Ќац≥ональний ун≥верситет " иЇво-ћогил¤нська јкадем≥¤"
–еферат з курсу "”крањнська та заруб≥жна культура"
на тему:
"—тавленн¤ до етнос≥в та рел≥г≥й в –имськ≥й ≥мпер≥њ"
¬иконав студент ƒ “-2
ѕетруша –оман
ињв 1999.
ѕлан.
1) ¬ступ.
2) —тавленн¤ римл¤н до ≥нших народ≥в:
a) вплив етруськоњ культури на –им раннього пер≥оду;
b) ≤тал≥¤ п≥сл¤ римського завоюванн¤, латинське громад¤нство;
c) утворенн¤ перших пров≥нц≥й;
d) розширенн¤ волод≥нь за час≥в ≤мпер≥њ, нова пров≥нц≥йна пол≥тика;
e) варваризац≥¤ та пад≥нн¤ «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ.
3) —тавленн¤ до рел≥г≥й ≥нших народ≥в:
a) ранн¤ римська рел≥г≥¤ ¤к симб≥оз давньоримських, етруських та ≥тал≥йських рел≥г≥й них у¤влень;
b) елл≥н≥стичн≥ впливи та створенн¤ римського ол≥мп≥йського пантеону;
c) поширенн¤ сх≥дних культ≥в;
d) раннЇ христи¤нство.
4) ¬исновок
¬ступ.
ѕрот¤гом багатьох стол≥ть –им був наймогутн≥шою державою античного св≥ту. ≤стор≥¤ –имськоњ держави - це ≥стор≥¤ неск≥нченних завоювань, розширенн¤ територ≥њ, загарбань та численних воЇн. « невеликого м≥ста-держави –им розр≥сс¤ до св≥товоњ ≥мпер≥њ, р≥вноњ ¤к≥й не знаЇ ≥стор≥¤ стародавнього св≥ту. Ќа шл¤ху римських лег≥он≥в трапл¤лись ≥ перв≥сн≥ племена, ≥ високорозвинут≥ цив≥л≥зац≥њ. “а важливою рисою римськоњ культури, на в≥дм≥ну в≥д багатьох ≥нших, Ї дивовижна спроможн≥сть римл¤н сприймати надбанн¤ р≥зних культур та здатн≥сть застосовувати њх в своЇму житт≥. «найомл¤чись з новою культурою римл¤ни намагались перейн¤ти њњ дос¤гненн¤, завойовуючи нову територ≥ю вони поглинали дос¤гненн¤ народу, що њњ засел¤в. ѕочинаючи в≥йськов≥ д≥њ, римл¤ни намагались задобрити бог≥в, але не т≥льки своњх, а й ворожих, бажаючи переманити бога, в≥двернути його ласку в≥д ворожого в≥йська та схилити божество на б≥к римл¤н. ƒуже часто бог заслуговував повагу римл¤н ≥ залишавс¤ серед римських божеств. —аме цим, напевно, можна по¤снити численн≥сть римського пантеону та р≥зноман≥тн≥сть культ≥в та обр¤д≥в, що ≥снували в –им≥.
Ќа зор≥ своЇњ ≥стор≥њ –им був невеличким м≥стечком у Ћац≥ю, област≥ в середн≥й ≤тал≥њ на п≥вдень в≥д “≥бру. —першу –им н≥чим не вир≥зн¤вс¤ серед ≥нших сус≥дн≥х м≥ст та перебував п≥д впливом б≥льш високорозвиненоњ етруськоњ культури, що панувала на той час Ћац≥ю, але в VI та на початку V ст. римл¤ни зв≥льнилис¤ в≥д етруського пануванн¤. ультура етруск≥в наклала в≥дбиток на подальший розвиток римського сусп≥льства, римл¤ни перейн¤ли найважлив≥ш≥ здобутки етруськоњ культури та спираючись на ц≥ дос¤гненн¤ створили свою державу. “а на в≥дм≥ну в≥д етруск≥в римл¤ни в≥дмовилис¤ в≥д царськоњ влади, њх держава спиралась на перес≥чних громад¤н ≥ враховувала њхн≥ ≥нтереси. ѕрот¤гом V ст. римл¤ни утвердили свою гегемон≥ю в Ћац≥ю, поступово п≥д њхню владу переход¤ть ≥ етруськ≥ м≥ста. ¬ IV-≤≤≤ ст. –имл¤ни п≥дкорили ≈трур≥ю, ампан≥ю, —амн≥й та р¤д ≥нших областей ≤тал≥њ, до складу њхньоњ держави було включено грецьк≥ м≥ста-держави. ¬ 265 р. римл¤ни захопили етруське м≥сто ¬ольс≥н≥њ, ≥ цим було завершено завоюванн¤ ≤тал≥њ.
“аким чином, завоюванн¤ ≤тал≥њ –имом, що почалос¤ встановленн¤м римськоњ гегемон≥њ в Ћац≥ю, тривало майже 200 рок≥в. Ќе можна говорити про безперервний переможний наступ римл¤н, бо –им не раз зазнавав поразок. –имов≥ довелос¤ з≥ткнутис¤, з такими противниками, ¤к≥ своњм сусп≥льним розвитком сто¤ли нижче за римл¤н: у б≥льшост≥ ≥тал≥йських племен збер≥гавс¤ ще родовий лад; з другого боку, –им боровс¤ з народами, ¤к≥ сто¤ли вище за нього в культурному в≥дношенн≥, - з етрусками та ≥тал≥йськими греками, але в цих народ≥в не було пол≥тичноњ Їдност≥, њх арм≥¤ була переважно найманою, тод≥ ¤к римськ≥ воњни захищали власн≥ ≥нтереси. ћабуть, саме тому ц≥ народи змушен≥ були п≥дкоритис¤ –имов≥. ¬ усп≥хах –иму велику роль в≥д≥грала дипломат≥¤ : принцип divide et impera - под≥л¤й та володарюй - був пров≥дним у зовн≥шн≥й пол≥тиц≥ –иму. ћайже в кожн≥й в≥йн≥ –им виступаЇ в союз≥ з ≥ншими племенами чи м≥стами. ¬≥н нер≥дко розладнуЇ союз своњх противник≥в, ≥ це даЇ перемогу. Ќасл≥дком римських завоювань було утворенн¤ федерац≥њ п≥дкорених –имов≥ племен та м≥ст ≥ поширенн¤ рабовласницьких в≥дносин на територ≥њ всього јпенн≥нського п≥вострова.
ѕ≥дкоренн¤ –имом ≥тал≥йських племен та м≥ст не означало створенн¤ централ≥зованоњ держави. ћ≥ста та племена жили ще самост≥йним, в≥дособленим житт¤м. —ам же –им збер≥гав риси м≥ста-держави, з ¤ким п≥дкорен≥ м≥ста ≥ област≥ перебували в догов≥рних в≥дносинах. ÷ей догов≥р був примусовим. –≥зн≥ племена та м≥ста вв≥йшли до федерац≥њ не на однакових правах. ƒе¤ким з них було дароване право римського громад¤нства. “ак≥ м≥ста називались мун≥цип≥¤ми. ћун≥цип≥њ збер≥гали автоном≥ю у розв'¤занн≥ питань внутр≥шнього житт¤. ƒе¤к≥ з них користувалис¤ повними правами, ≥нш≥ не мали пол≥тичних прав - њх громад¤ни не могли брати участь у пол≥тичному житт≥, тобто не мали права голосу. Ќижче м≥ст, ¤к≥ д≥стали римське громад¤нство, сто¤ли м≥ста, що мали латинське громад¤нство. “ретьою (найчисленн≥шу) групу складали союзники. ”мови союзних договор≥в також були неоднаковими. —п≥льним було те, що вс≥ союзн≥ м≥ста позбавл¤лись права вести власну зовн≥шню пол≥тику ≥ зобов'¤зувались надавати в≥йськову допомогу.
Ќаселенн¤ –иму та завойованих областей под≥л¤лос¤ на к≥лька груп, ¤к≥ розр≥зн¤лис¤ за ступенем правоздатност≥. ѕовну правову здатн≥сть мали т≥льки римськ≥ громад¤ни (cives). ѕовна правоздатн≥сть характеризувалась такими рисами: a) jus connubii - право шлюбу, тобто право брати кв≥ритський шлюб, ¤кий супроводивс¤ певними юридичними насл≥дками (батьк≥вська влада, право д≥тей на спадок та ≥н.); б) jus commercii - повна майнова правоздатн≥сть з правом звертатись до римського суду дл¤ захисту своњх майнових ≥нтерес≥в; в) jus sufragii - право голосу, тобто участ≥ у народних зборах; г) jus honorum - право висувати свою кандидатуру на державн≥ посади.
ѕон¤тт¤ "латини" стосувалось спершу жител≥в в≥льних латинських м≥ст. «а договорами з –имом њм було надано jus comercii (майнову правоздатн≥сть) , а де¤ким надавалос¤ ≥ jus connubii (право шлюбу). Jus migrationis давало право громад¤нам союзних м≥ст д≥стати право повного громад¤нства при переселенн≥ в –им.
ѕ≥сл¤ Ћатинськоњ в≥йни (340-338 рр.) де¤к≥ жител≥ м≥ст Ћац≥ю д≥стали право римського громад¤нства, ≥нш≥ ж продовжували називатись латинами. «а ними збер≥галось право шлюбу та майнова правоздатн≥сть, однакова з римл¤нами, але вони не брали н≥¤коњ участ≥ у римському пол≥тичному житт≥. ѕравда, коли вони пересел¤лис¤ до –иму ≥ проходили ценз, вони ставали повноправними громад¤нами. “ак утворилась категор≥¤ латинського громад¤нства, ¤ка поширювалас¤ ≥ на племена нелатинського походженн¤.
«аморськ≥ територ≥њ були орган≥зован≥ на ≥нших засадах, н≥ж ≥тал≥йськ≥ област≥, де посл≥довно було впроваджено принцип примусовоњ федерац≥њ. ƒо них починають застосовувати терм≥н "пров≥нц≥¤" (provincia), що спершу означав дорученн¤, ¤к правило в≥йськове, ¤ке давалос¤ маг≥стратов≥. ѕ≥зн≥ше це слово стали застосовувати також ≥ до завойованих територ≥й. Ќа перших порах –им не встановив будь-¤коњ певноњ системи пров≥нц≥йного управл≥нн¤. ѕров≥нц≥йна система управл≥нн¤ склалась поступово. Ќе було прийн¤то будь-¤ких загальних закон≥в, що стосувались управл≥нн¤ та становища вс≥х пров≥нц≥й. ≤снували окрем≥ положенн¤ дл¤ тих чи ≥нших пров≥нц≥й, ¤к≥ визначались сенатом або правител¤ми пров≥нц≥й. «авойована область перебувала у в≥данн≥ римського маг≥страта, ¤кий повновладно в н≥й розпор¤джавс¤. ¬ступаючи на посаду, пров≥нц≥йний маг≥страт видавав звичайно едикт, в ¤кому зазначав, ¤кими положенн¤ми в≥н керуватиметьс¤ при розгл¤д≥ тих чи ≥нших питань. ћайже вс≥ п≥дкорен≥ м≥ста мали платити велик≥ податки, а частина завойованоњ територ≥њ оголошувалась "громадським полем" (ager publicus). ” своЇму ставленн≥ до жител≥в пров≥нц≥й римл¤ни вз¤ли багато в≥д карфаген¤н та —≥ракузькоњ держави, де утворилась ел≥н≥стична система управл≥нн¤ п≥дкореними народами з характерним дл¤ нењ под≥лом завойованоњ територ≥њ на прив≥лейован≥ м≥ста та позбавлене прав с≥льське населенн¤.
—тановище м≥ст, ¤к≥ входили до складу пров≥нц≥њ, було р≥зне. Ѕ≥льша частина м≥ст, ¤к≥ плат¤ть податок, п≥дл¤гають правителев≥ пров≥нц≥њ ≥ збер≥гають автоном≥ю лише у вир≥шенн≥ внутр≥шн≥х питань. ѕор¤д з ними ≥снували в≥льн≥ м≥ста, ¤к≥ в свою чергу под≥л¤лись на к≥лька категор≥й. ѕрава м≥ста його свобода могли бути встановлен≥ спец≥альним союзним договором. ¬они користувались повною автоном≥Їю, не платили податк≥в, але п≥д час в≥йни мусили надавати допомогу в≥йськом та корабл¤ми. ¬ окремих випадках свобода не випливала з договору, а була гарантована сенатом. “ак≥ м≥ста користувались автоном≥Їю та вели власне судочинство. ќрган≥зуючи пров≥нц≥њ римл¤ни користувалис¤ принципом : "под≥л¤й та володарюй". ѕров≥нц≥њ розгл¤далис¤, ¤к пом≥ст¤ римського народу, в першу чергу його прибуткова статт¤.
«авоюванн¤ проводились часто з вин¤тковою жорсток≥стю. ѕ≥д час захопленн¤ —ард≥н≥њ, було частково перебито, а частково захоплено в полон близько 80 тис¤ч сардинц≥в. ќбернен≥ в рабство вони продавались по так≥й ц≥н≥, що склалось присл≥в'¤: "ƒешевий, ¤к сард".
ѕ≥сл¤ захопленн¤ арфагену, м≥сто було спалене, пот≥м зр≥вн¤не з землею. “еритор≥¤ його була п≥ддана прокл¤ттю, ≥ на н≥й на в≥чн≥ часи було заборонено селитись. ”ц≥л≥л≥ п≥сл¤ героњчноњ оборони р≥дного м≥ста, жител≥ були продан≥ в рабство, значна частина волод≥нь була перетворена на римську пров≥нц≥ю јфрику.
” 146 р., п≥сл¤ загарбанн¤ √рец≥њ, пр¤мим наказом сенату було зруйновано ор≥нф, жител≥в було продано в рабство.
«авд¤ки завоюванн¤м та експлуатац≥њ пров≥нц≥йного населенн¤ зм≥цнилос¤ становище римськоњ держави та р≥зних верств њњ населенн¤. ¬≥йни супроводжувалис¤ захопленн¤м великоњ к≥лькост≥ здобич≥ та полонених, ¤ких перетворювали на раб≥в. ѕрир≥ст державного прибутку був такий великий, що п≥сл¤ битви коло ѕ≥дни (168 р. до н.е.) римськ≥ громад¤ни перестали платити пр¤мий податок, ¤кий ст¤гувавс¤ на в≥йськов≥ потреби. «ахопленн¤ заморських земель перетворило –имську державу з федерац≥њ ≥тал≥йських племен на могутню зах≥дну державу.
«а час≥в ≤мпер≥њ експлуатац≥¤ пров≥нц≥й перетворилас¤ у систему. ”же в епоху јвгуста була накреслена пол≥тика ≤мпер≥њ щодо пров≥нц≥й. —тавленн¤ до р≥зних пров≥нц≥й було не однакове. —тар≥ пров≥нц≥њ д≥ставали при ньому п≥льги. ”пор¤дковувалась податкова система. ѕрив≥лейований прошарок пров≥нц≥йного населенн¤ допускавс¤ до м≥сцевого управл≥нн¤. ≤накше сто¤ла справа у новозавойованих пров≥нц≥¤х. ∆орстока й безсоромна експлуатац≥¤ м≥сцевого населенн¤ викликала р¤д повстань: в ≤спан≥њ (24-19 рр. до н. е.), ѕаннон≥њ (6-9 рр. н. е.), √ерман≥њ (9 р. н. е.). ѕол≥тику јвгуста продовжував лавд≥й, але на в≥дм≥ну в≥д попередник≥в в≥н проводить ≥ншу пол≥тику щодо наданн¤ пров≥нц≥алам римського громад¤нства. ¬идатним пров≥нц≥алам, за т≥ чи ≥нш≥ заслуги перед –имською державою, надавались права римського громад¤нства. «а лавд≥¤ були випадки наданн¤ прав римського громад¤нства всьому в≥льному населенню певних м≥ст. ÷е був важливий поворот у римськ≥й пров≥нц≥йн≥й пол≥тиц≥, ¤кий спри¤в роман≥зац≥њ пров≥нц≥й та зр≥вн¤нню њх прав з –имом та ≤тал≥Їю. ” 48 р. н. е. ≥мператор запропонував сенатов≥ надати jus honorum жител¤м √алл≥њ. Ќова постанова стосувалась т≥льки √алл≥њ, але цим було покладено початок залученню в сенат найвидатн≥ших ≥ найзнатн≥ших пров≥нц≥ал≥в. ѕродовжувачами пол≥тики лавд≥¤ виступають ≥мператори к≥нц¤ ≤ ≥ ≤≤ ст. ќсобливе значенн¤ в цьому в≥дношенн≥ мала д≥¤льн≥сть ≥мператор≥в династ≥њ ‘лав≥њв та јнтон≥н≥в. «а ≥мператора јдр≥ана у римськ≥ в≥йська почали приймати пров≥нц≥йних жител≥в, що не мали римського громад¤нства. ÷е нововведенн¤ мало неоднозначний вплив на всю подальшу ≥стор≥ю. « одного боку була вир≥шена проблема комплектуванн¤ лег≥он≥в, з ≥ншого це дало початок пров≥нц≥ал≥зац≥њ та варваризац≥њ римського в≥йська. Ѕагато солдат набули прав римського громад¤нства вступаючи в арм≥ю. ѕ≥зн≥ше з час≥в аракалли громад¤нами стали майже вс≥ пров≥нц≥али.
–имська ≥мпер≥¤ ¤вл¤ла собою певну пол≥тичну Їдн≥сть, але вона була ще далека в≥д централ≥зованоњ монарх≥њ. ожна пров≥нц≥¤ складалась ≥з самовр¤дних м≥ст, а також окремих племен, ¤к≥ зберегли своњ звичањ, свою мову ≥ лише поступово засвоювали римську культуру на «аход≥ та елл≥н≥стичну культуру на —ход≥.
≤стор≥¤ ранньоњ –имськоњ ≥мпер≥њ характеризуЇтьс¤ розвитком м≥ст, к≥льк≥сть ¤ких дос¤гаЇ к≥лькох дес¤тк≥в тис¤ч. ¬ економ≥чному житт≥ ≤мпер≥њ пров≥нц≥йн≥ м≥ста в≥д≥гравали дуже велику роль ¤к промислов≥ ≥ торгов≥ центри. —тановище м≥ст було неоднакове. ¬ одних випадках вони обслуговували т≥льки даний округ, а ≥нш≥ - були велик≥ торгов≥ ≥ рем≥снич≥ центри. „аси јнтон≥н≥в характеризуютьс¤ розвитком ≥нтенсивного обм≥ну.
–озвитков≥ обм≥ну спри¤в мир, установлений ≥мпер≥Їю. ¬елике значенн¤ мало ≥ те, що ≥мператорський ур¤д дбав про шл¤хи сполученн¤. ѕров≥нц≥њ були прор≥зан≥ зручними шл¤хами, на буд≥вництво ¤ких витрачалось багато прац≥ ≥ кошт≥в. Ўл¤хове буд≥вництво мало передус≥м стратег≥чну мету, а шл¤хи спри¤ли також ≥ розвитков≥ обм≥ну.
” промисловому в≥дношенн≥ сх≥дн≥ м≥ста сто¤ли вище, н≥ж м≥ста зах≥дноњ частини ≤мпер≥њ; особливо вид≥л¤лись центри, розм≥щен≥ на берез≥ мор≥в або на схрещенн≥ торгових шл¤х≥в. ожна область римського сходу мала своњ господарськ≥ особливост≥. —х≥дн≥ м≥ста зберегли й надал≥ свою самобутн≥сть ¤к у господарському, так ≥ культурному в≥дношенн≥, хоч ≥ з «аходом були встановлен≥ регул¤рн≥ торгов≥ зв'¤зки.
” значн≥й своњй частин≥ зах≥дн≥ пров≥нц≥њ залишались переважно с≥льськогосподарськими област¤ми. Ћише в ≤ ст. н. е. на «аход≥ виникають рем≥снич≥ центри, ¤к≥ виробл¤ли товари, що поширювалис¤ нав≥ть у сум≥жних з ≤мпер≥Їю варварських крањнах.
” ≤≤≤-V ст. процес роман≥зац≥њ пров≥нц≥йних м≥ст супроводжувавс¤ поступовою втратою дом≥нуючого становища ≥тал≥йських м≥ст. ѕ≥сл¤ реформи ƒ≥оклет≥ана (284-305 рр. н. е.) –им та ≤тал≥¤ втратили своЇ пан≥вне становище. ≤мпер≥ю було под≥лено на 12 д≥оцез≥в, кожен з ¤ких у св≥й час под≥л¤вс¤ на пров≥нц≥њ. ≤тал≥ю було под≥лено на два д≥оцези: ≤тал≥йський та –имський. ≤тал≥йське населенн¤ нар¤ду з ≥ншими повинне було платити податки. –им все ще залишавс¤ столицею, але ≥мператор вже не обирав його своЇю резиденц≥Їю. ѕ≥сл¤ заснуванн¤ у 330 р. ост¤нтином новоњ столиц≥ - онстантинопол¤, –им остаточно втратив своЇ пров≥дне значенн¤.
ќдночасно з цим в≥дбувавс¤ процес варваризац≥њ ≤мпер≥њ. ƒе¤ким племенам, що п≥дкорились римському ≥мператоров≥, було дозволено селитись на римських земл¤х. ѕоступово де¤к≥ пров≥нц≥њ майже повн≥стю засел¤лись варварами. ¬арвари стали складати основну частину римського в≥йська, за дозв≥л селитись на римських земл¤х, варвари зобов'¤зувались нести прикордонну службу. ¬их≥дц≥ з варварських племен дос¤гали високих посад у римському в≥йську, мали велику вагу при ≥мператорському двор≥ та часто визначали долю ≥мпер≥њ. ¬одночас ц≥ племена часто повставали проти римського пануванн¤, протестуючи проти непосильних податк≥в та свав≥лл¤ римських чиновник≥в. „асто вдало користуючись з нестаб≥льност≥ влади та пол≥тичних проблем, що раз за разом виникали в неос¤жн≥й ≥мпер≥њ, варвари ставили п≥д загрозу знищенн¤ всю ≥мпер≥ю.
” 410 р. готи на чол≥ з јлар≥хом захопили –им, у 455 р. його пограбували вандали. ј у 476 р. повстал≥ варварськ≥ найманц≥, на чол≥ з ќдоакром здобули м≥сто, ≥мператора позбавили влади, а знаки ≥мператорськоњ влади ќдоакр в≥д≥слав у онстантинополь. ÷ю под≥ю прийн¤то вважати к≥нцем «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ.
Ќа ранньому ступен≥ розвитку, при переход≥ в≥д перв≥снообщинного ладу до розвиненоњ держави, рел≥г≥¤ в≥д≥гравала вин¤ткову роль у приватному ≥ сусп≥льному житт≥ римл¤н. –имська рел≥г≥¤ н≥коли не мала зак≥нченоњ системи. «алишки давн≥х в≥рувань уживались в н≥й з рел≥г≥йними у¤вленн¤ми, запозиченими у народ≥в, ¤к≥ сто¤ли на вищому ступен≥ розвитку.
–имл¤ни перебували в пост≥йних взаЇмов≥дносинах з ≥ншими народами. ¬≥д ¤ких вони запозичали рел≥г≥йн≥ у¤вленн¤, але й сам≥ часто впливали на рел≥г≥йн≥ в≥руванн¤ своњх сус≥д≥в.
—початку серед римських бог≥в вид≥л¤лась тр≥йц¤: ёп≥тер, ћарс, в≥р≥н. ёп≥тер вшановувавс¤ ¤к божество неба майже вс≥ма ≥тал≥ками. « ёп≥тером же пов'¤зувалось у¤вленн¤ про найвище божество, батька бог≥в. ” класичн≥ часи ћарс був божеством в≥йни, покровителем римськоњ могутност≥, але в давн≥ часи в≥н був покровителем рослинност≥. в≥р≥н був його дв≥йником.
«апозиченн¤ з циклу рел≥г≥йних у¤влень сус≥дн≥х племен починаютьс¤ досить рано. ќдн≥Їю з перших починають вшановувати латинську богиню ƒ≥ану - покровительку ж≥нок, богиню м≥с¤ц¤, а також рослинност≥, ¤ка щороку народжуЇтьс¤. ѕор≥вн¤но п≥зно почали вшановувати ≥ншу латинську богиню - ¬енеру - покровительку сад≥в та город≥в ≥ водночас божество достатку ≥ процв≥танн¤ природи. ёнона була споконв≥чною ≥тал≥йською богинею, вона вважалась ген≥Їм-охоронцем ж≥нки, була прийн¤та в ≈трур≥њ п≥д ≥м'¤м ”н≥, а повернувшись в –им стала одн≥Їю з шанованих богинь. ћ≥нерва також була ≥тал≥йською богинею, запозиченою етрусками; в –им≥ вона перетворилас¤ на покровительку ремесел.
¬≥д етруск≥в перейшло до римл¤н вшануванн¤ багатьох божеств, де¤к≥ з них спершу були покровител¤ми окремих етруських род≥в, пот≥м набули загальнонародного визнанн¤. “ак, наприклад, —атурн спершу вшановувавс¤ в етруському род≥ —атр≥њв, пот≥м д≥став загальне визнанн¤; у римл¤н його вшановували ¤к божество пос≥в≥в. ¬улкан вшановувавс¤ спершу в етруському род≥ ¬елка. ” –им≥ в≥н був божеством вогню, а пот≥м покровителем ковальського ремесла.
¬≥д етруск≥в римл¤ни перейн¤ли ритуал ≥ своЇр≥дну систему забобон≥в та ворож≥нь. јле вже в ранню епоху впливали на римл¤н ≥ грецьк≥ рел≥г≥йн≥ у¤вленн¤. «апозичен≥ вони були з грецьких м≥ст ампан≥њ. √рецьк≥ у¤вленн¤ про т≥ чи ≥нш≥ божества зв'¤зувалис¤ з латинськими ≥менами. ÷ерера асоц≥ювалас¤ з грецькою ƒеметрою ≥ перетворилас¤ в богиню рослинного царства, а кр≥м того, ≥ в богиню мертвих. √рецький бог виноробства, вина ≥ веселощ≥в ƒ≥он≥с став називатис¤ Ћ≥бером, а грецька ора, дочка ƒеметри, перетворилас¤ в Ћ≥беру. “р≥йц¤: ÷ерера, Ћ≥бер ≥ Ћ≥бера вшановувалис¤ на грецький зразок ≥ були плебейськими божествами, тод≥ ¤к храми кап≥тол≥йськоњ тр≥йц≥ ≥ ¬ести були патриц≥анськими рел≥г≥йними центрами. ¬≥д грек≥в переходить у –им вшануванн¤ јполона, √ермеса (ћеркур≥¤) та ≥нших божеств.
≈лл≥н≥зм вплинув на р≥зн≥ форми римськоњ ≥деолог≥њ. ¬ галуз≥ рел≥г≥њ процес елл≥н≥зац≥њ в≥дбувавс¤ пов≥льно. –имл¤ни вволили римських бог≥в, збер≥гаючи њх ≥мена, або ототожнюючи њх з певними римськими божествами. √рецький ол≥мп≥йський пантеон здобуваЇ к≥нець к≥нцем остаточного визнанн¤. ƒо дванадц¤ти ол≥мп≥йських бог≥в належали: ёп≥тер («евс), ёнона (√ера), Ќептун (ѕосейдон), ћ≥нерва (јф≥на), ћарс (јрес), ¬енера (јфрод≥та), ƒ≥ана (јртем≥да), ¬улкан (√ефест), ¬еста (√ест≥¤), ћеркур≥й (√ермес), ÷ерера (ƒеметра) ≥ јполон.
ѕор¤д ол≥мп≥йськими божествами ввод¤тьс¤ в –им≥ й ≥нш≥ грецьк≥ культи. ¬изнанн¤ нових культ≥в пов'¤зане з тими чи ≥ншими пол≥тичними под≥¤ми. “ак, наприклад, √еракла вшановували т≥льки два роди, а з час≥в цензури јпп≥¤ лавд≥¤ культ його набуваЇ загальнодержавного значен¤. «акон ќгульн≥њв, ¤кий допускав плебењв до важливих жрецьких посад, спри¤в оф≥ц≥йному визнанню грецьких божеств, ¤ких особливо вшановували в ѕ≥вденн≥й ≤тал≥њ. ÷е по¤снюЇтьс¤ най≥мов≥рн≥ше тим, що видатн≥ плебењ, ¤к≥ зараховувались у жрецьк≥ колег≥њ, були д≥ловими людьми, зв'¤заними з п≥вденно≥тал≥йськими грецькими м≥стами. ” ≤≤≤ ст. до н. е. вводитьс¤ культ бога-ц≥лител¤ јсклеп≥¤, ввод¤тьс¤ жертвоприношенн¤ та ≥гри за тарентинським зразком на честь ёп≥тера-батька та ѕрозерп≥ни. ÷им визнавались грецьк≥ у¤вленн¤ про загробний св≥т. ’рами, присв¤чен≥ грецьким богам, будуютьс¤ в середин≥ м≥ськоњ смуги. ўе в епоху ранньоњ –еспубл≥ки з'¤вл¤ютьс¤ зображенн¤ бог≥в, уз¤т≥ в≥д етруск≥в та грек≥в. ѕ≥сл¤ захопленн¤ грецьких м≥ст у –им звоз¤ть статуњ бог≥в ≥ ставл¤ть њх у р≥зних храмах. √рецьк≥ зображенн¤ спри¤ють поширенню антропоморф≥зму, що був чужий ранн≥й римськ≥й рел≥г≥њ. –азом з грецьким культом та зображенн¤м бог≥в поширюЇтьс¤ ≥ грецька м≥фолог≥¤, њњ попул¤ризують поети. ¬ перекладах з грецькоњ вони на п≥дстав≥ вс¤кого роду асоц≥ац≥й знаход¤ть екв≥валенти грецьким божествам.
–имський пантеон не залишавс¤ замкнутим. –имл¤ни не в≥дмовл¤лис¤ приймати в нього ≥нших бог≥в. “ак, не один раз п≥д час воЇн вони старалис¤ д≥знатис¤ ¤ким божествам мол¤тьс¤ њхн≥ противники, щоб залучити цих бог≥в на свою сторону.
Ќаприк≥нц≥ ƒругоњ ѕун≥чноњ в≥йни в –им≥ вводитьс¤ вшануванн¤ ¬еликоњ ћатер≥ бог≥в. ¬т≥ленн¤м њњ вважавс¤ метеорит, ¤кий був ран≥ше в малоаз≥йському м≥ст≥ ѕесс≥нунт≥, а пот≥м його перевезли в –им. ћатер≥ бог≥в влаштували врочисту зустр≥ч, кам≥нь поклали в храм≥ ¬≥ктор≥њ, на њњ честь проводились щор≥чн≥ ≥гри на грецький зразок. ¬елику ћат≥р вшановували в ћал≥й јз≥њ п≥д ≥м'¤м –ењ та ≥бели. ѓњ вважали мат≥р'ю бог≥в, початком вс¤кого житт¤.
«апровадженн¤ цього культу означало запровадженн¤ в –им≥ й ≤тал≥њ сх≥дних елл≥н≥стичних рел≥г≥й, ¤к≥ стали поширюватись ще до ƒругоњ ѕун≥чноњ в≥йни в ≥тал≥йських грецьких м≥стах. ” –им вони стали проникати разом з жител¤ми цих м≥ст, але головним чином разом з рабами, уродженц¤ми сх≥дних крањн, ¤к≥ залишались прихильниками своњх рел≥г≥йних в≥рувань та звичањв. –аби поширювали њх в будинках, де жили, дуже часто прищеплюючи своњ рел≥г≥йн≥ в≥руванн¤ малол≥тн≥м в≥льним, ¤ких вони догл¤дали й виховували. –азом з ними в≥руванн¤ проникали нав≥ть у доми знатних римл¤н; в≥дпущен≥ на волю колишн≥ раби розчин¤лись серед м≥ського плебсу ≥ спри¤ли поширенню своњх рел≥г≥йних погл¤д≥в серед м≥ськоњ б≥дноти.
«в'¤зок з елл≥н≥стичним —ходом спри¤в проникненню в –им р≥зноман≥тних м≥стичних культ≥в. √реко-фрак≥йський культ ƒ≥он≥са, Їгипетський культ ≤з≥ди та —ерап≥са, культ малоаз≥йськоњ ћа-Ѕелонни, фр≥г≥йськоњ ¬еликоњ богин≥ ≥ нав≥ть ≥удейського ягве знаходили немало прихильник≥в серед р≥зних верств сусп≥льства. Ќов≥ культи приносили з собою солдати, купц≥, мандр≥вники, що побували далеких крањнах; велику роль щодо цього в≥д≥гравали раби.
ўе б≥льшого поширенн¤ набули сх≥дн≥ культи за час≥в ≤мпер≥њ. “оржество Їдиноњ св≥товоњ монарх≥њ, ¤кою була –имська ≥мпер≥¤ супроводжувавс¤ занепадом традиц≥йних грецьких ≥ римських в≥рувань. –ел≥г≥йн≥ шуканн¤ того часу були ≥деолог≥чним в≥дображенн¤м загального процесу розпаду античного сусп≥льства.
–имське завоюванн¤ руйнувало в ус≥х п≥дкорених крањнах попередн≥й пол≥тичний пор¤док ≥ стар≥ сусп≥льн≥ умови житт¤, насамперед в результат≥ побор≥в в≥д ≥мен≥ римськоњ держави. ƒоведен≥ до крайньоњ нужди широк≥ маси населенн¤ –имськоњ ≥мпер≥њ, ¤к≥ втратили в≥ру в своњ сили ≥ сенс ≥снуванн¤, були особливо спри¤тлив≥ до р≥зних забобон≥в та ворож≥нь, властивих сх≥дним рел≥г≥¤м з њх таЇмничими культами ≥ в≥рою в загробне житт¤.
ѕ≥двищенн¤ рел≥г≥йних настроњв ви¤вл¤лос¤ не т≥льки у поширенн≥ сх≥дних культ≥в, а й в захопленн≥ вс≥л¤кими оракулами, ворож≥нн¤ми, в≥дродженн¤м маг≥њ. ѕро це св≥дчать маг≥чн≥ пап≥руси, ¤к≥ м≥ст¤ть рел≥г≥йн≥ тексти, де химерно поЇднан≥ найр≥зноман≥тн≥ш≥ рел≥г≥йн≥ вченн¤ та у¤вленн¤.
« час≥в —улли в –им було занесено культ малоаз≥йськоњ богин≥ ћа, ¤ку римл¤ни вшановували п≥д ≥м'¤м своЇњ староњ богин≥ в≥йни Ѕеллони. Ѕогослуж≥нн¤ на честь ћа-Ѕеллони супроводжувались несамовит≥стю. ѕоширилис¤ р≥зн≥ с≥р≥йськ≥ культи, з ¤ких найб≥льш в≥домим був культ великоњ богин≥ јтаргат≥с. ¬ епоху ≥мпер≥њ стали попул¤рними р≥зн≥ сол¤рн≥ культи, ¤к≥ проникали з —ир≥њ. ƒл¤ цих культ≥в характерним Ї розвиток ученн¤ про загробне житт¤. Ќадзвичайно поширювались астральн≥ у¤вленн¤, що походили в≥д старовавилонських традиц≥й. –азом з ≥ншими сир≥йськими рел≥г≥¤ми поширювалась також ≥удейська рел≥г≥¤.
” ≤≤ ст. до н. е. з ™гипту в –им було занесено культ ≤з≥ди ≥ —ерап≥са. ƒе¤кий час в≥н був п≥д забороною, але вже ал≥гула збудував храм ≤з≥ди на ћарсовому пол≥, а ≤≤ ст. н. е. Їгипетськ≥ культи набули великого поширенн¤ на всьому римському «аход≥. ѕрихильники ≤з≥ди ≥ —ерап≥са зустр≥чалис¤ в р≥зних ≥тал≥йських м≥стах, особливо приморських, бо ≤з≥да вважалась покровителькою мореплавства, тому серед мор¤к≥в було багато прихильник≥в Їгипетських культ≥в. Ўанувальниками Їгипетських бог≥в були представники р≥зних клас≥в населенн¤; культ ≤з≥ди був попул¤рним серед ж≥нок.
ќсобливоњ попул¤рност≥ у часи ≤мпер≥њ набув культ ≥ранського божества св≥тла - ћ≥три. ¬перше занесли його на «ах≥д солдати ѕомпе¤, ¤к≥ боролис¤ з п≥ратами. ќсобливо поширивс¤ цей культ п≥сл¤ того, ¤к внутр≥шн≥ малоаз≥йськ≥ област≥ були включен≥ до складу ≤мпер≥њ ≥ там почали набирати солдат≥в дл¤ римськоњ арм≥њ. —еред в≥йськових завжди було багато шанувальник≥в ћ≥три, ¤к≥ молилис¤ йому ¤к уособленню "непереможного сонц¤", сл≥ди його вшануванн¤ знаход¤ть у прикордонних районах Ѕритан≥њ та придунайських област¤х. —тародавн≥ ≥ранськ≥ у¤вленн¤ про в≥чну боротьбу двох начал, доброго ≥ св≥тлого ≥з злим ≥ темним, поЇднувались у м≥трањзм≥ з вавилонськими астральними вченн¤ми, м≥стикою чисел, вавилонським маг≥чним мистецтвом. ћ≥трањзм мав складну космогон≥ю, в ¤к≥й народженн¤ ≥ подвиги ћ≥три займали центральне м≥сце. ћ≥тру зображали поборником правди, борцем з ус≥м злим ≥ нечистим, спасителем праведних людей, ¤ких хот≥в згубити јр≥ман - злий бог. –азом з тим у м≥трањзм≥ було розвинене ≥ складне вченн¤ про загробне житт≥, настануть суд ≥ в≥дплата за земне житт¤, а також вченн¤ про к≥нець св≥ту.
ульти ц≥ не були замкнутими. ќбр¤ди ≥ вченн¤ одн≥Їњ рел≥г≥йноњ системи запозичалис¤ ≥ншими, сх≥дн≥ божество ототожнювались з богами грецького ≥ римського пантеону.
ќкрем≥ елементи сх≥дних культ≥в були сприйн¤т≥ оф≥ц≥йною рел≥г≥Їю. ульт ≥мператор≥в був особливою рел≥г≥йною системою, поширеною по вс≥х пров≥нц≥¤х, ¤ка мала свою орган≥зац≥ю. јле в≥н не став справжньою рел≥г≥Їю, ¤ка б доповнювала всесв≥тню ≤мпер≥ю. ульт ≥мператор≥в був лише ви¤вом пол≥тичноњ ло¤льност≥, що мала рел≥г≥йний в≥дт≥нок, а не рел≥г≥Їю у власному розум≥нн≥ цього слова.
« ус≥х рел≥г≥йних систем, що поширювались у межах –имськоњ ≥мпер≥њ, особливого значенн¤ набуло христи¤нство, ¤ке перетворилос¤ у всесв≥тню рел≥г≥ю ≥ передало наступним в≥кам де¤к≥ елементи античноњ культури.
’ристи¤нство приваблювало своЇю ≥деЇю р≥вност≥ ≥ над≥Їю на спас≥нн¤ у загробному житт≥. ¬оно менше, н≥ж ≥нш≥ синкретичн≥ культи, було зв'¤зане з традиц≥йними нац≥ональними рел≥г≥¤ми. ’ристи¤нство спростило культ, скасувало жертвоприношенн¤. Ќайдавн≥шими обр¤дами (тањнствами), було хрещенн¤ при вступ≥ в громаду та причащанн¤ хл≥бом та вином п≥д час рел≥г≥йних збор≥в. ∆оден з культ≥в не в≥дзначавс¤ такою суворою виключн≥стю, ¤к христи¤нство. ’ристи¤нин не м≥г брати участ≥ в жодн≥й "¤зичеськ≥й" рел≥г≥йн≥й церемон≥њ. ј через те що вс¤кий громадський акт у мун≥цип≥¤х, колег≥¤х ≥ т. п. супроводжувавс¤ рел≥г≥йними обр¤дами, то христи¤ни повинн≥ були зайн¤ти особливе становище в сусп≥льств≥.
Ќегативне ставленн¤ до всього, що зв'¤зане з ¤зичеським культом, створювало певну в≥дчужен≥сть христи¤н, ¤к≥ не брали участь у мун≥ципальному житт≥, у д≥¤льност≥ колег≥й, не справл¤ли загальних св¤т, не брали участ≥ у вс≥л¤ких процес≥¤х ≥ таке ≥нше. ”се це викликало негативне ставленн¤ до христи¤н з боку пануючих груп римського населенн¤, ¤ке посилювалос¤ ще й тим, що б≥льш≥сть член≥в христи¤нських громад належала до нижчих верств сусп≥льства, а сама христи¤нська пропов≥дь утверджувала р≥вн≥сть людей перед богом. ’ристи¤нам приписували вбивства малих д≥тей ≥ причащанн¤ кров'ю. ѕоширювалис¤ чутки, що в≥дступництво христи¤н в≥д бог≥в ≥ њх таЇмне чаклунство викликають сусп≥льне лихо (мор, посуху ≥ т. д.). —утички м≥ж христи¤нами ≥ њх противниками нер≥дко зак≥нчувалис¤ вбивствами найб≥льш фанатичних христи¤н. ”р¤дова влада ставала звичайно на сторону њх пересл≥дувач≥в. “аким чином виникають гон≥нн¤ на христи¤н.
Ѕудь-¤кого закону, спр¤мованого проти христи¤н не ≥снувало. ѓх прит¤гували здеб≥льшого за звинуваченн¤ми в безбожност≥ (оск≥льки вони в≥дмовл¤лись брати участь в оф≥ц≥йних культах) та в ображенн≥ величност≥ (христи¤ни не приносили жертв перед статуЇю ≥мператора). ≤нод≥ в зв'¤зку з сусп≥льним лихом правитель пров≥нц≥њ засуджував христи¤н до страти. ’ристи¤н карали надзвичайно суворо: в≥ддавали на розтерзанн¤ зв≥рам, спалювали, побивали кам≥нн¤м.
“а починаючи з правл≥нн¤ ≥мператора ост¤нтина, що видав так званий ћ≥ланський едикт 313 р. про в≥ротерпим≥сть, христи¤нська рел≥г≥¤ перетворюЇтьс¤ з рел≥г≥њ гнаноњ на пануючу, а п≥зн≥ше стаЇ державною.
¬исновок.
—пираючись спершу на здобутки б≥льш розвинутоњ культури етруск≥в, п≥зн≥ше поглинувши дос¤гненн¤ грецькоњ, Їгипетськоњ, месопотамськоњ цив≥л≥зац≥й –им став культурним центром всього античного св≥ту, поширюючи св≥й вплив на все нов≥ й нов≥ територ≥њ, несучи надбанн¤ своЇњ та ≥нших культур у найв≥ддален≥ш≥ крањ безмежноњ ≥мпер≥њ.
—писок використаноњ л≥тератури.
1. наббе √. ƒревний –им - истори¤ и современность. - ћ., 1986.
2. уманецкий . »стори¤ культуры ƒревней √реции и –има. - ћ., 1990.
3. ћашк≥н ћ. ќ. ≤стор≥¤ —тародавнього –иму. - ., 1952.
4. Ќечай ‘.ћ. –им и италики. - ћинск, 1963.
5. –едер –.ћ. »стори¤ древнего мира. - ћ., 1975.
