдою" передбачавс¤ захист прав окремо. людини, а водночас - ≥ держави. ÷е було гарантом всезагальноњ благодат≥. "–уська ѕравда" регламентувала права ≥ обов¤зки вс≥х без вин¤тку соц≥альних верств ≥ в ус≥х сферах житт¤: державн≥й, родинно-побутов≥й, виробнич≥й, конфес≥йн≥й.

«ауважимо: гени такого правового статусу формувалис¤ тис¤чол≥тт¤ми, що добре в≥дт≥нено автором "¬елесовоњ книги". —воЇ ѕраво русич≥ угоджували з волею Ѕог≥в, а тому й мислили глибоко, гуман≥стично, патрвотично, аолелюбно, з позиц≥й найвищоњ етики (чест≥, г≥дност≥, самосв≥домост≥ обов'¤зку), ≥ в цьому сенс≥ - ун≥версально. ”н≥версально ≥ в тому, що волю кожного, усього племен≥, ≥нтереси держави в≥дстоювали в≥че, бо¤ри, кн¤з≥, ¤к≥ д≥¤ли однодумно та в злагод≥ ≥ з нормами багатов≥кових звичањв, ≥- новочасних закон≥в.

«гадаймо демократ≥ю в ”крањн≥ нашого стол≥тт¤: в ”крањнськ≥й Ќародн≥й –еспубл≥ц≥ вона зд≥йснювалас¤ трьома органами: ÷ентральна –ада (б≥льш-менш сучасний аналог в≥ча), √енеральний —екретар≥ат (тогожчасний аналог бо¤рськоњ думи) ≥ ѕрезидентом (ну чим не кн¤зь, ¤кий спокон в≥к≥в був органом виконавчоњ влади?). ÷е був приклад з ”Ќ–. ј нащо ж забувати, що зараз також начебто живемо в демократичному сусп≥льств≥, в демократичн≥й держав≥, ¤ка за  онституц≥Їю ”крањни Ї нав≥ть правовою? ’то ж зд≥йснюЇ цю правову демократ≥ю в наш час на терен≥ земель колишньоњ  ињвськоњ –ус≥? ¬≥че (¬ерховна –ада), бо¤рська дума ( аб≥нет ћ≥н≥стр≥в) та кн¤зь (ѕрезидент) - ну х≥ба ж це не приклад тис¤чол≥тн≥х демократичних традиц≥й, що переходили в≥д етносу до нац≥њ, х≥ба не приклад розвитку культури на приклад≥ правовоњ культури? ƒо того ж б≥льш≥сть закон≥в, що були зазначен≥ в "–уськ≥й ѕравд≥", а пот≥м ≥ в Ћитовських статутах (¤к≥ до реч≥ базувалис¤ на зб≥рнику закон≥в ярослава ћудорого ("–уськ≥й ѕравд≥"), тому њх можна також вважати надбанн¤м саме украњнськоњ правовоњ культури, або в крайньому випадку - ≥ украњнськоњ) зараз працюють ¤к чатисни та статт≥ закон≥в ”крањни. ’≥ба це не приклад трансформац≥њ та удосконаленн¤ звичаЇвого права до розвиненоњ правовоњ системи? “ак, цей розвиток ≥ удосконаленн¤ пройшли довгий шл¤х ≥ зробили його на своњй земл≥ саме украњнц≥,  а не в≥занти або великороси.

...ƒавно були на –ус≥ харари, зараз вар¤ги;

ћи ж –усич≥...

ѕро державу можна казати, що вона демократична, ¤кщо права та свободи громад¤н закр≥плен≥ правовим шл¤хом в нормативному акт≥. “аким актом повинна бути конституц≥¤. ≤ ось ¤краз перша конституц≥¤ в ™вроп≥ з'¤вл¤Їтьс¤ ¤краз в ”крањн≥, ан основ≥ одного з найперший демократичних режим≥в - «апор≥зькоњ —≥ч≥. ÷е конституц≥¤ ѕилипа ќрлика. ÷¤ конституц≥¤ була значним витком вгору украњнськоњ правовоњ культури. ¬ н≥й з'¤вл¤ютьс¤ норми конституц≥йного або державного права. “ут передбачалос¤ встановленн¤ нац≥онального суверен≥тету ≥ визначенн¤ кордон≥в ”крањнськоњ держави, забезпеченн¤ демократичних прав людини, визнанн¤ непорушност≥ трьох складових частин правового сусп≥льства, а саме - Їдност≥  ≥ взаЇмод≥њ законодавчоњ (виборна √енеральна –ада, що мала скликатис¤ трич≥ на р≥к), виконавчоњ (гетьман, обмежений законом у своњх д≥¤х, генеральна старшина та обран≥ представники в≥д кожного полку) ≥ суворо п≥дзв≥тноњ та контрольованоњ судовоњ влади.  онституц≥¤ визначала фундаментальн≥ принципи внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ пол≥тики майбутньоњ ”крањнськоњ суверенноњ держави, засуджувала протекц≥он≥зм ≥ п≥дкуп, закр≥пила нечуване в феодальному сусп≥льств≥ р≥шенн¤ про соц≥альне забезпеченн¤ убогих, удовиць, сир≥т тощо. ’≥ба не лог≥чна посл≥довн≥сть в правов≥й культур≥ украњнц≥в?

¬ажливу роль в розвитку нац≥онального права з≥грало м≥жнародне право. ўе коли јскольд ≥ ќлег ходили в походи на  онстантинополь, на ¬≥зант≥ю, коли руський щит прибивавс¤ до царградськоњ брами, укладалис¤ м≥жнародн≥ договори, договори, в ¤ких зазначалис¤ умови сп≥вроб≥тництва двох крањн, торг≥вл≥, сплати мита чи контрибуц≥й. ÷е ≥ були перш≥ крапл≥ надбанн¤ м≥жнародного правового досв≥ду украњнського народу. Ѕагато раз≥в ще приходилос¤ ”крањн≥ вступати в м≥жнародн≥ зносини з багатьма крањнами. √етьман ≤ван ћазепа заключав договори з≥ Ўвец≥Їю та “уреччиною, з  римом та з –ос≥Їю. “≥льки завжди умови цих договор≥в залежали в≥д становища держави на зовн≥шньопол≥тичн≥й арен≥. якщо ж ще ќлег програвав у поход≥ проти ¬≥зант≥њ то встановлювалис¤ договори з умовами кращими дл¤ ¬≥зант≥њ, ¤кщо ж навпаки - то дл¤  ињвськоњ –ус≥.

“аким чином можна зробити висновок, що правова культура украњнц≥в (¤к частина культури взагал≥) розвивалас¤ досить усп≥шно ≥ що ц¤ культура формувалас¤ та вдосконалювалас¤ саме украњнц¤ми в≥д роду в р≥д, в≥д етносу до нац≥њ.

–≈Ћ≤√≤…Ќј  ”Ћ№“”–ј

”крањнц≥ пережили (й переживають) процеси ¤к одно- (¤зичництво), дво- (¤зичництво й христи¤нство), так ≥ багатов≥р'¤ (пол≥тењзм), а також ¤к в≥дсутност≥, так ≥ на¤вност≥, а той непом≥рноњ розгалуженост≥ конфес≥йних ≥нституц≥й, зокрема: при в≥р≥ в Їдиного Ѕога, ¤к у христи¤нств≥ ≥снують не т≥льки православ'¤ й католицизм, а й численн≥ протиборствуюч≥ церкви в православ'њ.

≤нша справа - рел≥г≥¤ ¤к частина культури. —лушно зауважують автори зб≥рки "–ел≥г≥¤ в духовному житт≥ украњнського народу", що на сучасному етап≥ необх≥дний всеб≥чний, неодном≥рний, науково-анал≥тичний метод, ¤к ≥ врахуванн¤ того, що "складн≥сть ≥сторичного бутт¤ украњнського народу формувала у нього плюрал≥стичний св≥тогл¤д.  р≥м рел≥г≥йност≥, його св≥домост≥ притаманн≥ й елементи в≥льнодумства, що про¤вилос¤ у вигл¤д≥ рел≥г≥йного ≥накодуманн¤, скептицизму, ≥ндеферентизму, антиклерикал≥зму, пантењзму, антитењзму. –ац≥онал≥стичн≥ та ≥ррац≥онал≥стичн≥ п≥дходи мають м≥сце у р≥зних сферах украњнськоњ духовноњ культури - в науц≥, ф≥лософ≥њ, осв≥т≥, мистецтв≥, нав≥ть богослов'њ...  р≥м того треба додати конфес≥йну упереджен≥сть в оц≥нц≥ рел≥г≥йно-духовного житт¤ украњнц≥в, не переносити м≥жрел≥г≥йн≥ суперечност≥ на грунт рац≥онального".

Ќе важко переконатис¤, що сфера й проблема рел≥г≥њ належать до багатогранних, а њхнЇ кор≥нн¤ в глибинах пра≥стор≥њ. —уперечливий уже сам початок: в≥рованн¤ зароджуЇтьс¤ ¤к процес складного комплексу почутт≥в: захопленн¤ природою, благогов≥нн¤ перед нею, але водночас ≥ страх: природа була багатою й щедрою, проте й нежадною. “ому њњ обожнювали ≥ намагалис¤ то п≥знати, то прихилити, привабити. Ќа ц≥й основ≥ кристал≥зувалис¤ "атоми" ф≥лософ≥њ й м≥стики, поез≥њ й ≥нших форм мистецтва. «агалом - духовно-мистецький синкретизм. ” ньому поЇднувалис¤ ≥ рел≥г≥йн≥ форми (образов≥сть), ≥ духовн≥ чинники: в≥ра в упир≥в ≥ берегинь (¤к  "ф≥лософ≥¤" житт¤ ≥ смерт≥, добра ≥ зла), в –ода (рожаниць), а паралельно - творенн¤ ≥дол≥в, що символ≥зували природно-життЇв≥ сили (в≥д «емл≥ до  осмосу). Ќайчаст≥ше божества уособлювали образи-сили, пов'¤зан≥ з хл≥боробською (скотарською) культурою, с≥м'Їю ≥ родом (ЋЇль, Ћада). —инкретизм ви¤вивс¤ ≥ в поЇднанн¤ елемент≥в рел≥г≥й р≥зних племен та континент≥в. Ќа ц≥й п≥дстав≥, а також враховуючи роль христи¤нства ≤.ќг≥Їнко твердив, що в ¤зичництв≥ не завершилос¤ формуванн¤ ц≥л≥сноњ вик≥нченоњ системи. ѕроте маЇ ц≥лковиту рац≥ю й ќ.ƒомбровський, тверд¤чи: кр≥м сп≥льних вселюдських "про¤в≥в рел≥г≥йних в≥рувань ¤к фетишизм, ан≥м≥зм, тотем≥зм, культ вогню, р≥к ≥ культ предк≥в, а дал≥ пол≥тењзм та дуал≥зм у пон¤тт¤ розум≥нн¤ й персон≥ф≥куванн¤ добра ≥ зла, св≥тла й темр¤ви, територ≥¤ ”крањни ≥з своњм населенн¤м в≥дзначалас¤ у загальному власним стилем зм≥сту й форми рел≥г≥йного житт¤".

ƒруга проблема раннього пер≥оду - сувор≥сть чи й жорсток≥сть традиц≥й, зумовлюваних фетишизац≥Їю природи (неп≥знаних сил). ћаЇмо на уваз≥ жертвоприношенн¤, ¤к≥ робилис¤ спочатку га¤м, колод¤з¤м ≥ р≥кам, а пот≥м, ¤к зазначаЇтьс¤ в "ѕов≥ст≥ временних л≥т" ƒи¤вол (за визначенн¤м ф≥лософа) "у ще б≥льш≥ спокуси ввергнув людей"; вони почали "кумир≥в творить: одн≥ дерев'¤н≥ ≥ м≥дн≥, а друг≥ мармуров≥, золот≥ ≥ ср≥бн≥, ≥ клан¤лис¤ њм, ≥ приводили до них своњх син≥в ≥ дочок ≥ заколювали перед ними..." ¬нутр≥шньо надзвичайно суперечливим, а головне - незр≥вн¤нно жорсток≥шим ви¤вилос¤ христи¤нство. ќсобливо з часу, коли стало оф≥ц≥йною рел≥г≥Їю ≥ , на в≥дм≥ну в≥д забобонност≥ ¤зичник≥в, зд≥йснювало людиножерство з "≥дейних м≥ркувань". язичники приносили в жертву одиниць, ≥ не з помсти чи озлобленост≥, а в≥ри в доброчинн≥сть також ≥ стосовно жертв (на п≥дтвердженн¤ достатньо нагадати св≥дченн¤ арабського мандр≥вника ≤бн-‘адлана: староруський кн¤зь, ≥дуч≥ з житт¤ одну частину набутого добра залишав спадкоЇмц¤м, ≥ншу - йому клали в могилу; померлого обр¤джали в дорогий парчевий од¤г ≥з золотими гудзиками, соболину шапку й садовили на корабель, спор¤дивши особистою зброЇю, њжею, жертовними тваринами ≥ нав≥ть д≥вчиною, ¤ка погоджувалас¤ супроводити неб≥жчика у "сад красивий ≥ зелений".

’ристи¤нсьво ¤к оф≥ц≥йна рел≥г≥¤ йшло у сполохах кривавих вогнищ, хрест≥в, аутодафе.

« часу легал≥зац≥њ римськими ≥мператорами христи¤нство стаЇ ≥дейно нетерпимим: ≥ щодо ≥нших рел≥г≥й, ≥ щодо "™ресей" в своњй систем≥, ≥, зрештою, нав≥ть щодо людини загалом ("Їретик≥в").

ѕричини в≥дом≥: римськ≥ ≥мператори усв≥домили, що утримати ≥мпер≥ю нав≥ть ще численн≥шими лег≥онами, оружно, - неможливо. ѕотр≥бна охоронна духовна сила.

« ц≥Їњ причини на христи¤нства й покладалас¤ держвно-охоронна м≥с≥¤. ≤ л≥дери христи¤нства вз¤ли на себе цю роль (запрагши, до реч≥, п≥дпор¤дкувати соб≥ не т≥льки душ≥ людей, а й державну владу, св≥тську ел≥ту). Ћог≥чно, що в≥ра ≥ церква стали не т≥льки аналогами, а й р≥знор≥дними частинами.

÷ерква, ¤к не дивно, але вз¤ла на себе й сл≥дчо-каральн≥ функц≥њ. ≤ не т≥льки щодо людей-в≥дступник≥в особливо- ¤зичник≥в), а й в ставленн≥ до науки загалом й ф≥лософ≥њ зокрема; до мистецтва, особливо - сповненого житт¤, гуман≥стично-волелюбних ≥деал≥в (за що п≥зн≥ше не без усп≥ху розв≥нчував христи¤нство Ќ≥цше).

«а цих умов багатобожж¤ стало незручним. ћав бути один Ѕог ¤к вол¤ й закон дл¤ вс≥х. –ан≥ше в≥руючий визначав своњ св¤тин≥. ¬≥днин≥ виршитем вс≥х помисл≥в ≥ справ став Ѕог.

Ћюдина перетворювалас¤ на знар¤дд¤, об'Їкт Ѕожоњ вол≥, а оск≥льки Ѕог був далеко, його ≥менем д≥¤ли церковники. ѓх уже менше ц≥кавили ≥нтереси, а тим б≥льше особов≥сть в≥руючих. «айвими стали розум ≥ самосв≥дом≥сть. Ѕог став символом сили, гн≥ву ≥ кари, людина ж - вт≥ленн¤м духовного рабства. –абства ¤к символу добров≥льного вибору стану несвободи; приреченост≥ на земл≥ й спод≥вань ц≥ною самозреченн¤ та  покори удостоњтис¤ щаст¤ "на неб≥".

ѕрийн¤тт¤ христи¤нства русами-пол¤нами не лишало  можливост≥ вибору (христи¤нство було нещадним до ≥накомисл¤чих). јле чи могли укри-руси-пол¤ни, виплекавши ≥деал благодат≥ - свободи, легко (не кажучи вже - добров≥льно!) докор≥нно зм≥нити свою ментальн≥сть?

–озгорнулас¤ нещадна боротьба: ≥ ф≥зичним побитт¤м ¤зичник≥в та ¤зичницьких бог≥в; ≥ дискредитац≥Їю основ - рел≥г≥њ - ф≥лософ≥њ - "поганства". «≥ткнулис¤ тис¤чол≥тт¤  власноњ, сповненоњ кров≥ ≥ поту, життЇд≥¤льност≥ з чужоземними нововведенн¤ми. «≥ткнулис¤ ≥нтереси людей, держави ≥ церкви. ¬иб≥р мали робити вс≥: народ, ≥нтел≥генц≥¤, ур¤дуюч≥ кола.

Ќеобх≥дно рахуватис¤ ≥ з зазначеною парадигмою; в≥дбулас¤ ≥ зустр≥ч двох культур.

’ристи¤нство було в≥доме ще династ≥њ киЇвич≥в: кн¤зь јскольд, зд≥йснивши к≥лька переможних поход≥в на ¬≥зант≥ю, 860р. запровадив держав≥ христи¤нство,  онстантинопольський патр≥арх ‘от≥й благословив створенн¤ в  иЇв≥ митропол≥њ. –озпочинаЇ д≥¤льн≥сть арх≥Їпископ ћихайло —≥рин.

ќднак зд≥йснюЇтьс¤ переворот, м≥сце вбитого јскольда пос¤даЇ малол≥тн≥й ≤гор з династ≥њ –юрикович≥в. ’ристи¤нство ще не пос≥даЇ пан≥вного становища. «апануЇ воно лише п≥сл¤ об'Їднанн¤  у¤в≥њ ≥ —лав≥њ (Ќовгородщини) в  ињвську –усь та осв¤ченн¤ ки¤н ¬олодимиром ¬еликим, до того ж шл¤хом, далеким в≥д "д≥алогу культур".

язичництво було життЇрад≥сним, сон¤чним ≥ оптим≥стичним. ¬оно бачило можлив≥сть залежност≥ житт¤ в≥д вол≥ Ѕог≥в. јде смерть не була не т≥льки предметом бажань, з п≥двищеноњ уваги.

’ристи¤нство ж, ¤к зазначав ћ.Ѕерд¤Їв, навпаки: зачарувало св≥т "красою" смерт≥. ∆итт¤ стало вважатис¤ др≥бним еп≥зодом в безк≥нечному плин≥ часу.

« ц≥Їњ причини в≥зант≥йськ≥ м≥с≥онери й почали з винищенн¤ ¤зичницькоњ енерг≥њ життЇлюбства.

ѓхн≥й фанатизм д≥ставав ≥рон≥чну реакц≥ю ще в т≥ давн≥ часи. Ћук≥ан, наприклад, писав: "÷≥ нещасн≥ упевнили себе, що вони зробл¤тьс¤ безсмертними ≥ будуть жити в≥чно; внасл≥док цього христи¤ни зневажають смерть, а багато хто нав≥ть шукаЇ њњ. ≤нший критик раннього христи¤нства, враховуючи аскетизм ≥ пуризм новов≥рц≥в, виносив њм нищ≥вний вирок: "¬и, отже, в≥дмовл¤Їтесь в≥д наших бог≥в ≥ водночас боњтес¤ њх... Ќещасн≥, ви й тут не живете, ≥ там не воскреснете".

≤ все ж христи¤нство перемогло.

ѕочинаЇтьс¤ боротьба з автохтонною рел≥г≥Їю-ф≥лософ≥Їю рус≥в - ¤зичництвом засобами не лише ур¤дового терору, а й церковноњ ≥деолог≥чноњ дискредитац≥њ.

ѕершими розгорнули його м≥с≥онери христи¤нства, прийшли до –ус≥ з чужих земель. ≤ не дивно: руське було дл¤ них чужим. ’от≥ли ж вони утвердити своЇ, бо зайн¤т≥ фортец≥ можна в≥двоювати, заполонен≥ ж душ≥ - не завжди. ѕри цьому важливо, що, ¤к те дов≥дуЇмос¤ з "ѕов≥ст≥ временних л≥т", чужинц≥в-ф≥лософ≥в непокоњло не ст≥льки те, що русич≥ були ¤зичниками ран≥ше, ск≥льки те, що й за умов христи¤низац≥њ, "й нин≥ те робл¤ть": шанують природу, –ода ≥ пород≥ль та "потайки мол¤тьс¤... прокл¤тому богу ѕеруну, ≥ ’ересу, ≥ ћокош≥, ≥ ¬илу (—лово св¤того √ригор≥¤").

"ѕотайки мол¤тьс¤..." - ось наша давн¤ драма! јле, можливо, ≥ наше спас≥нн¤: поступаючись вигодами житт¤ перед силою зла, зовн≥шн≥х обставин, пращури залишалис¤ непоступливими у своњй в≥р≥, зберегли власний внутр≥шн≥й св≥т.

ќтже, з приходом ≥ перемогою христи¤нства на –ус≥-”крањн≥ в≥дбуваЇтьс¤ спроба докор≥нно зм≥нити св≥тов≥дчутт¤ ≥ св≥тосприйн¤тт¤ давн≥х слав'¤н, зм≥нити ≥ нав'¤зати њм нову ф≥лософ≥ю, нов≥ ≥деали ≥ ц≥нн≥сн≥ ор≥Їнтири, але, незважаючи на те, що ц≥ перетворенн¤ впроваджувалис¤ насильницькими методами, тис¤чол≥тн≥ традиц≥њ нац≥њ неможливо було зм≥нити повн≥стю. ”продовж в≥к≥в хрити¤ни ”крањни св¤ткують ¤зичницьк≥ св¤та (т≥льки тепер вони називаютьс¤ христи¤нськими), сп≥вають ¤зичницьк≥ п≥сн≥ (кол¤дки, щедр≥вки, весн¤нки тощо), христосуютьс¤ крашенками з ¤зичницькими в≥зерунками ≥ т.д., тобто христи¤нство ≥ ¤зичництво переплелис¤ в кульутр≥ украњнц≥в. —творилас¤ нова, особлива рел≥г≥¤, нова, особлива культура, ¤ка характерна саме украњнськ≥й нац≥њ, рел≥г≥¤, ¤ка була джерелом осв≥ти ≥ культури прот¤гом стол¤ть, ¤ка допомогола люд¤м виживати в складних умовах ≥снуванн¤, пдтримувала њх духовна. « приходом христи¤нства з'¤вл¤Їтьс¤ таке пон¤тт¤ ¤к м≥жконфес≥йн≥ конфл≥кти (то ворогували католики та православн≥, зараз же нав≥ть православн≥ не можуть под≥лити владу та майно. ѕост≥йн≥ конфл≥кти м≥ж  ињвським та ћосковським патр≥архатами, ”крањнською автокефальною церквою та √реко-католицькою церквами в≥дштовхують молодь (а це майбутнЇ нац≥њ ≥ дежави!) в об≥йми заокеанських сектант≥в, ¤к≥ робл¤ть з рел≥г≥њ шоу. јле в той же час прийн¤тт¤ христи¤нство –уссю мало неаби¤ке значенн¤ в пол≥тичному план≥- п≥сл¤ хрещенн¤ –ус≥, вона стала на р≥вн≥ з наймогутн≥шими ≥мпер≥¤ми христи¤нськоњ ™вропи.

ћ»—“≈÷“¬ќ, ќ—¬≤“ј я  ≈Ћ≈ћ≈Ќ“»  ”Ћ№“”–»

Ћюди, народи, епохи в≥дзначаютьс¤ специф≥чною духовн≥стю. ѓњ основа - це й стан матер≥ального виробництва, сусп≥льних в≥дносин, осв≥ти, науки, але особливо - породжувана обставинами псих≥ка; най¤скрав≥ший вираз - мистецтво. “ак само ¤дром псих≥ки Ї сова: вона ви¤вл¤Ї глибини характеру нац≥њ. ≤ по-своЇму лог≥чно, що колон≥затори, плануюче своЇ довготривале пануванн¤, завжди найлют≥ше воювали з мовою, витравл¤ючи њњ не т≥льки з осв≥ти (мистецтва), а й з душ. " оли мова школи, - посив ќ.ѕотебн¤, - в≥дм≥нна в≥д мови с≥м'њ, то сл≥д чекати, що школа й домашнЇ житт¤ не будуть в гармон≥њ, а будуть з≥штовхуватис¤ й боротис¤ одне з одним". « ц≥Їњ причини мови не можуть поЇднуватись, ≥ "¬плив двомовност≥... на ц≥л≥ народи... ¤ гадаю, теж неспри¤тливий", ¤к ≥ зумовлювана знищенн¤м мови денац≥онал≥зац≥¤  Ї нев≥дворотним шл¤хом до деморал≥зац≥њ (катастроф≥чного розкультуренн¤), бо веде до таких деформац≥й народного житт¤, " за ¤ких традиц≥¤ народу, сконцентрована головним чином у мов≥, перериваЇтьс¤ чи послаблюЇтьс¤ такою м≥рою, що стаЇ лише другор¤дним чинником перетворенн¤".

ѕоглинанн¤ одн≥Їю мови ≥ншою - це трагед≥¤ всезагальна, бо поглинанн¤ одного народу ≥ншим означаЇ смерть поглинутого, а усе те не минаЇ безкарно й дл¤ "переможц≥в". "Ќародн≥сть, ¤ка поглинаЇтьс¤ ≥ншою, - наголошував “умбольдт, - вносить у цю останню начало розпаду".

ќтже, найповн≥ше " ≥ндив≥дуальне лице народу" виражаЇ мова. « ц≥Їњ причини найун≥версальн≥шою формою вираженн¤ Ї словесне мистецтво, особливо коли воно спор≥днене з ≥ншими родами творчост≥, що ц≥локупно виражають обличч¤ культури.

 ращий доказ тому - украњнський фольклор. …ого основа - це ≥дейний ≥ мистецький синкретизм. ¬елика роль у ньому - ритму, "забави", гри. јле особливе - слово: ≥ в план≥ можливостей виразу багатства форм, ≥ в план≥ виразу глибин зм≥сту Ѕутт¤. јдже коли б ми "могли в≥дтворити ≥стор≥ю творенн¤ (сл≥в), так само в≥дкрилиб за кожним словом дуже влучну, дотепну, може, нав≥ть ген≥альну комб≥нац≥ю ≥дей ≥ образ≥в."(√рушевський ћ.). ƒо того ж комб≥нац≥ю, за ¤кою стоњть нгеймов≥рна багатогранн≥сть род≥в ≥ вид≥в мистецтва.

—интезом загальнолюдських здобутк≥в та багатов≥ковою творч≥стю народу стало мистецтво, особливо в сферах арх≥тектури й скульптури, живопису та, передовс≥м, художньоњ словесност≥: фольклору (билини кињвського й новгородського цикл≥в; обр¤дова, календарна, ≥нтимна, дружинна поез≥¤), героњчного епосу ("—лово о полку ≤горев≥м"), ф≥лософсько-педагог≥чноњ ("ѕоученн¤ д≥т¤м"), рел≥г≥йно-ораторськоњ ("—лово про закон, благодать, ≥стину"), аг≥ограф≥чоњ, мандр≥вничоњ прози.

Ўедеври  ињвськоњ –ус≥ в≥ками вражають св≥т висок≥стю духу й ориг≥нальн≥стю форм, гуман≥стичним, ф≥лософсько-етичним зм≥стом ≥ пафосом. «анепад держави поставив народ на грань апокал≥псису, а культуру - на межу пр≥рви.

“а њњ кор≥нн¤ ви¤вилос¤ наст≥льки глибоким ≥ розлогим, а принципи та здобутки - ун≥версальними, що саме кульутра, хоч була пересл≥дуваною й тероризованою, перебрала на себе роль ≥ продовжувача традаиц≥й, ≥ охоронц¤, гаранта самодостатност≥, незнищенност≥ народу, ≥, ¤к п≥дсумок, всемогутнього стимул¤тора його енерг≥њ, самосв≥домост≥, державо- ≥ нац≥Їтворчост≥ та ≥стор≥ософ≥њ, ≥ ф≥лософ≥њ, ≥ рел≥г≥њ украњнц≥в.

ќдн≥Їю з частин культури Ї осв≥та. ¬≥домо: ще ¬олодимир ¬еликий розпочав осв≥тн≥й процес. ≤ хоча батьки плакали за вз¤тими до навчанн¤ д≥тьми "¤к за померлими", сусп≥льство не могло не в≥дчути загальноњ корист≥ в≥д ≥н≥ц≥ативи глави держави.

ƒумаючи про душу та мудр≥сть покол≥нь, ярослав ћудрий, ¬олодимир ћономах ≥ створили свою - в≥тчизн¤ну - систему осв≥ти, педагог≥ки, науки, а в школах змусили (та дали змогу) вчитис¤ д≥т¤м ¤к вищих, так ≥ середн≥х стан≥в. Ќа середину ’≤≤≤ ст. в  ињвськ≥й –ус≥ було до 400 чолов≥к, що знали грецьку мову.

¬ ’V-’V≤≤≤ ст. на терен≥ ”крањни не т≥льки не припин¤Їтьс¤, а ще глибшаЇ пот≥к осв≥ти та науки: ще 1439 р. створюЇтьс¤ братство при ”спенськ≥й церкв≥ у Ћьвов≥, а згодом засновуютьс¤ осв≥тньо-науково-рел≥г≥йн≥ братства по вс≥й ”крањн≥, њхн≥ми школ¤рами стають представники ус≥х стан≥в, а вивчалис¤ в них ≥ гуман≥тарн≥, ≥ природознавч≥ предмети. ≤ це було ¤к продовженн¤м великою традиц≥њ (онука ярослава ћудрого √анна ¬севолод≥вна в≥дкрила школу, в ¤к≥й учили грамоти й велис¤ практичн≥ зан¤тт¤; а онука ¬олодимира ћономаха кн¤жна ™впракс≥¤ - «о¤, що навчалас¤ ≥ в √рец≥њ, стала автором першого наукового методичного трактату "јл≥ма", котрий ≥ дос¤ збер≥гаЇтьс¤ у ‘лоренц≥њ; украњнц≥-руси користувалис¤ прац¤ми з ф≥з≥олог≥њ, космограф≥њ, астроном≥њ, математики), - так ≥ в≥дпов≥ддю на потреби нового часу. « одного боку, братства стали захисниками своЇњ в≥ри (≥ симол≥чно, що до  ињвського братства записавс¤ з ус≥м в≥йськом гетьман ѕ. онашевич-—агайдачний), а паралельно - ≥нституц≥¤ми, в ¤ких формувалас¤ нац≥ональна ≥нтел≥генц≥¤ та державницькоњ ор≥Їнтац≥њ ел≥та. як писав 1581 року пастор ќбертон, в ”крањн≥ ри вс≥х церквах були школи. Ѕули вони й в ус≥х м≥стах, при вс≥х полках та на «опорозьк≥й —≥ч≥. ѕриродно, що в ”крањн≥, ¤к в небагатьох ™вропейських державах, ще в середньов≥чч¤ створюютьс¤ школи-академ≥њ (¤к в –аков≥, ƒубн≥, ’мельнику), то академ≥њ типу ќстрозькоњ (1576-1580),  иЇво-ћогил¤нськоњ, в ¤ких на Ївропейському р≥вн≥ ≥ велос¤ навчанн¤ (трир≥чне ("тр≥в≥юм") та чотирир≥чне ("квадр≥в≥юм"), зокрема викладалис¤ граматика, риторика, музика, поетика, синтакса, д≥алектика, ф≥лософ≥¤, геометр≥¤, астроном≥¤, слов'¤нська, грецька, латинська мови; ≥ розвивалис¤ р≥зного роду науки. як насл≥док - ще в ’V≤≤ ст. в √ейдельберзькому, Ѕолонському, —орбонському, ѕразькому, ≥н. ун≥верситетах вчилос¤ 1946 оф≥ц≥йно записаних студент≥в з ”крањни, Ѕ≥лорус≥, Ћитви (ћ.—мотрицбкий; учитель √.—ковороди —имон “одоський; ¬арлаам ясинський), а украњнськ≥ вчен≥ (¤к ёр≥й ƒрогобич ( атермак), ѕавло –усин) працювали ректорами чи деканами факультет≥в заруб≥жних ун≥верситет≥в.

”крањна була одн≥Їю з наосв≥чен≥ших, нуково розвинут≥ших, культурних нац≥й (держав).

“ут не можна також не наголосити: т≥льки в ”крањн≥ л≥тописна традиц≥¤ не перериваЇтьс¤ з ’ до ’≤’ ст. ј л≥тописи - це ж не просто ≥стор≥ограф≥¤ (джерельна база осв≥ти й науки). ”крањнськ≥ л≥тописи - пам'¤ть епох ≥ покол≥нь, що ви¤вл¤Ї ¤к негаснучу св≥дом≥сть народу, так ≥ його ≥деали, державно-пол≥тичну, соц≥ально-економ≥чну, нац≥ональну ≥ рел≥г≥йну ор≥Їнтац≥ю та волю, ¤к ≥ мораль, етику, естетику, псих≥ку. «аконом≥рно, що л≥тописи —амовидц¤, √раб¤нки, ¬еличка "≤стор≥¤ рус≥в" ¤к л≥тописи  ињвськоњ –ус≥ в ’V≤≤ ст. стали могутньою силою в≥дродженн¤ укранськоњ ≥дентичност≥, а згодом державницькоњ вол≥ та псих≥ки (" ниги Ѕит≥¤..."), жаданн¤м зд≥йсненн¤ власноњ ≥сторичноњ м≥с≥њ. ј нин≥ знову стають основою д≥йсно науковоњ ≥сторософ≥њ, отже знань, культури почутт≥в, мисленн¤, життЇд≥¤льност≥, нац≥онального державотворенн¤.

ћистецтво та наука повинн≥ з≥грати одну з найвир≥шальн≥ших ролей  при в≥дродженн≥ украњнськоњ нац≥њ та держави в наш час, час, коли перш за все необх≥дно в≥дродити нац≥ю, а вже пот≥м розмовл¤ти про "громад¤нське сусп≥льство", ¤ке чесно кажучи взагал≥ Ї суто ф≥лософською, суб'Їктивною категор≥Їю, ¤ка н≥чого сп≥льного з правовою культурою чи об'Їктивною д≥йсн≥стю, державотворенн¤м н≥чого сп≥льного не маЇ. ѕовернувши люд¤м твори мистецтва, створивши нац≥ональну науку, можна повернути≥ нац≥ональну св≥джом≥сть, а одже ≥ стремл≥нн¤ до самовизначенн¤ ¤к нац≥њ, можна нагадати, "...нащо нас мати привела...".

ѕќЋ≤“»„Ќј  ”Ћ№“”–ј

ѕол≥тика - ¤к в≥домо - це мистецтво керуванн¤ державою, а отже, ¤кщо це мистецтво, то це один з елемент≥в культури.

Ќайперше - у сфер≥ державно-правового мисленн¤, почутт≥в, життЇд≥¤льност≥: про розвиток ”крањни ¤к суверенноњ держави дбають ѕ. оношевич-—агайдачний ≥ ћ.ƒорошенко. Ѕ.’мельницький не обмежуютьс¤ автоном≥Їю в≥д “уреччини, ѕольщ≥ чи –ос≥њ, а прагне: по-перше,створити самодержавну (≥менуючи себе самодержавцем вс≥Їњ ”кањни-–ус≥) демократичну державу (з успадкуванн¤м гетьманськоњ влади, бо за тод≥шн≥ми м≥жнародними нормами лише така крањна не могла бути ≥нкоронованою ≥ншими); 2. ј пот≥м створити об'Їднанн¤ держав (Ўвец≥њ, Ќ≥меччини, ћад¤рщини, ѕольщ≥, ћолдови), завд¤ки чому ”крањна була б не т≥льки р≥вною та незалежною, а й ≥нтегруюючою частиною, впливовою силою ™вропи.

«авд¤ки широт≥ мисленн¤ та погл¤д≥в, засвоЇнню м≥жнародного досв≥ду в план≥ зд≥йсненн¤ ц≥Їњ програми виступають й ≤.¬иговський, ѕ.ƒорошенко, ≤.ћазепа (згодом ѕ.ѕолуботок,  .–озумовський), а насл≥дком њхньоњ патр≥отично-державницькоњ  д≥¤льност≥ стаЇ правове оформленн¤ пол≥тики, ф≥лософ≥њ, ≥деолог≥њ -  онституц≥¤ ѕилипа ќрлика - переконливе св≥дченн¤ ¤к новаторства, так ≥ традиц≥йност≥ мисленн¤ спадкоЇмц≥в  ињвськоњ –ус≥ (ўе за  ињвськоњ –ус≥ кн¤з≥ проводилу р≥зн≥ пол≥тики: —в¤тослав-«авойовник розширював та зм≥цнював кордони  ињвськоњ –ус≥. …ого в≥йська бо¤вс¤ сам ≥мператор ¬≥зант≥њ.

¬олодимир ¬еликий спиравс¤ на зм≥цненн¤ внутр≥шньоњ сили держави, розсаджуючи на кн¤з≥вських тронах в р≥зних земл¤х своњх син≥в та одружуючи њх на принцесах Ївропейських. ярослав ћудрий вир≥шив, що централ≥зована влада в держав≥ - це за краще, н≥ж кожен, що хоче, те й робить, тому в≥н спочатку приборкав своњх непок≥рних брат≥в та родич≥в, спираючись на вар¤зьк≥ дружини та допомогу шведського конунга, на дочц≥ ¤кого був одружений, пот≥м пов≥ддавав своњх дочок за могутн≥ших корол≥в ™вропи (польського, шведського, французького), тим самим пор≥днившись з королевськими родинами.  ињвська –усь була м≥цною ≥ могутньою, з нею не могли не рахуватись).

 ультура державноњ пол≥тики (поЇднанн¤ вол≥ народу - ¬≥човоњ –ади - з волею ур¤ду - √етьмана, старшинськоњ ради або  ошового ≥ козацькоњ ради) визначила й основи культури соц≥альноњ (права р≥зних стан≥в), економ≥чноњ (розвиток с≥льського господарства, основ буржуазних в≥дносин, внутр≥шньоњ ≥ м≥жнародноњ торг≥вл≥), нац≥ональноњ (р≥вн≥сть ус≥х перед законом) та конфес≥йноњ (свобода в≥роспов≥данн¤ з п≥дтримкою нац≥ональноњ церкви) пол≥тики.

„и не вперше в ™вроп≥ (отже, й у св≥т≥) було заф≥ксовано права людини в сусп≥льств≥ ¤к пр≥оритетн≥.  онституц≥њ й в≥че оголошувалис¤ однаково п≥дзв≥тними ¤к хл≥бороб, купець, старшина, так ≥ гетьман.

”крањна ставала одн≥Їю з найосв≥чен≥ших та розвинут≥ших економ≥чно буржуазних держав ≥ нац≥й. ј њњ керманич≥ виступали в уже традиц≥йн≥й ≥постас≥ людей ун≥версального типу:пол≥тик≥в ≥ законотворц≥в, адм≥н≥стратор≥в ≥ воњн≥в, не лише меценат≥в, а й творц≥в та орган≥затор≥восв≥ти, науки ( .–озумовський 52 роки був президентов –ос≥йськоњ академ≥њ наук), мистецтва.

ѕоршим завданн¤м нац≥њ було (та й дос≥ Ї!) плеканн¤ ел≥ти, типу украњнськоњ людини: под≥бно ¬олодимиру ¬еликому,  н¤гин≥ ќльз≥, ярославу ћудрому, ¬олодимиру ћономаху, ƒанулу √алицькому, ћитрополитам ≤ллар≥ону ≥ —мол¤тичу, Їпископу “уровському, ≥гумену ƒанилов≥, л≥тописц¤м Ќикону ≥ Ќестору, - св≥тськ≥ ≥ патр≥отичн≥ церковн≥ керманич≥ ≥ за умов бездержавност≥ прагнули виховувати в соб≥ ≥ в ≥нших характери ц≥л≥сн≥, гуман≥стичн≥ ≥ вольов≥, в≥ддан≥ найвищим сусп≥льним ≥деалам, а тому ун≥версальн≥ ≥нтересами та знанн¤ми, сповнен≥ почутт¤ справедливост≥ та свободи. ћихайло √линський, Ѕайда - ¬ишневецький, ѕетро —агайдачний, ћихайло ƒорошенко, Ѕоглан ’мельницький, ≤ван ћазепа, ѕилип ќрлик,  ирило –озумовський, ¤к ≥ славетн≥ “р¤сило, ћорозенко, Ѕогун, ¬ойнаровський, - були людьми не лише щонайвищоњ в≥йськовоњ доблест≥, державноњ мудрост≥ й далекогл¤дност≥, крицевост≥ натур та пвтр≥отичност≥ переконань, а й найвищоњ на той час осв≥ти (зак≥нчували ≥ Ївропецськ≥ ун≥верситети, волод≥ли багатьма мовами); не лише безкорисливими покровител¤ми, а й творц¤ми мистецтва. ќт такий тип справжнього пол≥тичного д≥¤ча ”карњни (не те, що зараз! —ид¤ть в парламент≥ так≥ соб≥ "товарищи", ¤к≥ нав≥ть мови держави, народ ¤коњ вони представл¤ють, не знають, а те й взагал≥ не мають вищоњ осв≥ти! як така людина взагал≥ може приймати закони?!)

«нищенн¤ √етьманату й «апорозькоњ —≥ч≥ перетворюЇ частину ”крањни на рос≥йську колон≥ю. ƒруга частина опин¤Їтьс¤ п≥д кормигою ≥нших держав (јвстор-”горщини, –умун≥њ). Ќав≥ть частин≥ украњнськоњ патр≥отичноњ шл¤хти, св≥тськоњ та конфес≥йноњ ≥нтел≥генц≥њ здаЇтьс¤, що нац≥онально-державне в≥дродженн¤ ”крањни неможливе. “имб≥льше, що з катастроф≥чною силою навлюЇтьс¤ антиукрањнська ≥деолог≥¤: концепц≥¤ Їдност≥ "самодержавства, парвослав'¤, народност≥" узаконюЇ верс≥ю про Їдиний сх≥днослов'¤нський етнос, отже - Їдину- росйську! - державу, мову, культуру, а тим самим - про ѕере¤славську угоду ¤к  про акт ≥сторичного волеви¤ву всього народу до "воссоединени¤" в рамках "Їдиного природного орган≥зму". «асобом державного ≥деолог≥чного терроризму, тотальноњ  денац≥онал≥зац≥њ стають нав≥ть осв≥та, наука, церква (за умов рос≥йського абсолютизму - слухн¤ний ≥нструмент влади): л≥кв≥довуютьс¤ украњнськ≥ школи й виданн¤, нав≥ть  иЇво-ћогил¤нська академ≥¤ перетворюЇтьс¤ лише на церковний заклад; в≥дкрит≥ ’арк≥вський ≥  ињвський ун≥верситети, Ќ≥жинський, ќдеський,  ременецький л≥цењ ≥ засновувались ¤к форпости русиф≥кац≥њ, п≥дготовки кастрованоњ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. «аборон¤Їтьс¤ украњнська мова "височайшими" указами цар¤!

”крањна стаЇ ћалорос≥Їю, украњнц≥ - малоросами, а то й зовс≥м хахлами. « волелюбного народу украњнц≥ перетворюютьс¤ на раб≥в. ”крањнськ≥ земл≥ дарувалис¤ рос≥йським вельможам разом з с≥лами, м≥стами ≥, в≥дпов≥дно, людьми. ј украњнська ел≥та (¤кщо можна так сказати), та, що повинна була таорити державу, отримавши двор¤нськ≥ прив≥лењ, забули, що вони "...не греки, не вар¤ги, не болгари, а русини...". Ќедарма “арас Ўевченко писав:

"„ого ж ви чванетес¤, ви!

—ини сердешноњ ”крайни!

ўо добре ходете в ¤рм≥,

ўе лучче, н≥ж батьки ходили."

≤ ось один з ≥деолог≥в великорос≥йськоњ шов≥н≥стичноњ ≥деолог≥њ вир≥шив пос¤гнути не т≥льки на ≥стор≥ю ”крањни, а й на народну пам'¤ть. ¬≥н обнародував верс≥ю, зг≥дно з ¤кою  ињвська –усь була... великорос≥йською (ц≥каво, еге ж?!), а украњнц≥ - це б≥л≥ хорвати, ¤к≥ приб≥гли зв≥дкись з≥ —ходу ≥ самов≥льно зайн¤ли "исконно русские земли" (ѕан ћикола ƒремлюга сказав з цього приводу, що, ¤кщо б могли, то вони пол≥зли б ≥ в јфрику, кричучи про ≥сконно руськ≥ земл≥). јле ѕогод≥н занадто перестаравс¤: своЇю теор≥Їю про б≥лих хорват≥в ≥вн зруйнував всю попередню ≥деолог≥ю про "три братн≥ народи з одноњ колиски".

“ому така пол≥тика, звичайно ж, не могла не призвести до хвил≥ невдоволенн¤, п≥дн¤тт¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ серед украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ.

Ќа початку ’’ ст. на пол≥тичн≥й арен≥ ”крањни з'¤вл¤ютьс¤ постат≥ неординарн≥: видатного вченого-≥сторика ћихайла √рушевського, ћихновського, —имона ѕетлюри, ¬олодимира ¬инниченка, ѕтрушевича, Ѕогдана Ћепкого та ≥нших. ѕочинаЇтьс¤ новий виток розвитку украњнськоњ державност≥, нове в≥дродженн¤ украњнськоњ нац≥њ. ”творюЇтьс¤ ”Ќ–. јле п≥сл¤ жовтневого перевороту 1917 року, скинувши одних великодержавних шов≥н≥ст≥в, до влади приход¤ть не "г≥рш≥" шов≥н≥сти з неменшими ≥мперськими замашками, ¤ким не сподобалос¤, що ”карњна опинилас¤ поза њх контролем. ≤стор≥¤ повторилас¤ наново. “≥льки на цей раз з подв≥йною силою вдарила ≥мпер≥¤ по т≥льки-но знов народжен≥й держав≥. Ѕули звичайно прорахунки ≥ в пол≥тик≥в ÷ентральноњ –ади.  оли ћихновський пропонував створити регул¤рну арм≥ю, здатну до веденн¤ бойових д≥й, його не п≥дтримали пом≥ркован≥ соц≥ал≥сти. «араз же ”крањна (в ус¤кому раз≥ на м≥й погл¤д) втрачаЇ св≥й м≥жнародний авторитет не вдалою внутр≥шньою та зовн≥шньою (по де¤ким пунктам) пол≥тикою. Ќаприклад, праве крило пол≥тичних сил (≥ ¤ з ними) вважаЇ, що не потр≥бно було в≥дмовл¤тис¤ в≥д ¤дерноњ зброњ - в св≥т≥ поважають сильного ≥ з сильним рахуютьс¤ (так було в≥к в≥к≥в, так воно Ї, ≥ так воно залишитьс¤), не потр≥бно було нав≥ть починати переговори щодо розпод≥лу „орноморського флоту ("¬с≥ в≥йська, оборонн≥ споруди... що знаход¤тьс¤ на територ≥њ ”крањни... переход¤ть у власн≥ть ”крањнськоњ держави..."(«акон ”крањни про правонаступництво), не потр≥бно було надавати статус автономноњ республ≥ки  риму, щоб њм раптом не захот≥лос¤ повторити експеримент „ечн≥.

ѕрот¤гом переходу в≥д етносу до нац≥њ трохи зм≥нилис¤ пол≥тичн≥ ор≥Їнтири украњнц≥в, але суть залишаЇтьс¤с одною - демократ≥¤. Ќещодавна (майже 6 рок≥в тому) ”крањна стала незалежною знову ≥ потр≥бно в≥дроджувати дуржаву, а тому перш за все (¤к св≥дчить ≥сторичний досв≥д) треба створити пол≥тичну ел≥ту, державотворц≥в, р≥вень культури ¤ких взагал≥ ≥ пол≥тичноњ зокрема був достатньо високим, щоб працювати (пл≥дно ≥ з користю) на благо держави.

¬»—Ќќ¬ »

«а що ми билис¤ з л¤хами?

«а що боролис¤ з ордою?

«а що скородили списами

московськ≥ ребра,

«ас≥вали й рудою поливали?

ƒ≥йсно, за що? ўоб де¤к≥ державн≥ д≥¤ч≥ сус≥дньоњ держави могли за¤вл¤ти, що —евастополь - ≥сконно рос≥йське м≥сто, що там ≥з покон в≥к≥в сто¤в рос≥йський „орноморський флот (от так штука!), що ”крањни взагал≥ не було, не ≥снуЇ, ≥ бути не може, що ми вс≥ - молодш≥ брати, що  ињв - це мати м≥ст не руських, а рос≥йських ≥ таке ≥нше, ≥ так дал≥? Ќ≥, щоб ми могли зараз будувати нову молоду ”крањнську державу, щоб ми могли п≥дн≥мати ”карњни з великоњ руњни, щоб ми моглив≥дроджувати украњнську нац≥ю, а на њњ основ≥- ≥ державу, бо украњнц≥ - це не б≥л≥ хорвати, ¤к≥ приб≥гли ц≥ —ходу, а ми живемо "...на земл≥ роду свого, по законам батьк≥в своњх...", маЇмо своњ звичањ, мову ≥ маЇмо свою культуру, корн≥ ¤коњ спускаютьс¤ глибоко в часовий грунт, ¤ка в р≥зних про¤вах ≥ р≥зновидах розвивалас¤, модерн≥зувалас¤, трансформувалас¤ ≥ акумулювалас¤ прот¤гом часу ≥снуванн¤ ”крањни-–ус≥, часу проходженн¤ украњнства в≥д етносу до нац≥њ, часу усв≥домленн¤ украњнц¤ми ≥сторичноњ м≥с≥њ, ¤ка покладена на них, культуру, ¤ка Ї одн≥Їю з найбагат≥ших культур ™вропи, а то й усього св≥ту.

¬» ќ–»—“јЌј Ћ≤“≈–ј“”–ј

1.         ононенко ѕ.ѕ. "ѕроблеми розвитку украњнськоњ л≥тератури".

2.         ононенко ѕ,ѕ. "”крањнознавство".

3.         ононенко ѕ.ѕ. "—вою ”крањну люб≥ть".

4.        Ћ≥топис руський. ѕер. з давньорус. Ћ.™.ћахновц¤; ¬≥дп. ред. ќ.¬.ћишанич.