≤нститут м≥жнародних в≥дносин
Ќац≥онального ун≥веритету ≥мен≥ “араса Ўевченка
–ќЅќ“ј Ќј “≈ћ”:
ќ—Ќќ¬Ќ≤ –»—»
–ќћјЌ“»«ћ”
—тудентки 1 курсу
¬≥дд≥ленн¤ ћ≈¬
1 групи
—оловковоњ ќксани
»ѓ¬ - 98
√де приют дл¤ мира уготован?
√де найдет свободу человек?
—тарый век грозой ознаменован,
» в крови родилс¤ новый век.
(‘.Ўиллер)
“ерм≥н "романтизм" першочергово застосовувавс¤ в л≥тератур≥, головним чином романо-германських народ≥в, а п≥зн≥ше охопив музику та образотворче мистецтво. ÷е дозволило трактувати романтизм ¤к переважно художн≥й напр¤мок. ќднак вже в 19ст. починають говорити про "романтичн≥ тенденц≥њ" у ф≥лософ≥њ, "економ≥чний романтизм", "романтичн≥ ≥люз≥њ" в соц≥ал≥зм≥, тобто трактувати його ¤к загальнокультурний рух, а не лише напр¤мок чи стиль.
“е, що романтизм об'Їднував р≥зноман≥тн≥ ¤вища, напр¤мки (прогресивний й реакц≥йний, "еп≥ко-м≥фолог≥чний" та "л≥рико-≥рон≥чний", нац≥ональн≥ форми романтизму ≥ т.д.) - утруднюЇ вид≥ленн¤ в ньому сталого ≥нвар≥антного ¤дра. ќднак ≥снують фундаментальн≥ фактори ц≥л≥сност≥ романтизму, що знайшли в≥дображенн¤ у сп≥льност≥ цого суттЇвих ознак. ÷е передус≥м - сп≥льн≥сть соц≥окультурноњ ситуац≥њ, сп≥льн≥сть св≥тосприйн¤тт¤ та св≥тосв≥дом≥сть.
√оловна соц≥окультурна передумова ц≥л≥сност≥ романтизму складаЇтьс¤ в тому, що була насл≥дком ¬еликоњ ‘ранцузькоњ буржуазноњ революц≥њ. ѕод≥бно до того, ¤к революц≥¤ ознаменувала кор≥нний переворот в соц≥альному житт≥, романтизм позначаЇ собою революц≥ю в культур≥.
ќднак романтизм виник не на пустому м≥сц≥. ¬≥н мав попередник≥в в особ≥ –уссо, ¤кий у стол≥тт¤ –озуму заговорив про першочергов≥сть чутт≥в, про своЇр≥дн≥сть та неповторн≥сть кожноњ людини. ¬ ¤кост≥ найважлив≥ших джерел потр≥бно вказати також на ф≥лософ≥ю ‘≥хте з њњ абсолютизац≥Їю творчоњ свободи, й Ўопенгауера з ≥деЇю сл≥пого, нерозумного бажанн¤, що створюЇ св≥т за своЇю сваволею. ÷≥ ≥де≥ булиц≥кавими та близькими романтикам, так само ¤к шуканн¤ широкого кола музикант≥в, живописц≥в, в творчост≥ ¤ких пробивалис¤ паростки нового, в≥дм≥нного в≥д класицизму баченн¤ св≥ту та задач мистецтва (∆ироде, √ро, Ѕетховен).
–озвиток романтизму - розпадаЇтьс¤ на три головн≥ етапи: передромантизм к≥нц¤ XVIII ст., романтизм першоњ половини XIX ст. ≥ неоромантизм к≥нц¤ XIX - початку XX ст. √оловними представниками передромантизму в јнгл≥њ були поети ƒжеймс ћакферсон (1736-1796), автор в≥домоњ зб≥рки поем "“вори ќс≥ана, сина ф≥нгала"; “омас „аттертон (1752-1770), автор циклу в≥рш≥в про житт¤ Ѕр≥стол¤ 15 ст., та представники так званого готичного романа - √орес ”олпол, лара –≥в, ”њль¤м Ѕекфорд, ћетью Ћьюњс, јнна –едкл≥ф. ¬ англ≥йському неоромантизм≥ пров≥дними представниками були –оберт —т≥венсон, –ейдер ’аггард, ƒжозеф онрад ≥ јртур онан-ƒойл. ѕоходженн¤ терм≥на "романтизм" досить складне ≥ в р≥зн≥ ≥сторичн≥ епохи зм≥ст цього терм≥на ≥стотно зм≥нювавс¤ . —учасне розум≥нн¤ сутност≥ романтизму ≥де в≥д трактуванн¤ його в естетиц≥ √егел¤.
ласики марксизму-лен≥н≥зму пов'¤зують природу й художн≥ дос¤гненн¤ Ївропейського романтизму к≥нц¤ XVIII-початку XIX ст. з пад≥нн¤м феодал≥зму.
. ћаркс ≥ ‘. ≈нгельс розгл¤дали романтизм ¤к вираженн¤ своЇр≥дноњ реакц≥њ основних сусп≥льних груповань на результати французькоњ революц≥њ 1789-1794 рок≥в та ≥деолог≥ю Ївропейських просв≥тител≥в XVIII ст.
ќ. ћ. √орький писав, що романтизм ¤к настр≥й Ї складним ≥ завжди ¤коюсь м≥рою неч≥тким в≥дображенн¤м ус≥х в≥дт≥нк≥в, почувань та настроњв, що охоплюють сусп≥льство у перех≥дн≥ епохи, проте головна його нота - це оч≥куванн¤ чогось нового, тривога перед цим новим, посп≥шне, нервозне прагненн¤ п≥знати це нове. ≤ дал≥ ќ. ћ. √орький зазначав, що в романтизм≥ сл≥д розр≥зн¤ти два р≥зко в≥дм≥нн≥ напр¤ми: пасивний романтизм, ¤кий намагаЇтьс¤ або примирити людину з д≥йсн≥стю, прикрашаючи ту, або ж в≥двернути в≥д д≥йсност≥ до безпл≥дного заглибленн¤ у св≥й внутр≥шн≥й св≥т, до думок про "фатальн≥ загадки житт¤", про любов, про смерть, ≥ активний романтизм, ¤кий прагне посилити волю людини до житт¤, пробудити в н≥й протест проти д≥йсност≥, проти будь-¤кого гн≥ту њњ.
“аким чином, виход¤чи з однакового прагненн¤ до вираженн¤ неприйн¤тт¤ довколишньоњ д≥йсност≥, реакц≥йн≥ романтики фактично в≥дривалис¤ в≥д д≥йсност≥, протиставл¤ючи њй ≥деал≥зован≥ патр≥архальн≥ в≥дносини середньов≥чч¤, тод≥ ¤к прогресивн≥ романтики, навпаки, ус≥ своњ над≥њ покладали на майбутнЇ.
Ќезважаючи на вин¤ткову складн≥сть та суперечлив≥сть, романтизм у ц≥лому маЇ р¤д визначальних рис та ознак. …ому притаманн≥ так звана св≥това скорбота, романтичн≥ "два св≥ти", п≥дкреслений ≥нтерес до внутр≥шнього св≥ту людини, гротескно-сатиричне зображенн¤ д≥йсност≥ та проникливе в≥дтворенн¤ природи..
–омантична "св≥това скорбота" була одним з виражень глибокого розчаруванн¤ в результатах французькоњ революц≥њ ≥ пов'¤заного з нею ѕросв≥тництва. ¬≥домо, що переважна б≥льш≥сть ≥деолог≥в ѕросв≥тництва щиро в≥рила в близьке настанн¤ царства розуму та загального добробуту. ћайбутнЇ буржуазне сусп≥льство вимальовувалос¤ њм у щонайрадужн≥ших барвах . –езультати ж французькоњ революц≥њ, що на нењ покладалис¤ так≥ величезн≥ спод≥ванн¤, ц≥лковито перекреслили ≥люз≥њ просв≥тител≥в. ѕропов≥дуване ≥деологами ѕросв≥тництва царство розуму, загального добробуту й миру обернулос¤ на практиц≥ неск≥нченними загарбницькими в≥йнами, царством гендл¤рства, бездушност≥ та егоњзму.
—аме тому розчаруванн¤ романтик≥в набуло особливоњ гостроти, почало переростати у настроњ ц≥лковитоњ безнад≥њ та глибокого в≥дчаю - у "св≥тову скорботу". ÷ей в≥дчай п≥дкр≥плювавс¤ втратою у¤влень про перспективи сусп≥льного розвитку: стан внутр≥шнього брод≥нн¤ та хаосу сприймавс¤ ¤к законом≥рний дл¤ св≥ту, а шл¤хи розвитку цього несталого св≥ту - таЇмничими й неп≥знаванними.
¬≥дчутт¤ "св≥товоњ скорботи", в свою чергу, вело до романтичного в≥дчутт¤ двох св≥т≥в - переконаност≥ у ц≥лковитому розлад≥ мр≥њ та реальност≥. ” пошуках нових позитивних ≥деал≥в романтики звертаютьс¤ до ≥стор≥њ та мистецтва, рел≥г≥њ ≥ народноњ творчост≥, до природи та до екзотичних крањн - до всього, що р≥зко контрастуЇ з безбарвн≥стю та убозтвом сучасноњ д≥йсност≥.
«аперечуючи класицизм ≥ просв≥тницький реал≥зм, њхню регламентац≥ю та умогл¤дн≥сть, романтики прославл¤ють самоц≥нн≥сть окремоњ людськоњ особистост≥, њњ ц≥лковиту внутр≥шню свободу. ¬≥дштовхуючись-в≥д Ўексп≥ра, романтики розкривають дивовижну складн≥сть та суперечлив≥сть людськоњ душ≥, њњ одв≥чну невичерпн≥сть. «аглиблен≥сть у внутр≥шн≥й св≥т особистост≥, пильний ≥нтерес до могутн≥х пристрастей та ¤скравих почутт≥в, до всього надзвичайного, т¤ж≥нн¤ до ≥нтуњтивного та неусв≥домленого - характерн≥ риси романтичного методу в ус≥х мистецтвах.
якщо теоретики класицизму виходили з прагненн¤ насл≥дувати природу, то романтики виход¤ть з прагненн¤ перетворити природу. ¬они створюють св≥й, особливий св≥т, на њхню думку, величн≥ший ≥ прекрасн≥ший, н≥ж св≥т реальний. ” цьому й пол¤гаЇ суть њхнього ученн¤ про два св≥ти. « у¤вленн¤м про два св≥ти пов'¤заний полум'¤ний захист романтиками ц≥лковитоњ творчоњ свободи митц¤ в≥д будь-¤ких регламентац≥й ≥ будь-¤ких норм.
Ќадзвичайно своЇр≥дним ¤вищем у поетиц≥ романтизму була. й так звана романтична ≥рон≥¤, головними теоретиками њњ виступали письменники так≥, ¤к ‘р≥др≥х Ўлегель, арл «ольгер ≥ ∆ан-ѕоль –≥хтер. ƒо методу романтичноњ ≥рон≥њ широко вдавалис¤ майже вс≥ пров≥дн≥ романтики, а згодом ≥ де¤к≥ представники критичного реал≥зму, наприклад јнатоль ‘ранс. ¬ основ≥ романтичноњ ≥рон≥њ лежить р≥зке контрастове п≥дкреслюванн¤ в≥дносност≥ вс≥х ≥ будь-¤ких обмежень в особистому та в сусп≥льному житт≥. ”с≥ ц≥ обмеженн¤ романтики зображують ¤к бездумне насильство над природним плином житт¤, ¤к результат глупоти та дурост≥ людей. ѕриродний рух житт¤ ламаЇ ус≥ ц≥ штучн≥ перепони, ≥ той, хто намагаЇтьс¤ втиснути природний плин в закам'¤н≥л≥ рамки, сам опин¤Їтьс¤ у см≥шному становищ≥.
«аслуги романтик≥в у розвитку св≥тового мистецтва важко переоц≥нити. ¬они розширили й оновили стар≥ художн≥ форми, розробили жанри ≥сторичного роману, фантастичноњ пов≥ст≥, л≥ро-еп≥чноњ поеми, нов≥ форми драми, дос¤гли небувалоњ майстерност≥ в л≥ричн≥й поез≥њ.
ѕор¤д з художн≥ми в≥дкритт¤ми великоњ античноњ л≥тератури в≥д √омера до ќв≥д≥¤, що наснажили ген≥й титан≥в п≥знього середньов≥чч¤ та доби ¬≥дродженн¤ (ƒанте, Ўексп≥ра, –абле, —ервантеса), проклали шл¤х до художнього досл≥дженн¤ д≥алектики душ≥, разом з художн≥ми в≥дкритт¤ми французького класицизму та доби ѕросв≥тництва, романтизм - спадкоЇмець кращих традиц≥й л≥тератури минулого, з≥ свого боку, багато в чому спри¤в великим дос¤гненн¤м мистецтва критичного реал≥зму.
як в≥домо, найвидатн≥ш≥ представники реал≥стичного мистецтва до р≥зних прийом≥в поетичноњ образност≥, виробленоњ в художн≥й систем≥ романтизму зверталис¤ не лише в пору свого "учн≥вства", а й у пер≥оди творчого апогею, коли вони вже ц≥лком опанували увесь арсенал своњх реал≥стичних виражальних засоб≥в. –≥ч тут не в т≥м, ¤к переосмислювались ц≥ образи в художн≥й структур≥ реал≥стичного ц≥лого, не в тому, ¤коњ новоњ ≥дейно-художньоњ функц≥њ вони тут набували. ѕривертаЇ увагу передус≥м той факт - певн≥ в≥дкритт¤ романтичного мистецтва не було "зн¤то" розвитком реал≥зму, вони функц≥онували й дал≥ в "неперетвореному" вигл¤д≥ в нов≥й художн≥й систем≥. як приклад можна назвати багато рис Ѕальзакового ¬отрена; сповнену динам≥зму ¤скраву, контрастову образн≥сть ‘лоберовоњ "—аламбо" - роману, що поЇднуЇ у соб≥ використанн¤ багатьох реальних ≥сторичних даних з романтичною концепц≥Їю античност≥.
ћайже дл¤ вс≥х видатних письменник≥в першоњ половини XIX ст., ¤к≥ починали св≥й творчий шл¤х з позиц≥й прогресивного романтизму, характерний поступовий перех≥д до методу критичного анал≥зу. “ака творча еволюц≥¤ √. √ейне, ќ. ѕушк≥на, “. Ўевченка, ћ. ЋЇрмонтова, Ў.ѕетеф≥.
ќтже, в≥дкидаючи сучасну романтизмов≥ д≥йсн≥сть ¤к вм≥щенн¤ вс≥х вад, в≥н втекаЇ в≥д нењ, зд≥йснюючи подорож≥ в час≥ ≥ простор≥. ¬теча за просторов≥ меж≥ буржуазного сусп≥льства виступало в трьох основних формах, а саме:
1) ¬≥дх≥д в природу, ¤ка була або камертоном бурхливих душевних преживань, або вт≥ленн¤м ≥деалу свободи та чистоти (зв≥дси зац≥кавлен≥сть селом, критика м≥ста, ≥нтерес до духовност≥ народу, вираженоњ у фольклор≥).
2) –омантизм "загл¤даЇ" в ≥нш≥ рег≥они, екзотичн≥ крањни (сх≥дна тема в творчост≥ Ѕайрона, картинах ƒелакруа).
3) ” випадку в≥дсутност≥ реальноњ териториальноњ адреси втеч≥ в≥н консруюЇтьс¤ в у¤в≥ (фантастичн≥ св≥ти √офмана, ¬агнера).
ƒругий напр¤мок втеч≥ - в≥дх≥д в≥д д≥йсност≥ в ≥нший час. Ќе знаход¤чи опори в тепер≥шньому, романтизм розриваЇ природний зв'¤зок час≥в:
- ≥деал≥зуЇ минуле, особливо середньов≥чч¤, патриархальний образ житт¤, рем≥сничий устр≥й, лицарський кодекс чест≥;
- конструюЇ майбутннЇ, в≥льно манипулюючи часовим потоком.
“рет≥й напр¤мок втеч≥ романтика - в≥дх≥д у власний внутр≥шн≥й св≥т, в ус≥ куточки свого "я". ¬ житт≥ серц¤ романтики вбачають протилежн≥сть безсердечност≥ зовн≥шнього св≥ту (казки √офмана, √ауфа).
–омантизм ¤к певний тип культури в р≥зних крањнах мав своњ нац≥онльн≥ особливост≥. ” Ќ≥меччин≥, роздр≥бнен≥й б≥льш ¤к на 360 великих ≥ малих суверенних держав - корол≥вств, курфюрств, рицарських волод≥нь, ус¤ ≥нтелектуальна енерг≥¤ виплеснулас¤ в галузб теор≥њ, що знайшло в≥дображенн¤ в ф≥лософсько-естетичних шуканн¤х, художн≥й л≥тератур≥, робот≥ славнозв≥сноњ школи ≤Їнських романтик≥в. ¬ украњнськ≥й ментальност≥ романтичний св≥тогл¤д, формуванн¤ ¤кого в≥дбувалос¤ на основ≥ нац≥ональних особливостей, знайшов своЇ ¤скраве вираженн¤ у "ф≥лософ≥њ серц¤" ѕ. ёркевича, в художн≥й реальност≥ ћ.√огол¤ та “.Ўевченка, в пошуках виток≥в нац≥ональноњ самосв≥домост≥ член≥в ирило-ћефод≥њвського братства, ѕ. ул≥ша, ћ.ћаксимовича та ≥н.
Ћ≤“≈–ј“”–ј
1.‘.≤.ѕрокаЇв; Ѕ.¬. учинський; ≤.¬.ƒолганов.
"«аруб≥жна л≥тература" , .1987.
2.ƒетска¤ энциклопеди¤. ƒл¤ среднего и старшего возраста. »здание 2. “ом 11. "язык. ’удожественна¤ литература". ћосква, "ѕросвещение", 1968. - 528с.:ил.
3.Ѕичко ј. . та ≥н.
“еор≥¤ та ≥стор≥¤ св≥товоњ та в≥тчизн¤ноњ культури: урс лекц≥й. - .: Ћиб≥дь, 1992. - 392с.
4. ультурологи¤ в вопросах и ответах. ”чебное пособие. –отов-на-ƒону: "‘еникс", 1997 - 480 с.
