Ќац≥ональний ”н≥верситет

" иЇво-ћогил¤нська јкадем≥¤"

реферат

—от≥ , фарси та м≥стер≥њ, ¤к ¤вище культури середньов≥чч¤

¬иконав студент ‘ѕЌ-≤≤

Ўестопал –услан

 ињв 1999

       —ередньов≥чч¤ , ¤к правило , ми у¤вл¤Їмо жахливим , темним , але ми весь час забуваЇмо , що ц¤ епоха мала багато св≥тлого та веселого - д≥йсно поруч з темними забобонами , пока¤нн¤ми , безприм≥рною жорсток≥стю завжди знаходилос¤ м≥сце дл¤ бешкетного , часом досить грубого та цин≥чного жарту , так же ¤к ≥ тижн≥ пост≥в зм≥нювалис¤ на тижн≥ нестримних ¤рмаркових веселощ≥в . ¬ культур≥ середн≥х в≥к≥в пафос затвердженн¤ та звеличенн¤ уживавс¤ з мотивами розкритт¤  та розв≥нчанн¤ . ќсобливо це ¤вище розцв≥ло наприк≥нц≥ середньов≥чч¤ , в часи бурних та багатозначних потр¤с≥нь та зсув≥в у тод≥шньому соц≥ум≥ . ¬ т≥ часи з'¤вилас¤ та окр≥пла культура м≥ст та розкв≥тали вс≥л¤к≥ сатиричн≥ та ком≥чн≥ жанри , в тому числ≥ театральн≥ . —ам≥ ц≥нн≥ з ≥сторичноњ та п≥знавальноњ   точки зору Ї фарси . ‘арс виник ран≥ше , але розкв≥т у пору п≥знього середньов≥чч¤ .

       “еатр займав пом≥тне м≥сце у повс¤кденному побут≥ середньов≥чноњ людини , так що серед ф≥гур середньов≥чних мешканц≥в Ї не т≥льки лицар≥ , купц¤ , ченц¤ , сел¤нина , а й ф≥гура актора - забавника та блазн¤ . середньов≥чний актор був нев≥д'Їмною частиною сусп≥льства ; в≥н розважав ≥ на подв≥р'њ замка лицар¤ , ≥ на м≥ськ≥й площ≥ , ≥ , нав≥ть , у ст≥нах монастир¤ . Ѕез актора не в≥дбувалос¤ жодноњ важливоњ под≥њ чи то ¤рмарок , чи св¤то , чи то коронац≥¤ , чи то прињзд ≥ноземних гостей .

       ќкр≥м св≥тського театру ≥снував ≥ театр духовний - його породила утил≥тарна потреба богослуж≥нн¤ : люди вже не розум≥ли латину , вона була недоступна народу , тому слова богослуж≥нн¤ не просто вимовл¤лис¤ , але вони тут же й ≥нсценувалис¤ , обгравалис¤. ÷ей ¤скравий театр еволюц≥онував , в≥н вийшов з церкви на паперть , а пот≥м ≥ на соборну площу , в≥дмовившись при цьому в≥д латини та перейшовши на загально доступну мову натовпу .

       –озвиток середньов≥чного театру та фарсу разом з ним нерозривно пов'¤заний з м≥стом та з його мешканц¤ми , ¤к≥ були ≥ акторами ≥ гл¤дачами . јле культура середньов≥чного м≥ста не була виключно веселою та бешкетливою , тому в жартах  була ≥нод≥ ≥ низька заздр≥сть ,  ≥ похмура розлючен≥сть , а ≥нод≥ просто прагненн¤ не т≥льки осм≥¤ти все низьке та ретроградне , а брутально познущатис¤ над будь-¤кими моральними нормами , обплювати њх , збочити . “еатр не т≥льки огол¤в та розв≥нчував , а й попереджав , навчав . ѕричому це нер≥дко уживалос¤ у одному й тому ж фарс≥ .

        оли саме зародивс¤ середньов≥чний театр сказати складно , але у ’≤≤≤ стор≥чч≥ створюютьс¤ сцени та д≥алоги , що виводили на помост тих чи ≥нших представник≥в верст  та профес≥й , з'¤вл¤ютьс¤ традиц≥йн≥ ф≥гури . јле ц≥ сцени ще не наповнен≥ напружено ≥нтриги , в них нема д≥њ  , хоча , треба сказати , що ц≥ сценки користувалис¤ повагою у гл¤дач≥в .  ќднак так≥ сценки п≥дготували гарний грунт дл¤ подальшого розвитку ком≥чного театру. Ќа цьому грунт≥ ≥ виникли морал≥те - п'Їси дидактико-алегоричного характеру , гостро сатиричних п'Їсок - сот≥ та власно фарси .

       ≤снуЇ теор≥¤ , за ¤кою фарси виникли з м≥стер≥й , де обгравалис¤ б≥бл≥йн≥ сюжети . —еред таких сцен ≥нод≥ зустр≥чалис¤ ком≥чн≥ : наприклад зображенн¤ торговц≥в , що свар¤тьс¤ серед храму , то б≥йку солдат за од¤г ’риста , то кумедн≥ вихил¤си парал≥тика. ÷≥ жив≥ сцени виросли на б≥бл≥йному сюжет≥ , але сильно перероблен≥ перетворювалис¤ у веселу ≥нтермед≥ю . ¬ текстах де¤ких м≥стер≥й , ¤к≥ д≥йшли до нас часто робились пом≥тки , що в цьому м≥сц≥ треба вставити фарс . —ередньов≥чн≥ хрон≥ки ≥нод≥ пригадують про те , що одночасно з м≥стер≥Їю виконувавс¤ фарс (наприклад фарс  "ћельник, чию душу чорт в пекло зат¤нув" йшов одночасно з "ћ≥стер≥Їю про св¤того ћарт≥на") .

       ≤снуЇ ≥нша точка зору , що фарси старш≥ за м≥стер≥њ . ¬они могли виникнути ще на початку ’≤≤ стор≥чч¤ , або на початку наступного , окр≥м того в хрон≥ках та текстах м≥стер≥й на фарс вказують , ¤к  на жанр , що склавс¤ , котрий використовуЇтьс¤ в цих гранд≥озних багатоденних св¤тах  ¤кими були середньов≥чн≥ м≥стер≥њ. ќкр≥м того , треба зазначити , що фарси не мають н≥¤коњ аналог≥њ з б≥бл≥йними сюжетами .

       ‘арси , на думку ј.ћ≥хайлова ,  Ї продуктом самоусв≥домленн¤м  мешканц≥в м≥сц¤ , њх зац≥кавлен≥стю до повс¤кденного житт¤ своњх сп≥вгромад¤н , негайною потребою висм≥¤ти все , що було в н≥й кумедного та безглуздого , зобразити у реальному св≥тл≥ вс≥х , хто над¤гаЇ на себе маску благочест¤ . ¬ фарс≥ ми знаходимо й чисто народн≥ риси - не т≥льки критичний погл¤д на тих , хто маЇ владу , а й невичерпна весел≥сть , готовн≥сть до не завжди безобразливому жарту до зухвалост≥.

       Ѕешкетн≥ траверс≥ та ризикован≥ алегор≥њ , ¤к≥ властив≥ карнавальн≥й культур≥ сильно впливали на драматург≥ю фарсу . ‘арсов≥ вистави були нев≥д'Їмною частиною карнавалу . јле фарс не Ї адекватним культур≥ карнавалу . ‘арс не Ї суто карнавальною виставою , в≥н непритаманний алегоризму ≥ншого драматичного жанру - моал≥те . ¬ значно б≥льшому ступен≥ з духом карнавалу пов'¤зан≥ сот≥ . ∆анр сот≥ був гостро сатиричним жанром , ¤кий вир≥с з парод≥йних сатиричних монолог≥в та д≥алог≥в , сот≥ показував д≥йсн≥сть св≥домо недоумкуватою, ≥ нав≥ть взагал≥ вивернутим задом на перед . јле виконувалис¤ сот≥ акторами особливого амплуа - блазн¤ми ( "дурн¤ми" та "дурами" ) , ¤к≥ носили спец≥альний од¤г з дзвониками . јктори в сот≥ , на в≥дм≥ну в≥д фарсу , вт≥лювали не живих людей , чи версти або профес≥йн≥ типи , а ц≥л≥ соц≥альн≥ ≥нститути - церкву , лицарство , корол≥вську владу , папський –им .

       —от≥ , фарси та м≥стер≥њ вже не могли виконуватис¤ групою аматор≥в , що не мали профес≥йноњ п≥дготовки ; тому наприк≥нц≥ середньов≥чч¤ з'¤вилас¤ потреба утворенн¤ нап≥впрофес≥йних груп. √рупи ц≥ були , звичайно , аматорськими , бо вистави йшли т≥льки по св¤тах .

       ћ≥стер≥њ вимагали особливих прийом≥в , тут на першому м≥сц≥ був декоратор та творець сцен≥чних ефект≥в . ¬иконанн¤ м≥стер≥й , ¤к правило , зат¤гувалос¤ на дек≥лька дн≥в ≥ вимагало великоњ к≥лькост≥ актор≥в . Ќа в≥дм≥ну в≥д м≥стер≥й фарси ставилис¤ набагато прост≥ше ( ¤к правило в фарсах грало 3-4 актора , ≥нод≥ нав≥ть 2 ¤к в фарс≥ "’лопчик та сл≥пий") ÷ьому спри¤в ≥ ст≥йкий стереотип , що склавс¤ в середин≥ XV стол≥тт¤ м≥ського житт¤ з пост≥йними ¤рмарками , престольними св¤тами ≥ т.п. , ¤к≥ були вже неможлив≥ без виконанн¤ фарс≥в ≥ сот≥ . —клалис¤ й специф≥чн≥ театральн≥ об'Їднанн¤ , в надрах ¤ких ≥ складавс¤ репертуар . “аких об'Їднань було багато - кожне м≥сто могло мати свою трупу . јктори , що входили до ц≥Їњ трупи були м≥сцевими мешканц¤ми , мали ¤кусь профес≥ю ≥ не схильн≥ були кудись њздити . „аст≥ше за все так≥ об'Їднанн¤ складали колишн≥ школ¤р≥ - студенти . ядром театральних комед≥йних труп стали молод≥ правники - клерки судових палат м≥ських парламент≥в , службовц≥ , пом≥чники адвокат≥в ≥ т.п. „асто назви театральних труп сам≥ казали про профес≥ю член≥в трупи - так у ’≤≤≤ стор≥чч≥ виникла в ѕариж≥ славетна  "Ѕазошь", так тод≥ називалас¤ буд≥вл¤ суду .

       ¬ ѕариж≥ ≥снували й ≥нш≥ трупи , так в останн≥ роки правл≥нн¤ божев≥льного  арла VI ( 10-≥ роки XV стор≥чч¤ ) виникла театральна корпорац≥¤ - "Ѕезтурботн≥ хлопц≥" "Ѕезтурботн≥ хлопц≥". влаштовували ¤скрав≥ та шумн≥ "св¤та дурн≥в" , один з ¤ких ¬≥ктор √юго описав в "—обор ѕаризькоњ Ѕогоматер≥".

       як ¤ вже казав , майже кожне крупне м≥сто мало свою трупу , тому в гастрол¤х не було необх≥дност≥ . јле ¤кщо не њздили актори , то мандрували п'Їси . ќбм≥н репертуаром особливо п≥дсиливс¤ з винаходом книгодрукуванн¤ . ƒуже часто це були так≥ соб≥ "п≥ратськ≥" коп≥њ текст ¤ких був швидко надрукований стенограф≥стом конкуруючоњ трупи або типограф≥стом . «вичайно , що такий на скору руку записаний текст був недосконалим - в ньому було багато пропуск≥в , помилок , а ≥нод≥ нав≥ть н≥сен≥тниц≥ . ќднак нам доводитьс¤ обходитсь т≥льки цими джерелами , ¤к≥ до нас прийшли . “ак≥ "п≥ратськ≥" книжки були надрукован≥ готичним шрифтом , ≥нод≥ був кумедний малюнок . “ираж≥ таких книжок були м≥зерними . ќкр≥м цього њх мало хто збер≥гав , так трупа поставивши фарс викидали затерту книжку кудись в комору та переходили до новоњ .

       ƒосить довго велис¤ суперечки : чи Ї фарс самост≥йним жанром по в≥дношенню до сот≥ та морал≥те ?  “ак ≥нод≥ бувають досить "складн≥" випадки : наприклад ≥нод≥ в фарс≥ з'¤вл¤Їтьс¤ ф≥гура блазн¤ , ¤кий Ї нев≥д'Їмним персонажем сот≥ . ќкр≥м того ≥нод≥ виданн¤ де¤ких п'Їс називають сот≥ та морал≥те "Ќовим веселим та кумедним фарсом" . ƒл¤ вид≥ленн¤ специф≥ки фарсу треба враховувати в≥ршовану форму п'Їс цього роду ( вони писалис¤ восьми складним в≥ршем з подв≥йною римою ) та њх тематику - зображенн¤ житт¤ м≥щан , зв≥дси випливаЇ ≥ певний наб≥р персонаж≥в .

       ‘арс писавс¤ дл¤ широких к≥л мешканц≥в м≥ста , тому ¤кщо зображуЇтьс¤ двор¤ни  чи сел¤ни , то вони зображуютьс¤ досить вороже, по в≥дношенню один до одного . ƒо того ж в час розкв≥ту фарсу ( XV та перша половина XVI стор≥чч¤ ) м≥ське середовище було досить р≥знобарвним , це в≥дображаЇтьс¤ ≥ в самих фарсах . ‘арс не мав конфл≥кт≥в з просв≥тництвом . ƒраматург≥¤ фарсу нав≥ть спонукаЇ до розвитку французькоњ культури  та  театру .

       Ќароджений у лон≥ середньов≥чноњ культури , фарс , все ж таки був в≥льний в≥д двох властивих середньов≥чних рис , ¤к≥ причетн≥ ≥ншим театральним жанрам : в фарс≥ не було алегоризму , тому в фарс≥ можна зустр≥ти замальовку де¤ких певних характер≥в , нехай недосконалих , але все р≥вно опис≥в ; друга риса - не було нав'¤зливого, пр≥сного морал≥зму . 

ƒраматург≥¤ фарсу дала досить широку можлив≥сть вивчати м≥ське житт¤ к≥нц¤ середньов≥чч¤ та епохи в≥дродженн¤ . –азом з еволюц≥Їю фарсу ми можемо спостер≥гати еволюц≥ю св≥домост≥ мешканц¤ м≥ста , тому вивчаючи фарс ми отримуЇмо у¤ву про р≥зн≥ настроњ в р≥зних м≥стах . ’оча фарс ≥ не маЇ певноњ глибини , в≥н зображуЇ житт¤ м≥ста досить детально , але це житт¤ подаЇтьс¤ ¤к в≥йна вс≥х проти вс≥х ; але з ≥ншого боку фарс п≥дм≥тив певн≥ характерн≥ соц≥альн≥ типи , це вже спроба внести в виставу ≥нтригу (хоча досить пр¤мол≥н≥йну ≥ просту) , вони стимулюють в гл¤дач≥ розвиток у¤ви ( бо , ¤к правило , ан≥ особливого рекв≥зиту , ан≥ декорац≥й в фарс≥ не було ) , п≥двищували ц≥нн≥сть жесту, слова , мовноњ характеристики . ‘арсова традиц≥¤ , саме завд¤ки ц≥м ¤вищам не перериваЇтьс¤ , вона просто трансформуЇтьс¤ та до середини XVII стол≥тт¤ усп≥шно конкуруЇ з гуман≥стичною комед≥Їю . ѕот≥м , з'Їднанн¤ цих двох традиц≥й призводить до утворенн¤ великого комед≥йного театру ћолЇра , ¤кий починав св≥й сцен≥чний шл¤х ¤к простий "фарсер".

—писок  використаноњ л≥тератури :

1.        ј.ћихайлов "—редневековый французский фарс" ћосква , »скусство 1981 г.

2.        ‘.–абле "√аргантюа и ѕантагрюЇль"

3.        ¬иктор √юго "—обор ѕарижской Ѕогоматери"