ћ≤Ќ≤—“≈–—“¬ќ ќ—¬≤“» ” –јѓЌ»
»ѓ¬— »… Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќ»… ≈ ќЌќћ≤„Ќ»… ”Ќ≤¬≈–—»“≈“
афедра св≥товоњ та украњнськоњ культури
– ≈ ‘ ≈ – ј “
Ќ ј “ ≈ ћ ” :
"ѕерв≥сна культура"
¬иконав: оросташ ё.—. - студент
I курсу факультету ћ≈≥ѕ(6103) 4 групи
ѕрийн¤в:
м. ињв, 1999 р.
ѕлан.
1. √енезис культури.
2. ќсобливост≥ перв≥сноњ культури.
3. –итуал та його функц≥њ у перв≥сному сусп≥льств≥.
4. ћ≥фолог≥¤, маг≥¤ та рел≥г≥¤.
5. Ўамани, чаклуни та знахар≥.
6. ѕоходженн¤ мистецтва та його функц≥њ.
7. —писок використаноњ л≥тератури.
ƒ≥алектико-матер≥ал≥стична ф≥лософ≥¤ розгл¤даЇ людину ¤к Їдиного суб'Їкта культури, ¤кий створюЇ життЇве середовище дл¤ себе й формуЇтьс¤ п≥д його впливом. ÷е означаЇ, що становленн¤ св≥ту культури Ї результатом тривалого процесу взаЇмовпливу б≥олог≥чноњ та соц≥альноњ еволюц≥й. “ут можна вид≥лити два принципових моменти: вдатн≥сть сусп≥льноњ людини продуктувати культуру Ї результат взаЇмод≥њ б≥олог≥чноњ та соц≥альноњ еволюц≥й, що включають ≥ еволюц≥ю знар¤дь, внасл≥док чого людина - не лише творець культури, а й об'Їкт, сформований на основ≥ прац≥ та культури, перех≥д в≥д нелюдськоњ стад≥њ до людськоњ в≥дбувавс¤ поступово й прогресував тривалий час. ≤ншими словами, не т≥льки ≥стор≥¤ розвитку культури Ї ≥стор≥Їю об'Їктуванн¤ духовних зд≥бностей, але й ≥стор≥¤ розвитку духовних зд≥бностей людини Ї ≥стор≥Їю перетворенн¤ культури в "≥нгред≥Їнт" цих зд≥бностей.
—в≥т культури м≥цно пов'¤заний з процесом гом≥н≥зац≥њ, з процесом переходу в≥д тварини до людини, аспектом ¤кого Ї перех≥д в≥д певних ≥нстинктивних реакц≥й на св≥т тварини до непевност≥ людського знанн¤, в основному наперед запрограмована й дотримуЇтьс¤ суворого шаблону. ƒ≥йсно, тварина волод≥Ї ≥нстинктами, пов'¤заними з наученн¤м, котре регулюЇ його повед≥нку в кожний момент житт¤. ƒосл≥дженн¤ в галуз≥ етолог≥њ п≥дтверджують: повед≥нка одних тварин, що живуть у в≥дносно стаб≥льному та незм≥нному середовищ≥, в той час ¤к повед≥нка ≥нших - в умовах зм≥нного середовища - вимагаЇ в≥дхиленн¤ в≥д стандарту й вибору одн≥Їњ з к≥лькох альтернатив повед≥нки. ÷е п≥дтверджуЇ, що у тварин св≥тосприйн¤тт¤ й св≥т д≥њ (повед≥нки) поЇднан≥. ” людини ж вони опосередкован≥ св≥том соц≥альноњ ≥стор≥њ, внасл≥док чого людина часто опин¤Їтьс¤ в ситуац≥њ, коли вона д≥йсно не знаЇ, що мусить робити, ¤к д≥¤ти.
“аким чином, у людини виникла потреба в прийн¤тт≥ над≥йного р≥шенн¤ та визначенн≥ його над≥йност≥. —аме ц¤ потреба ≥ л¤гла в основу генезисукультури (м≥фолог≥¤, рел≥г≥¤, мистецтво тощо) з њњ р≥зноман≥тним арсеналом ф≥зичних та духовних техн≥к. Ћише культура даЇ можлив≥сть людин≥ будувати свою повед≥нку на п≥дстав≥ р≥зних стратег≥й передр≥канн¤ майбутн≥х, але не ≥снуючих под≥й. ќдн≥Їю з трьох таких стратег≥й у перв≥сних, архањчних культурах Ї стратег≥¤ насл≥дуванн¤, коли передр≥канн¤ майбутнього вит≥каЇ з ≥м≥тац≥њ тих чи ≥нших ¤вищ властивостей навколишнього св≥ту.
« ц≥Їю маг≥чно-рел≥г≥йною стратег≥Їю орган≥чно пов'¤зан≥ процедури маг≥њ та чаклунства. ћайбутнЇ не т≥льки передр≥каЇтьс¤, але й змушуЇтьс¤: жертва умиротвор¤Ї гн≥вних бог≥в ≥ зобов'¤зуЇ њх виконувати те чи ≥нше проханн¤ людини або ж усього племен≥. ƒл¤ нас ≥стотним Ї те, що ц¤ стратег≥¤ породжуЇ в людин≥ рел≥г≥йну в≥ру, завд¤ки ¤к≥й зникаЇ непевн≥сть ситуац≥њ прийн¤тт¤ р≥шенн¤.
ƒругою стратег≥Їю Ї ≥ндив≥дуальне систематичне спостереженн¤ просторово-часових зв'¤зк≥в та њх залежностей. ќдин з багатьох приклад≥в такого типу знаходимо в пов≥домленн¤х про ≥нд≥йц≥в племен≥ "чорна стопа". ¬они завчасно передр≥кають прих≥д весни за ступенем розвитку плода в лон≥ забитоњ самки б≥зона. “аке передр≥канн¤, ¤к правило, ви¤вл¤Їтьс¤ точним. јбо ж ≥нший приклад. «аклинанн¤ осаг≥в (одне з племен с≥у) поЇднуЇ воЇдино одну дику рослину, мањс та б≥зон≥в. ѕо¤снюЇтьс¤ це таким чином: вл≥тку осаги полюють на б≥зон≥в, аж поки в прер≥њ кв≥тне обумовлена рослина. ¬они знають, що мањс визр≥ваЇ одразу п≥сл¤ цв≥т≥нн¤ ц≥Їњ рослини. ÷е означаЇ, що необх≥дно повертатис¤ до ѕуебло дл¤ збиранн¤ врожаю мањсу.
“рет¤ стратег≥¤ - висновок за аналог≥Їю на основ≥ вид≥ленн¤ под≥бних ознак ан≥м≥стичним мисленн¤м, ¤ке засел¤Ї природу божествами, демонами й духами. ѕриклади, що ≥люструють цю стратег≥ю, досить численн≥. “ак, про одне з племен п≥гмењв пов≥домл¤Їтьс¤, що воно застосовуЇ ¤к протиотруту п≥д час зм≥њного укусу або ¤к зас≥б оволод≥нн¤ вогнем споринню, що маЇ форму зуба. ¬ епоху палеол≥ту оволод≥нн¤ вогнем в≥д≥грало колосальну роль в культурн≥й еволюц≥њ людини. ” пов≥р'¤х ус≥х народ≥в вогонь - символ в≥чност≥. “ому в легендах в≥н був не створений, а викрадений у бог≥в ≥ переданий люд¤м, ¤к описував давньогрецький драматург ≈сх≥л, ѕрометеЇм. ≤стотно, що вогонь необх≥дно було п≥дтримувати, "п≥дкормлювати", ¤к тварину. ÷е й породило традиц≥ю його збереженн¤ жрицею вогню- весталкою. « факелом у руках людина, нарешт≥, стала володарем найсильн≥ших ≥ найшвидших тварин, використанн¤ вогню призвело до по¤ви р≥зних техн≥чних пристроњв, вплинуло на розвиток сусп≥льства.
Ќав≥ть поверхове знайомство з характером цих трьох стратег≥й доводить, що вони в р≥зн≥й м≥р≥ придатн≥ дл¤ в≥дображенн¤ властивостей реальност≥ та екстрапол¤ц≥њ майбутнього, тобто вс≥ вони м≥ст¤ть ≥ рац≥ональн≥ моменти. ƒл¤ вивченн¤ даного курсу важливим Ї те, що саме культура дозвол¤Ї виробити р≥зн≥ стратег≥њ, ¤к≥ усувають непевн≥сть р≥шень, прийн¤тих людиною або ж групою людей, а значить, ≥ њхн≥й страх перед майбутн≥м. “аким чином, в основу походженн¤ та функц≥онуванн¤ культури л¤гла потреба, орган≥чно притаманна людин≥.
Ќеобх≥дно враховувати складний характер людськоњ природи, котра маЇ косм≥чний, б≥олог≥чний, псих≥чний, соц≥альний та культурний аспекти. ќдночасно людську природу, ¤к би вона не була визначена, сл≥д розгл¤дати ¤к певне ц≥ле, функц≥Їю ¤кого Ї культура. «авд¤ки цьому висновку можна вважати, що людська культура в основному функц≥онуЇ однаково в минулому й сучасному. —аме тому й викликаЇ в нас таку ц≥кав≥сть перв≥сна культура.
ќдн≥Їю з особливостей перв≥сноњ культури Ї њњ гомогенн≥сть (однор≥дн≥сть). ” сучасн≥й культуролог≥њ вир≥зн¤ють три типи соц≥окультурних систем: гетерогенн≥ (неоднор≥дн≥), гомогенн≥ та гомеостатичн≥. ѕершим притаманн≥ аксиолог≥чний (ц≥нн≥сний) плюрал≥зм та ≥снуванн¤ численних соц≥альних груп з диференц≥йованими, часто антагон≥стичними ≥нтересами. ÷≥ системи, типов≥ дл¤ Ївропейського кола культур, Ї гетерогенними в подв≥йному розум≥нн≥: культурному та соц≥альному. Ѕ≥льш того, ц≥ гетерогенн≥ структури взаЇмно п≥дсилюють одна одну, динам≥зують ц≥л≥сну соц≥окультурну систему, спри¤ють розповсюдженню нових культурних ц≥нностей ≥ стимулюють еволюц≥ю групових ≥нтерес≥в.
™ так≥ соц≥окультурн≥ системи, ¤к≥ в ≥зол¤ц≥њ пост≥йно в≥дтворюють св≥й початковий устр≥й. ÷е гомогенн≥ системи, в них в≥дсутн≥ аксиолог≥чний плюрал≥зм (культурна гомогенн≥сть) та соц≥альн≥ групи з р≥зними ≥нтересами (соц≥альна гомогенн≥сть). ” таких системах недиференц≥йован≥ ≥нтереси виключають плюрал≥зм ц≥нностей, а в≥дсутн≥сть плюрал≥зму ц≥нностей блокуЇ формуванн¤ нових ≥нтерес≥в. ѕод≥бн≥ процеси консервують ц≥л≥сну соц≥окультурну систему.
ћ≥ж гетерогенною системою, характерною дл¤ Ївропейського кола культур, та гомогенною, типовою дл¤ перв≥сних культур, знаходитьс¤ невелика група пром≥жних соц≥окультурних систем, ≥люстрац≥Їю котрих Ї стародавн¤ √рец≥¤ та ≥мператорський итай. « першою системою њх ЇднаЇ диференц≥ац≥¤ ≥нтерес≥в окремих соц≥окультурних груп, ¤к≥ переход¤ть в окремих випадках до в≥дкритого антагон≥зму, а також ≥снуванн¤ монол≥тноњ, повсюдно встановленоњ сукупност≥ основних ц≥нностей.
ѕерв≥сна соц≥окультурна система волод≥Ї власною динам≥кою розвитку, ¤ка служить в≥дтворенню ≥снуючоњ структури. ÷¤ система за в≥дсутн≥стю д≥њ зовн≥шн≥х фактор≥в не п≥двласна н≥¤ким ≥стотним зм≥нам, що пер≥одично повторюють ритуали оновленн¤, дозвол¤ють уникнути нагромадженн¤ напруги та регенерують св≥й соц≥альний склад за допомогою церемон≥й ≥н≥ц≥ац≥њ. ќпис та анал≥з перв≥сноњ культури довод¤ть, що в повед≥нц≥ людини здобутт¤ њж≥, розмноженн¤ та самозахист нерозд≥льно пов'¤зан≥. ∆итт¤ збирача й мисливц¤ було примусовою грою ≥з жорстокими правилами, ¤ка регулювалас¤ цими трьома основними функц≥¤ми людськоњ повед≥нки. —аме в цих рамках людина, чий ≥нформац≥йний розвиток (сприйн¤тт¤ чуттЇвими органами р≥зних подразник≥в, њх оц≥нка та використанн¤) був ор≥Їнтований переважно на зовн≥шнЇ середовище, тобто на природу, за допомогою розумових зд≥бностей ц≥леспр¤мовано вдосконалювала свою повед≥нку.
≤ншою особлив≥стю перв≥сноњ культури Ї њњ синкретичний характер, ¤кий вт≥ливс¤ в тотем≥зм≥. —правжн¤ фундаментальна риса ц≥Їњ культури пол¤гаЇ в тому, що вона ≥дентиф≥куЇ общину та њњ член≥в ≥з тваринами, ¤к≥ потр≥бн≥ дл¤ харчуванн¤, з тотемними тваринами. ‘ундаментальне положенн¤ тотем≥стичного св≥тогл¤ду за своЇю суттю грубо натурал≥стичне ("людина Ї тим, що вона з'њдаЇ"), ¤вл¤Ї собою закон тотем≥зму, що ви¤вл¤Їтьс¤ ≥ в класовому сусп≥льств≥. ћожна сказати, що "≥деолог≥чна" ≥дентиф≥кац≥¤ з тотемними тваринами Ї виразником факту нездатност≥ перв≥сних людей за допомогою рац≥ональних засоб≥в прац≥ визначити ≥ррац≥ональну повед≥нку об'Їкта прац≥ й тварин, тому вони намагалис¤ компенсувати це ≥люзорно-маг≥чними засобами. √рубий натурал≥стичний зм≥ст ц≥Їњ форми такий: перетворенн¤ тварини в людину й наступна трансформац≥¤ людини у рел≥г≥йний фетишизм на значно вищому р≥вн≥.
ƒ≥йсно, маг≥чний тотем≥зм ¤к ≥деолог≥чний виразник обмеженост≥ практики (котра лише спонтанно породжувала стих≥йно-матер≥ал≥стичну ор≥Їнтац≥ю св≥домост≥)' та нерозвинут≥сть сусп≥льних в≥дносин Ї ≥люзорно-компенсаторними засобами освоЇнн¤ д≥йсност≥, "оп≥умом" сусп≥льства, попередньою стад≥Їю рел≥г≥њ. –озгл¤даючи концепц≥ю ƒж. ‘резера, зг≥дно ¤коњ маг≥¤ не Ї рел≥г≥Їю, а близька до науки, можна зробити висновок: напочатку маг≥чний тотем≥зм був недиференц≥йованим середовищем культури, м≥стив у соб≥ не лише науку, а й мораль, мистецтво слова, а також маг≥ю зображенн¤, що ≥снуЇ завд¤ки естетичному, пот≥м в≥дбуваЇтьс¤ його перетворенн¤ в р¤д в≥дносно самост≥йних, буденних ≥ спец≥ал≥зованих сфер культури.
“рет¤ особлив≥сть перв≥сноњ культури пол¤гаЇ в тому, що вона Ї культурою табу (заборон≥в). «вичай табу виник одночасно з тотем≥змом ≥ ¤вл¤в собою важливий механ≥зм контролю та регулюванн¤ соц≥альних стосунк≥в. —татево-в≥кове табу регулювало статев≥ зв'¤зки в колектив≥, харчове табу визначало характер њж≥, призначеноњ, вождю, воњну, ж≥нц≥, д≥т¤м...≤нш≥ табу були пов'¤зан≥ з недоторкан≥стю житла, джерела вогню, з правами та обов'¤зками окремих категор≥й член≥в племен≥. ѕевн≥ реч≥, в тому числ≥ й њжа, що належали вождю, також були п≥ддан≥ табу. ƒосл≥джувач≥ (ƒж. ‘резер, Ћ. —. ¬асильЇв та ≥н.) навод¤ть приклади, ¤к сприймалос¤ порушенн¤ табу.
“ак, один з новозеландських вожд≥в високого рангу й великоњ св¤тост≥ покинув край дороги залишки об≥ду, ¤к≥ п≥д≥брав ≥ з'њв член його племен≥. оли простолюдина пов≥домили, що в≥н з'њв залишки трапези вожд¤, в≥н помер в муках ≥ стражданн≥. ѕод≥бних приклад≥в можна навести немало, ≥ вс≥ св≥дчать про те, що порушенн¤ св¤щенних табу призводило до смерт≥ порушника. "Ѕожественна особа Ї джерелом ¤к благод≥¤нн¤,так ≥ небезпеки, њњ сл≥д не т≥льки поважати, а й остер≥гатис¤. —в¤щенний орган≥зм вожд¤ наст≥льки тенд≥тний, що може розладнатис¤ в≥д найменшого дотику, але в≥н м≥стить у соб≥ ≥ такий потужний зар¤д маг≥чноњ та духовноњ сили, розр¤д ¤кого може мати фатальн≥ насл≥дки дл¤ кожного, хто дотикаЇтьс¤ до нього „ерез це ≥зол¤ц≥¤ боголюдини необх≥дна не лише дл¤ њњ особистоњ безпеки, а й дл¤ безпеки ≥нших. Ѕожественна особа под≥бна вогню. ƒотримуючись належних заборон, з нењ можна добитис¤ багато корисного, але, необачно доторкнувшись або зневаживши кордонами, можна спалитис¤, вона губить порушника. “ому вважалос¤, що порушенн¤ табу накличе згубн≥ насл≥дки: "злод≥й встромив руку в божественний вогонь, ¤кий охопить його й пожере на м≥сц≥"- пише ƒж.‘резер у "«олот≥й г≥лц≥". ƒо цього сл≥д додати, що у перв≥сних народ≥в, окр≥м вищезгаданих, д≥¤ло ще одне табу - табу на прогрес, новац≥њ, розвиток.
Ќа це сл≥д звернути особливу увагу, адже з под≥бними табу пов'¤зан≥ ¤вища альтернативност≥ та багатовар≥антност≥ св≥товоњ ≥стор≥њ, р≥зноман≥тн≥сть культур. “аким чином, табу блокують найсильн≥йший ≥нстинкт самозбереженн¤ ≥ парал≥зують потребу людини в новац≥¤х соц≥ально-економ≥чноњ сфери. ÷е з найб≥льшою "класичною" ¤сн≥стю про¤вл¤Їтьс¤ на стад≥њ перв≥сного розвитку людства.
«начущ≥сть культури в життЇд≥¤льност≥ людини визначаЇтьс¤ њњ нерозривним зв'¤зком з такою фундаментальною проблемою людського бутт¤, ¤к смисл житт¤. јдже людина, напротивагу ≥ншим живим ≥стотам, знаЇ, що вона смертна, ≥ цьому знанню зобов'¤зана культур≥. —аме культура завд¤ки об'Їктивац≥њ усв≥домленн¤ смерт≥ Ї джерелом екзистенц≥ального страху-страху перед небутт¤м. ќднак це ще не все, бо ж культура не лише породжуЇ екзистенц≥альний страх, а й намагаЇтьс¤ його нейтрал≥зувати одним ≥з засоб≥в нейтрал≥зац≥њ Ї рел≥г≥йно-м≥фолог≥чне св≥торозум≥нн¤.ѕон¤тт¤ в≥чност≥ й напевне залежне в≥д нього пон¤тт¤ сакрального (св¤щенного) осмисленн¤ (наданн¤ смислу) смерт≥ - це основн≥ засоби подоланн¤ почут≥ страху перед небутт¤м. ожна культура маЇ церемон≥њ похованн¤, ≥дењ в≥чного ≥снуванн¤, пов'¤зан≥ м≥ж собою. Ћюдське житт¤ у¤вл¤Їтьс¤ ¤к еп≥зод, а ритуал похованн¤- ¤к в≥кно у неск≥нченн≥сть. “рансформувавши похорони людини в сакральну церемон≥ю, культура ≥нституЇ екзистенц≥альний страх, об'ЇктивуЇ його. «асвоЇнн¤ ≥ндив≥дом нев≥дхильност≥ смерт≥, ¤к правило, починаЇтьс¤, вже з дитинства: процес поступового введенн¤, смер≥т≥ до структури житт¤ Ї одночасно й процесом канал≥зац≥й- страху перед небутт¤м.
јрхеолог≥¤ твердинь, що похоронн≥ церемон≥њ були притаманн≥ вже неандертальцю. Ќав≥ть йому - зовс≥м прим≥тивн≥й людин≥ - були знайом≥ про¤ви "фундаментальноњ турботи" про посмертне ≥снуванн¤. “ому неандерталець розм≥щуЇ своЇ ≥снуванн¤ у план≥ к≥нцевост≥ й в≥чност≥, тобто в плин≥ часу. ¬ певному розум≥нн≥ можна погодитис¤ з думкою англ≥йського рел≥г≥ознавц¤ —. Ѕрен-дона, що рел≥г≥¤ виникла завд¤ки усв≥домленню часу людиною, що њњ реакц≥¤ на час грунтувалас¤ на р≥зних типах сприйн¤тт¤, в тому числ≥ й обожненн≥ часу. јдже рел≥г≥¤ допомагаЇ людин≥ подолати почутт¤ страху перед смертю, впоратис¤ з емоц≥йним переживанн¤м незворотност≥ реального часу. “аким чином, рел≥г≥¤ з≥ своњми ритуалами, обр¤дами й картиною св≥ту пропонуЇ людин≥ в≥чне житт¤ в "≥ншоњму" св≥т≥, по¤снюючи смерть ¤к перех≥д до безсмерт¤, надаючи сенсу життю й формуючи цим почутт¤ безпеки в перипет≥¤х швидкоплинного часу.
ƒл¤ нашого курсу ≥стотним Ї те, що альфою ≥ омегою м≥фолого-сакрал≥ьного св≥тогл¤ду, притаманного перв≥сним, архањчним≥ сусп≥льствам, Ї ритуал. "„ерез його призму розгл¤дуЇтьс¤ ≥ природа, ≥ соц≥альне бутт¤, оц≥нюютьс¤ т≥ чи ≥нш≥ об'Їкти, а також вчинки та д≥њ людей". јдже ритуал переживаЇтьс¤ ¤к безпосередн¤ д≥йсн≥сть, в≥н актуал≥зуЇ глибинн≥ смисли ≥снуванн¤.
–итуал дом≥нуЇ в м≥фолог≥чну або "космолог≥чну" епоху, в текстах ¤коњ головна увага прид≥л¤Їтьс¤ боротьб≥ впор¤дковуючого кос≥м≥чного початку з деструктивною хаотичною стих≥Їю. –итуал був головним засобом оновленн¤ св≥ту, мав на мет≥ забезпеченн¤ безперервност≥ його ≥снуванн¤, а знач≥ть, гарант≥й виживанн¤ колективу в екстремальних умовањх. —аме ритуал даруЇ переживанн¤ ц≥льност≥ бутт¤ й ц≥льност≥ знанн¤ про нього, усв≥домленн¤ ¤к блага бутт¤ й в≥дсилку до ≥дењ божественного нос≥¤ цього блага. "—фера ритуалу-це особливий св≥т, уже не людський, а божественний". √оловне, що в основу ритуальноњ д≥¤льност≥ людини покладено принцип насл≥дуванн¤ ¤вищам природи, ¤к≥ в≥дтворювалис¤ шл¤хом в≥дпов≥дних ритуальних символ≥чних екв≥валент≥в. –итуал виступав у космолог≥чну епоху основною формою сусп≥льного бутт¤ людини њй головним вт≥ленн¤м людськоњ зд≥бност≥ до д≥¤льност≥. « нього, зрештою, розвинулис¤ виробничо-економ≥чна, духовно-рел≥г≥йна та сусп≥льна д≥¤льност≥.
’арактерно, що ритуал м≥стить ≥нформац≥ю про законом≥рност≥ природи, набуту в ход≥ спостережень за б≥окосм≥чними ритмами; завд¤ки ритуалу людина архањчного й традиц≥йного сусп≥льства в≥дчуваЇ себе нерозлучно поЇднаною з космосом ≥ косм≥чними ритмами. ¬ епоху архањки людина ос¤гала безмежну д≥алектику, лог≥ку космосу (лог≥ку розвитку космосу, ун≥версума). ÷е стало можливим завд¤ки узагальненню досв≥ду практики, соц≥ального житт¤ ¤к вищоњ форми про¤ву законом≥рностей космосу.
¬ архањчному ритуал≥ т≥сно переплелис¤ молитва, сп≥в ≥ танок. ” танков≥ людина уподоблювалас¤ р≥зним ¤вищам природи, щоб викликати дощ, р≥ст рослин, поЇднанн¤ з божеством. ѕост≥йна псих≥чна напружен≥сть, викликана непевн≥стю дол≥, ставленн¤ до ворога чи божества, призводила до специф≥чного збудника руху, що й знаходив вих≥д у танку. “анцююч≥ учасники ритуалу були натхненн≥ усв≥домленн¤м своњх задач ≥ ц≥лей, наприклад, танок шамана повинен був забезпечити контакт з духом хвороби, танок на честь тотем≥в мусив приносити родов≥ благополучч¤, воњнський танок-п≥дсилити почутт¤ сили й сол≥дарност≥ член≥в племен≥. Ќе заглиблюючись у досить ц≥каву проблему сакрального танку, в≥дзначимо, що в архањчних культурах його суть пол¤гала не т≥льки в ритуальному у¤вленн≥ зм≥сту м≥фу, а й у розр¤дженн≥ психоф≥зичноњ напруженост≥ (дос¤гненн≥ катарсису), викликаноњ дисгармон≥Їю, непевн≥стю життЇвоњ ситуац≥њ. ƒл¤ м≥фопоетичного св≥тогл¤ду космолог≥чноњ епохи характерна тотожн≥сть макро- та м≥крокосмосу, св≥ту й людини. Ќа цей зв'¤зок указуЇ й знайдений останн≥м часом найглибший паралел≥зм м≥ж космогон≥Їю та ембр≥огон≥Їю, в≥дпов≥дно м≥ж ≥де¤ми космолог≥њ та ембр≥олог≥њ в р≥зних ≥ численних м≥фоеп≥чних традиц≥¤х.
«агалом ≥стотно те, що в ритуал≥ брали участь ус≥ члени колективу, в≥н актив≥зував ус≥ засоби, що знаходилис¤ в розпор¤дженн≥ людини, п≥знанн¤, в≥дчутт¤ й переживанн¤ св≥ту - з≥р, слух, нюх, дотик, вкус, почутт¤ й розум. ” ритуал≥ в≥дбуваЇтьс¤ соц≥ал≥зац≥¤ почутт≥в ≥ ментальних можливостей завд¤ки внутр≥шньо-ритуальним "д≥¤м" й в≥дпов≥дним њм знаковим протосистемам, з ¤ких п≥зн≥ше виникають мистецтво, наука, ф≥лософ≥¤ ¤к ≥нституал≥зований св≥тогл¤д.
Ќагромадженн¤ знань про перв≥сну та традиц≥йну культури св≥дчить про важливу роль м≥фу вжитт≥ людини прадавньоњ епохи њњ ≥снуванн¤. ” живописн≥й творчост≥ людини кам'¤ного в≥ку значними Ї дв≥ головн≥ функц≥њ давнього м≥фу - освоЇнн¤ простору та часу. ÷е означаЇ, що в≥д початку ≥снуванн¤ культури њњ зм≥ст визначаЇтьс¤ м≥фом, що виступаЇ ¤к опис, зас≥б п≥знанн¤ св≥ту. ћ≥ф орган≥чно пов'¤заний з фундаментальним стремл≥нн¤м людськоњ творчост≥ до оволод≥нн¤ й подоланн¤ простору та часу. оли давн¤ людина вкривала ст≥ни печери, поверхню скель або глин¤них посудин р≥зними зображенн¤ми, вона у своњй св≥домост≥ освоювала прост≥р ≥ час.
¬≥домо, що зм≥ст культури ¤вл¤Ї собою продукт творчоњ д≥¤льност≥ у своњх р≥зних ви¤вах. “акож в≥домо, ще будь-¤ка д≥¤льн≥сть формуЇ систему повед≥нки й водночас сама орган≥зуЇтьс¤ ц≥Їю системою. ÷е означаЇ, що культура загалом може бути описана ≥ терм≥нами етолог≥њ. –≥зноман≥тна система повед≥нки людини своЇю парадоксальн≥стю вид≥лила њњ з навколишнього середовища, дозволила вийти з стану повноњ п≥дкореност≥ природ≥ й створити ун≥версальний канон свого бутт¤, що враховуЇ б≥олог≥чний, соц≥альний та ≥деолог≥чний аспекти. ѕрац≥ з етолог≥њ тварин та людини св≥дчать, ¤ку важливу роль в≥д≥граЇ повед≥нка у формуванн≥ ритуал≥в.
—истема ритуал≥в у значн≥й м≥р≥ в≥дтворюЇ в модиф≥кован≥й форм≥ певною мовою систему повед≥нки. ÷¤ етолог≥чна система породжуЇ систему м≥фу ¤к певну ун≥версальну систему, що визначаЇ ор≥Їнтац≥ю людини в природ≥ та сусп≥льств≥. ¬ систем≥ м≥фу утверджуЇтьс¤ та обірунтовуЇтьс¤ у¤вленн¤ людини про навколишн≥й св≥т, п≥дн≥маЇтьс¤ багато фундаментальних питань утворенн¤ св≥ту. —. “окарЇв та
¬. ћелетинський пишуть у "ћ≥фах народ≥в св≥ту": "Ќездатн≥сть визначити р≥зницю м≥ж природним ≥ надприродним, байдуж≥сть до протир≥ч, слабкий розвиток абстрактних пон¤ть, чуттЇво-конкретний характер, метафоричн≥сть та емоц≥йн≥сть-ц≥ й ≥нш≥ особливост≥ перв≥сного мисленн¤ перетворили м≥ф у досить своЇр≥дну символ≥чну (знакову) систему, в терм≥нах ¤коњ в≥дтворюЇтьс¤ й описуЇтьс¤ весь св≥т".
¬ даний час ви¤вл¤Їтьс¤ великий ≥нтерес до прадавньоњ м≥фолог≥њ, маг≥њ та шаман≥зму. Ќе випадково у фокус≥ ф≥лософських досл≥джень «аходу сьогодн≥ опинилис¤ ненауков≥ форми знанн¤ й св≥домост≥. ÷е пов'¤зано з ростом негативного ставленн¤ до сц≥Їнтизму та пошуками альтернативних св≥тогл¤дницьких ор≥Їнтац≥й. ≈п≥стемологи та рел≥г≥ознавц≥ п≥ддають анал≥зу шаман≥зм та маг≥ю, причому перш≥ звертаютьс¤ до них, щоб надати науц≥ "людського обличч¤" шл¤хом в≥дшуканн¤ в н≥й рис ненаукового мисленн¤ та сл≥д≥в людських ≥нтерес≥в ≥ ц≥нностей, а друг≥ розгл¤дають маг≥ю ¤к своЇр≥дний тип рац≥ональност≥. ” нов≥тн≥й зах≥дн≥й ф≥лософ≥њ ви¤вл¤Їтьс¤ рел¤тив≥стська тенденц≥¤ до зближенн¤ науки та ненаукових форм св≥тогл¤ду.
“ак, у твор≥ англ≥йського вченого ”. –азерфорда "Ўаман≥зм. ќснови маг≥њ" описуютьс¤ д≥њ шамана, його маг≥чн≥ танки, екстаз ≥ транс. „лени племен≥, ¤к≥ з≥бралис¤ навколо вогнища, "спостер≥гають", ¤к душа шамана начебто покидаЇ т≥ло й пр¤муЇ в мандри у захмарну висоту. ÷ю картину, на думку автора, ≥ нин≥ можна побачити в окремих африканських та п≥вн≥чних племенах. ћаг≥¤ полишила пом≥тний сл≥д у культур≥ месопотамськоњ цив≥л≥зац≥њ, даосизму, зороастризму, в ≥сландських сагах, давньогрецьких м≥фах, пол≥нез≥йських пов≥р'¤х на величезному простор≥ в≥д јрктики до јвстрал≥њ.
"ћистецтво" шамана, його л≥кувальн≥ з≥лл¤ та й увесь досв≥д залежать в≥д локальних етн≥чних та географ≥чних умов. ≈тимолог≥чне терм≥н "шаман" походить в≥д пон¤тт¤ "знанн¤" в ≥ндоЇвропейських мовах: шаман - "той, що знаЇ". јнтропологи п≥дкреслюють, що шаман означаЇ "володар дух≥в", рел≥г≥ознавц≥ пов'¤зують шаман≥зм з ≥деЇю надприродного, з ан≥м≥змом ≥ тотем≥змом.
—в≥тогл¤д шамана, за ”. –азерфордом, визначаЇтьс¤ орган≥чним сприйн¤тт¤м природи. "¬≥н ≥снуЇ не ¤к щось в≥докремлене, а ¤к динам≥чна частина б≥осфери, що ставитьс¤ до ц≥лого так, ¤к його власн≥ органи ставл¤тьс¤ до його т≥ла". јле з цього вит≥каЇ метафоричне у¤вленн¤ природи ¤к людського т≥ла, живоњ ≥стоти, функц≥онуванн¤ ¤коњ походить в≥д д≥њ кожноњ його частини. ѕод≥бн≥ ≥дењ можна просл≥дкувати в ≥ндуњстському та буддистському пон¤тт≥ дхарми, даосизм≥, "космос≥" стародавн≥х грек≥в. ”¤вленн¤ про ¬сесв≥т ¤к про космос Ї т≥Їю в≥ссю, навколо ¤коњ побудовано весь св≥тогл¤д шамана. осмос же ¤к упор¤дковане й збалансоване ц≥ле передбачаЇ джерело орган≥зац≥њ - так виникаЇ ≥де¤ "¬еликого духа", перший крок на шл¤ху до монотењзму. ƒл¤ дос¤гненн¤ обител≥ "¬еликого духа" шаману необх≥дна ланка, ¤ка з'ЇднуЇ св≥т людей та небесну вишину. “акою ланкою й виступаЇ св¤щенна гора (—инай, ќл≥мп, месопотамськ≥ зиккурати, давньоЇгипетськ≥ п≥рам≥ди, ацтекськ≥ храми —онц¤ або св≥тове дерево (≤ггдразиль у сканд≥нав≥в) та ≥н.).
ƒл¤ розум≥нн¤ структури маг≥чного ун≥версуму важливе значенн¤ мають маг≥чн≥ числа, наприклад "с≥м", незалежно в≥д того, стосуютьс¤ вони з≥рок чи смертних гр≥х≥в, небесних сфер або ж чудес св≥ту. ћаг≥чна космолог≥¤ обумовлювала й розпод≥л св≥ту людей та потойб≥чного - цьому служила, ¤к правило, р≥ка (наприклад, —т≥кс у древн≥х грек≥в), через ¤ку прокладено шл¤х, часто у вигл¤д≥ вузького мосту, що скидавс¤ на лезо меча. ѕереправа таким мостом - випробуванн¤ в≥ри. ≤ нарешт≥, сп≥вв≥дношенн¤ т≥ла, духу й душ≥, здатн≥сть до перевт≥ленн¤ та переселенн¤ душ (метемпсихоз) характеризуЇ розум≥нн¤ природи шаман≥зму.
ќсобливу роль у д≥¤льност≥ шамана в≥д≥граЇ методика маг≥чного трансу. “радиц≥йно цей псих≥чний стан розум≥ли ¤к форму одержимост≥ демоном, що п≥дкорив шамана своњй вол≥. “ранс - це зас≥б "мандр≥в душ≥" шамана у потойб≥чному св≥т≥, ≥ даремно, вважаЇ ”. –азерфорд, у ньому вбачали лише замасковану брехню й нев≥гластво. Ќин≥ з'¤вилис¤ св≥дченн¤, що дозвол¤ють зрозум≥ти маг≥чний транс ¤к своЇр≥дну форму людського ≥снуванн¤. ѕо-перше, учн≥ ћ. ’арнера, ¤кий орган≥зував у —Ўј школу шаман≥в, тверд¤ть, що п≥д час трансу вони переживали лог≥чн≥ й ¤скрав≥ картини "≥ншого св≥ту", де начебто душа "в≥льно витала". ѕо-друге, Ї пов≥домленн¤ де¤ких людей про те, що вони переживали (п≥д час хвороби, п≥д д≥Їю л≥к≥в, музики або танку) перех≥д до "≥нших стан≥в св≥домост≥". ≤, по-третЇ, Ї зв≥ти досл≥дник≥в так званих паранормальних феномен≥в, що св≥дчать про зд≥бн≥сть окремих людей до телепат≥њ, ¤сновидства, б≥олокац≥њ тощо. “ут належить п≥дкреслити, що шаман здатний до екстрасенсорного сприйн¤тт¤, його зд≥бност≥ розвинут≥ до незвичайних меж.
Ѕезп≥дставним Ї модне нин≥ розум≥нн¤ шамана ¤к шизофрен≥ка, в основ≥ ¤кого пол¤гаЇ феномен "шаманськоњ хвороби", що ¤вл¤Ї собою посв¤ченн¤ обранц¤ дух≥в у шамани. ¬ "шаманськ≥й хвороб≥" в≥дбуваЇтьс¤ в≥дтворенн¤ у вид≥нн¤х (галюцинац≥¤х) символ≥чно або ж у реальних д≥¤х тотем≥чних обр¤д≥в ≥н≥ц≥ац≥њ - посв¤ченн¤ юнака в чолов≥ка, повноправного члена племен≥. ” даному обр¤д≥ ≥н≥ц≥ац≥њ юнака посв¤чують у таЇмницю езотеричного знанн¤, тобто в≥дбуваЇтьс¤ його навчанн¤. ÷ей момент тотем≥чного обр¤ду посв¤ченн¤ характерний ≥ дл¤ бачень, що ¤вл¤ють собою зм≥ст "шаманськоњ хвороби". “ут духи перенос¤ть звичайну людину в "≥нший св≥т", щоб перетворити в шамана, "пересотворити" њњ в процес≥ навчанн¤: показують м≥сц¤ його майбутн≥х "мандр≥вок", знайомл¤ть з духами й божествами, ¤к≥ над≥л¤ють њњ незвичайними знанн¤ми й надприродними властивост¤ми. ѕ≥сл¤ такого навчанн¤ шаман набуваЇ м≥стичного досв≥ду, ¤кий дозвол¤Ї йому зд≥йснювати екстатичн≥ мандри з «емл≥ на Ќебо або ж ≥з «емл≥ до ѕекла. …ому в≥дома таЇмниц¤ прориву р≥вн≥в реальност≥, ¤ка у¤вл¤Їтьс¤ у архањчн≥й св≥домост≥ триповерховою -Ќебо, «емл¤, ѕекло. ÷≥ три косм≥чн≥ зони з'Їднан≥ м≥ж собою центральною в≥ссю (њњ образами Ї —в≥товий —товп, Ќебесна олона, —в≥тове ƒерево ћ≥ст, —ходи тощо). “≥льки шаман може духовно "мандрувати" ус≥ма цими косм≥чними зонами, вести боротьбу ≥з злими духами й демонами у пекл≥, передавати небесним богам проханн¤ й жертви своњх одноплем≥нц≥в.
√оловне ж пол¤гаЇ в тому, що шаман освоюЇ космолог≥ю, м≥фолог≥ю та маг≥ю свого племен≥, щоб використовувати њх дл¤ своЇр≥дних карт м≥стичноњ, екстатичноњ "мандр≥вки" вс≥ма цими косм≥чними зонами до "≥нших св≥т≥в", результати ¤коњ знаход¤ть практичне в≥дображенн¤ в життЇд≥¤льност≥ племен≥, дають можлив≥сть вир≥шувати р≥зн≥ реальн≥ проблеми, що мають значенн¤ дл¤ ≥снуванн¤ племен≥. ¬ науков≥й л≥тератур≥ Ї концепц≥¤, зг≥дно ¤коњ шаман ефективно вир≥шуЇ ц≥ проблеми не за допомогою оперуванн¤ пон¤тт¤ми й словами, а безпосередньо ман≥пулюючи образами пам'¤т≥. Ќаприклад, в≥н повинен в≥дпов≥сти на питанн¤, куди под≥лис¤ стада диких олен≥в, на ¤ких полюЇ плем'¤. Ќа цей факт у д≥йсност≥ впливаЇ множина фактор≥в: стан трав на луках, напр¤мок та сила в≥тру, температура пов≥тр¤ та ≥н. “ут надто багато нев≥домих причин, щоб звичайна людина могла в≥дпов≥сти на питанн¤. ƒо того ж не вс≥ "зм≥нн≥" можна нав≥ть заф≥ксувати, водночас вс≥ вони м≥ст¤тьс¤ у п≥дсв≥домост≥ ¤к образи. јдепти м≥стицизму вважають, що лише шаман може своЇю "мандр≥вкою" до глибин п≥дсв≥домост≥ ос¤гнути ц≥ образи. ѕ≥д час камланн¤ њх селекц≥¤, асоц≥ац≥¤ в≥дбуваютьс¤ моментально, адже це образна, а не вербальна пам'¤ть. ” п≥дсумку камланн¤ шаман може зробити, скаж≥мо, такий ≥нтуњтивний висновок: "Ѕачу олен≥в у долин≥ на сход≥".
¬ищенаведене св≥дчить, що ототожненн¤ шамана з психопатолог≥чною особою (шизофрен≥ком) ви¤вл¤Їтьс¤ безп≥дставним. якщо шаман, ¤кий був, звичайно, людиною нервового, ≥стеричного складу, сприймаЇ реальн≥сть ¤к певне ц≥ле, то шизофрен≥к страждаЇ фрагментарн≥стю, розривн≥стю сприйн¤тт¤, св≥т у його у¤в≥ хаотичний ≥ нестаб≥льний. Ўаман у своњй ритуальн≥й д≥¤льност≥ зд≥йснюЇ модель ц≥льного св≥ту, що сформовано в межах архањчних культур, ≥ даЇ можлив≥сть прадавн≥м колективам ор≥Їнтуватис¤ в навколишньому св≥тов≥ й вир≥шувати своњ насущн≥ проблеми. ¬ цьому розум≥нн≥ правий ”. –азерфорд, ¤кий пише: "—аме шаман, ¤к правило, визначаЇ регул¤тивн≥ механ≥зми у форм≥ плем≥нних закон≥в, первинним джерелом ¤ких е тотем, з котрим т≥льки шаман уповноважений консультуватис¤. ѕоступово вишиковуЇтьс¤ сукупн≥сть прецедент≥в та ≥нтерпретац≥й, ¤к≥ передаютьс¤ усною традиц≥Їю в≥д одного покол≥нн¤ до ≥ншого". Ќайчаст≥ше шаман Ї охоронцем вс≥Їњ народноњ пам'¤т≥, тобто м≥фолог≥њ та епосу, винах≥дником музичних ≥нструмент≥в, художником та сп≥ваком. ¬≥н же сл≥дкуЇ за календарем ≥ ф≥ксуЇ перш≥ астроном≥чн≥ дан≥.
ќсобливий зв'¤зок ≥снуЇ м≥ж шаман≥змом, культом вогню та обробкою метал≥в, в ¤к≥й здавна вбачали маг≥чн≥ елементи. ” межах д≥¤льност≥ шамана знаходитьс¤ й те, що одержало назву паранормальних феномен≥в. Ќер≥дко шаман-екстрасенс, ¤кий претендуЇ не лише на своЇр≥дний спос≥б баченн¤ св≥ту, а й на зд≥бн≥сть робитис¤ невидимим, л≥тати, досхочу зм≥нювати свою зовн≥шн≥сть та ф≥зичн≥ параметри, ≥снувати одночасно в двох м≥сц¤х тощо. ¬с≥ ц≥ зд≥бност≥ шамана забезпечують йому високий авторитет, що даЇ можлив≥сть п≥д час об'Їднати владу шамана й вожд¤.
«агалом можна сказати, що шаман≥зм ¤вл¤Ї собою сум≥ш реальних знань та ум≥нь, фантаз≥њ, некритичноњ в≥ри, спонтанних реакц≥й, прим≥тивних помилок, ≥люз≥о-н≥стського та г≥пнотичного мистецтва й багато ≥ншого. ≤ немаЇ н≥чого дивного, що шаман≥зм ув≥йшов у б≥льш≥сть культур св≥ту ¤к один з фундаментальних елемент≥в, що ≥снуЇ безл≥ч зв'¤зк≥в м≥ж ≥сламом, христи¤нством, ≥удањзмом, з одн≥Їњ сторони, та ≥ндуњзмом, буддизмом ≥ даосизмом-з ≥ншоњ. ¬с≥-вони вит≥кають з одного джерела- шаман≥зму.
÷≥лком зрозум≥лий висновок сучасноњ психолог≥њ, що в перв≥сноњ людини не була розвинута здатн≥сть до рефлекс≥њ. ѕ≥д останньою сл≥д розум≥ти високу форму теоретичноњ думки, самоп≥знанн¤, ос¤гненн¤ божественност≥ бутт¤, що були дос¤гнут≥ давньогрецькою та римською ф≥лософ≥Їю (в≥д —ократа, ѕлатона та јр≥стотел¤ до ѕлат≥на й неоплатон≥к≥в). ѕон¤тт¤ рефлекс≥њ не застосовне до мисленн¤ людини кам'¤ного в≥ку. ќднак мисленн¤ , хомо сап≥Їнс створило образотворч≥сть - механ≥зм, шо не лише регулюЇ повед≥нку людини, а й розвиваЇ зд≥бн≥сть до членорозд≥льноњ мови, граф≥чноњ д≥¤льност≥, узагальненн¤ та образно-символ≥чного в≥дображенн¤ св≥ту, завд¤ки чому людина осмислюЇ й вид≥л¤Ї свою причетн≥сть до навколишнього св≥ту ≥ своЇ м≥сце в ньому. ќбразотворч≥сть - вершина перв≥сного синтезу людськоњ д≥¤льност≥. ”¤вленн¤ людини про ц≥льн≥сть природи, њњ "оптимальн≥сть" чи "економн≥сть", ¤к≥ в сучасних науках заф≥ксован≥ загальними законами, упередчас по¤ви науки були висловлен≥ своЇр≥дно в образотворч≥й д≥¤льност≥.
÷¤ образотворча д≥¤льн≥сть ¤вл¤Ї собою досить складену й глибоку специф≥чну форму "подвоЇнн¤ св≥ту" в ≥сторичних умовах давньокам'¤ного в≥ку, коли навколишнЇ середовище ос¤галос¤ за допомогою символ≥чного використанн¤ об'Їму, л≥н≥њ та кольору. —л≥д в≥дзначити, що наукою до цих п≥р остаточно не вир≥шено питанн¤ походженн¤ образотворчоњ д≥¤льност≥, про шл¤хи њњ виникненн¤. ” зв'¤зку з цим заслуговуЇ уваги п≥дх≥д ј. ƒ. —тол¤ра, ¤кий анал≥зуЇ так зван≥ "ведмеж≥ печери", де знаход¤тьс¤ з≥бран≥ неандертальц¤ми черепи та к≥нц≥вки ведмед¤, ≥ показуЇ на образотворчу природу, символ≥чний характер цих комплекс≥в. –озвиток образотворчоњ д≥¤льност≥ в≥дбувавс¤ за схемою: в≥д натурального макета тварини через скульптуру, що передавала образ зв≥ра, до площинних малюнк≥в на глин≥, що в≥дпов≥дали образно-абстрактному аспекту перв≥сного мисленн¤. ¬ результат≥ анал≥зу прадавньоњ образотворчоњ д≥¤льност≥ ј. ƒ. —тол¤р робить висновок, що "м≥ж конкретно-образним та абстрактним типами мисленн¤ немов сам≥ собою виникають перш≥ контури образно-абстрактного мисленн¤, що перех≥дне за своњм характером, виправданого ¤к лог≥кою розвитку, так ≥ фактами". ¬ажливо не т≥льки те, що образотворча д≥¤льн≥сть дала можлив≥сть зд≥йснити перех≥д в≥д конкретно-образного типу мисленн¤, а й те, що в њњ основ≥ пол¤гаЇ принцип пропорц≥њ, принцип р≥вноњ перем≥ни та геометричноњ подоби - в≥дображенн¤ й повторенн¤ загального принципу природи, ¤кий став одночасно принципом п≥знанн¤ й творчост≥.
ѕитанн¤ про походженн¤ мистецтва до цих п≥р вир≥шуЇтьс¤ неоднозначнло. “ак, ≥снуЇ маг≥чна концепц≥¤ генезису мистецтва, зг≥дно ¤коњ джерелом мистецтва Ї маг≥чн≥ в≥руванн¤ та обр¤ди. « нашоњ точки зору, викладений вище матер≥ал дозвол¤Ї зробити висновок на користь наступноњ концепц≥њ, наведеноњ рад¤нським вченим
ƒ.”гр≥новичем у його книз≥ "ћистецтво та рел≥г≥¤". "’оча мистецтво ≥ рел≥г≥¤ породжен≥ принципово р≥зними соц≥альними потребами, виникли вони одночасно ≥ реал≥зувалис¤ спочатку в Їдин≥й, нерозмежован≥й систем≥ духовно-практичноњ д≥¤льност≥, ¤ку ¤вл¤в собою перв≥сний м≥фолог≥чний обр¤довий комплекс". ≤стотним Ї те, що джерелом естетичного в≥дношенн¤ до св≥ту, сконцентрованого в образотворч≥й д≥¤льност≥, танках, музиц≥ та ≥н., служить трудова д≥¤льн≥сть. ќднак виникненн¤ мистецтва пов'¤зане не лише з трудовою д≥¤льн≥стю, а й з розвитком сп≥лкуванн¤ ≥ндив≥д≥в. „ленорозд≥льна звукова мова - форма висловленн¤ лог≥чного пон¤т≥йного мисленн¤, але сп≥лкуванн¤ може ≥снувати завд¤ки малюнку, жесту та сп≥ву, ¤к≥ часто виступають елементами ритуалу. ƒо того ж сл≥д враховувати той важливий емп≥ричний факт, що мистецтво Ї суггестивною формою ≥снуванн¤ соц≥альне значимоњ ≥нформац≥њ, що ≥снуЇ в сусп≥льств≥, а також системи естетичних ц≥нностей. ÷ей факт в≥д≥гравав колосальну роль у життЇд≥¤льност≥ перв≥сного колективу, адже ≥нформац≥¤, виражена в систем≥ естетичних код≥в, була необх≥дна дл¤ зд≥йсненн¤ практичних колективних д≥й, що забезпечували к≥нець к≥нцем ≥снуванн¤ племен≥.
—л≥д враховувати й психоф≥з≥олог≥чну сторону становленн¤ мистецтва, на значн≥сть ¤коњ звертаЇ увагу рад¤нський антрополог я. я. –ейнський. ¬и¤вл¤Їтьс¤, на в≥дм≥ну в≥д ≥нших орган≥в людського орган≥зму, що функц≥онують ритм≥чно, мозок може зд≥йснювати своњ вищ≥ функц≥њ за межами ритм≥в орган≥зму. ƒл¤ глибокого ос¤гненн¤ св≥ту, виробленн¤ абстракц≥й мозок нац≥лений не на ф≥з≥олог≥чн≥ ритми, а на динам≥ку в≥дображенн¤ навколишнього середовища. ¬иникаЇ аритм≥¤, що викликаЇ втому людини. ўоб њњ позбутис¤, необх≥дний в≥дпочинок, перерва в розумов≥й д≥¤льност≥, тобто поверненн¤ до порушених ритм≥в орган≥зму. јналог≥чний стан в≥дбуваЇтьс¤ з хомо сап≥Їнс на останн≥й стад≥њ антропогенезу. "ѕ≥д впливом навантажень та перевантажень потужностей найдосконал≥ший орган думки не м≥г би справл¤тис¤ з небувалими до цих п≥р за складн≥стю задачами абстрактного мисленн¤, ¤кби в≥н не п≥дкр≥пл¤вс¤ мистецтвом. ”н≥версальний, чисто людський св≥т ритм≥в - ритми танц≥в, л≥н≥й, фарб, форм, в≥зерунк≥в у прадавньому мистецтв≥ - обер≥гав в≥д перевантажень ≥ зрив≥в мозок, що мислив",- пише я. я. –ог≥нський.
“радиц≥йне родоплем≥нне мистецтво завд¤ки своњй синкретичност≥ (воно перепл≥таЇтьс¤ з ус≥ма ≥ншими елементами культури-м≥фолог≥Їю, рел≥г≥Їю, обр¤дами тощо) Ї пол≥функц≥ональним. Ќасамперед воно ¤вл¤Ї собою пор¤д з ≥ншими формами культури вт≥ленн¤ загальних усталених у¤влень даного соц≥уму, тобто виконуЇ ≥деолог≥чну функц≥ю.
¬ основ≥ твор≥в мистецтва дописемноњ й особливо передписемноњ епохи лежить пластична ≥деограма. –итуальн≥ маски, статуетки, нат≥льн≥ та наскельн≥ малюнки й ≥нш≥ образотворч≥ форми та художн≥ предмети, ¤к≥ використовувалис¤ п≥д час зд≥йсненн¤ таких обр¤д≥в ≥н≥ц≥ац≥њ, ¤к ≥гри, танки, театральн≥ вистави, становл¤ть один ≥з зв'¤зк≥в, що поЇднуЇ р≥зн≥ покол≥нн¤ ≥ служить дл¤ передач≥ культурних надбань з роду в р≥д (√. ¬. ѕлеханов). —имвол≥чний характер перв≥сного та традиц≥йного мистецтва, його умовна образотворча мова, ≥деопластичн≥ форми покликан≥ висловлювати складн≥ ≥дењ й пон¤тт¤, ¤к≥ неможливо в≥дтворити натурально.
” перв≥сному та традиц≥йному мистецтв≥ соц≥окультурн≥ функц≥њ т≥сно перепл≥таютьс¤ з маг≥ко-рел≥г≥йними. Ќаприклад, статуетки м≥стили, душ≥ померлих, вони були призначен≥ дл¤ культу предк≥в й в≥д≥гравали певну соц≥альну роль, адже в них в≥дбивалас¤ реально ≥снуюча структура сусп≥льства, бо ≥Їрарх≥¤ у царин≥ дух≥в в≥дпов≥дала земн≥й.
ѕерв≥сний та традиц≥йний рел≥г≥йно-художн≥й комплекс можна розгл¤дати ¤к г≥потетичну картину св≥тобудови, що задовольн¤Ї людину своЇю вивершен≥стю й р≥зноман≥тн≥стю, тобто мова йде про його п≥знавальн≥ функц≥њ. –≥зного роду маг≥¤ мусила впливати на певний об'Їкт, у випадку, наприклад, мисливськоњ маг≥њ - на оволод≥нн¤ твариною. ¬ процес≥ маг≥чних д≥й людина в≥дтворюЇ образ, ¤кий постаЇ в њњ у¤в≥, що само собою Ї актом абстрагуванн¤. –ука допомагаЇ думц≥, образ ф≥ксуЇтьс¤, стаЇ доступним сприйн¤ттю, досл≥дженню. «ображенн¤ даЇ можлив≥сть групувати предмети, акцентуватис¤ на детал¤х, ви¤вл¤ючи призначенн¤ й сутн≥сть того чи ≥ншого предмета. ÷¤ особлива форма п≥знанн¤, що в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д власне наукового вже тим, що "≥стини в≥д мистецтва" дан≥ нам у безпосередньому сприйн¤тт≥, пов'¤зан≥ з ефективними актами людського духу.
Ќа завершенн¤ необх≥дно в≥дзначити наступне. ” перв≥сному сусп≥льств≥ функц≥онуЇ триада - родовий устр≥й, м≥ф та образотворча д≥¤льн≥сть. ѕ≥д час розпаду перв≥сного сусп≥льства й зародженн¤ класового на зм≥ну ц≥й триад≥ приходить нова - держава, рел≥г≥¤ та писемн≥сть, в≥дбуваЇтьс¤ зам≥на м≥фу рел≥г≥Їю, що м≥стить у соб≥ й моральний момент. ќднак у вс≥х рел≥г≥йних системах, породжених м≥фом кам'¤ного в≥ку, збер≥гаютьс¤ ≥дењ прадавнього м≥фу. “ак, ≥де¤ безсмерт¤ душ≥ походить в≥д найстародавн≥шого в ≥стор≥њ людства сюжету про житт¤ й смерть, в≥дображеного в розписах палеол≥тичноњ печери Ћ¤ско. «агалом можна сказати, що перв≥снообщинна соц≥окультурна система характеризуЇтьс¤, наск≥льки про це можна гадати на сучасному р≥вн≥ знань, дивовижною однор≥дн≥стю соц≥альних структур, однаковим набором тип≥в д≥¤льност≥, високим ступенем "схожост≥" духовноњ культури р≥зних людських стосунк≥в.
Ћ≥тература:
1. ликс ‘. ѕробуждение мишлени¤. ћ., 1983;
2. ууси ѕ. «тот человеческий мир, ћ., 1988; ћагический кристалл: ћаги¤ гла-зами учених й чародеев. ћ., 1992;
3. ћириманов ¬. Ѕ. ѕервобь≥тное й традиционное искусство.' ћ., 1973;
4. —имонов ѕ. ¬., ≈ршов ѕ. ћ;¬¤зЇмский ё. ѕ. ѕроисхождение духовности. ћ., 1989;
5. “опоров ¬. ћ. ≈поха св≥тового дерева//¬сесв≥т. 1977. є 6;
6. “айлор ≈. ѕервобытна¤ культура. ћ., 1989;
7. ‘резер ƒж. «олота¤ ветвь. ћ., 1978;
8. ‘рей-денберг ќ. ћ. ћиф й литература древности. ћ., 1978;
9. «лиаде ћ. осмос й истори¤. ћ., 1987.
