ћ≥н≥стерство осв≥ти ”крањни
ињвський нац≥ональний економ≥чний ун≥верситет
–еферат
на тему:
" ультура —тародавньоњ ≤нд≥њ та —тародавнього итаю".
¬иконав:
студент 1-го курсу
спец. 62011
група 1
«убарЇв ќ.ћ.
ињв - 1999
ƒавньо≥нд≥йська культура була створена багатьма народами, що насел¤ли ≤нд≥ю у III-≤ тис. до н. е. ¬ свою чергу, ≥нд≥йська культура впливала на культурний розвиток сус≥дн≥х народ≥в. Ќаша об≥знан≥сть щодо рел≥г≥йних в≥рувань та погл¤д≥в давн≥х ≥нд≥йц≥в по¤снюЇтьс¤ великою к≥льк≥стю рел≥г≥йних зб≥рник≥в, що збереглис¤.
Ќайдавн≥ша рел≥г≥¤ ≤нд≥њ пол¤гала у тотем≥зм≥, обожненн≥ природи ≥ культу предк≥в. ” зв'¤зку з розвитком землеробства тут сформувалось у¤вленн¤ про богиню продуктивних сил природи - јд≥т≥, ¤ку вважали "сп≥льною мат≥р'ю". Ѕув значно поширений культ вогню, пов'¤заний з побутом патр≥архальноњ с≥м'њ. ѕри родовому лад≥ виник культ предк≥в, що мав зм≥цнювати засади рабовласницького ладу аристократ≥в.
¬ епоху утворенн¤ рабовласницького сусп≥льства та держави ц≥ давн≥ форми рел≥г≥њ зм≥нилис¤ новими рел≥г≥йними в≥руванн¤ми. ѕоступово давн≥ боги природи перетворювались у бог≥в-покровител≥в держави, цар¤ та царськоњ влади. « утворенн¤м великих централ≥зованих держав виникають елементи Їдинобожж¤. ќстаточно формуЇтьс¤ брахман≥зм. ¬ епоху посиленн¤ брахманськоњ касти з'¤вл¤Їтьс¤ особлива жрецька та богословська л≥тература - брахманськ≥ книжки, в ¤ких розгл¤далось своЇр≥дне вченн¤ про той рел≥г≥йний ритуал, ¤кий повинн≥ знати жрец≥-брахмани.
ѕроти брахманськоњ рел≥г≥њ та кастовоњ системи виступив буддизм, ¤кий виник десь у VI ст. до н. е. ≥ значно поширивс¤ вже у III ст. до н. е. ” вченн≥ Ѕудди в≥дбивс¤ протест визнанн¤ кожноњ людини, що народилас¤ у каст≥ брахман≥в жерцем.
ѕисемн≥сть ≥снувала в ≤нд≥њ вже у III тис. до н. е. Ќайдавн≥ш≥ ≥Їрогл≥ф≥чн≥ написи ≥ дос≥ не прочитан≥. ѕоширенн¤ алфав≥тно-складовоњ писемност≥ припадаЇ на IV-III ст. до н. е. (виникла на основ≥ персидсько-арамейського письма).
ѕотреби повс¤кденного житт¤ примушували ≥нд≥йц≥в накопичувати спостереженн¤ над ¤вищами природи. “ак з'¤вилис¤ перш≥ знанн¤ в царин≥ медицини, астроном≥њ, математики. ѕочатков≥ форми наукових знань т≥сно перепл≥тались з рел≥г≥йними в≥руванн¤ми та маг≥чними у¤вленн¤ми. ¬каз≥вки на л≥карськ≥ знанн¤ збереглис¤ в –≥гвед≥ - зб≥рнику найдавн≥ших ≥нд≥йських г≥мн≥в. Ћ≥кар≥ вже мали де¤к≥ анатом≥чн≥ знанн¤. ƒл¤ виготовленн¤ л≥к≥в використовували р≥зн≥ трави. «'¤вл¤ютьс¤ окрем≥ л≥карськ≥ спец≥альност≥ - л≥куванн¤ внутр≥шн≥х хвороб, хвороб очей, х≥рург≥¤. ≤нд≥йц≥ вм≥ли не т≥льки робити операц≥њ, а й виготовл¤ти протези. ѕо¤ва перших медичних трактат≥в припадаЇ на початок нашоњ ери.
≤нд≥йц≥ волод≥ли знанн¤ми з астроном≥њ. ¬они встановили фази м≥с¤ц¤, м≥с¤чний зод≥ак, розробили своЇр≥дну форму календар¤. —початку р≥к нал≥чував 360 дн≥в, пот≥м 366, а в VI ст. н. е. було б≥льш точно встановлено тривал≥сть року.
«начного розвитку в ≤нд≥њ дос¤гла математика. ¬же у III- II ст. до н. е. тут склалас¤ дес¤ткова система обчисленн¤. ¬ ≤нд≥њ вперше було застосовано знак нуль. ƒо реч≥, цифри, ¤к≥ ми називаЇмо арабськими, насправд≥ були винайден≥ ≥нд≥йц¤ми, а пот≥м перейшли до араб≥в.
Ќайдавн≥шими пам'¤тками давньо≥нд≥йськоњ л≥тератури Ї ¬еди-¬едична л≥тература дуже широка за своњм зм≥стом, ≥ до нењ вход¤ть тексти р≥зних ≥сторичних пер≥од≥в. Ќасамперед це зб≥рники-самх≥ти:
"–≥гведа" (зб≥рник г≥мн≥в), "—амаведа" (зб≥рник п≥сень), "яджурведа" (зб≥рник жертовних формул), "јтхарваведа" (зб≥рник маг≥чних заклинань та формул). Ѕрахмани (тлумаченн¤ ритуальних текст≥в самх≥т);
јран'¤ки (тексти дл¤ пустинник≥в), ”пан≥шади (рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ трактати).
Ќайдавн≥шим твором Ї –≥гведа (к≥нець II - початок 1 тис. до н. е.). ¬же у –≥гвед≥ можна знайти початки драматург≥њ.
Ќайвизначн≥шими еп≥чними поемами —тародавньоњ ≤нд≥њ Ї "ћахабхарата" та "–амай¤на", ¤к≥ були створен≥ у IV ст. до н. е. ÷≥ твори - справжн¤ енциклопед≥¤ —тародавньоњ ≤нд≥њ. ¬ них м≥ститьс¤ ц≥кавий матер≥ал з р≥зних аспект≥в ' соц≥ального та культурного житт¤, пол≥тичного устрою, повс¤кденного житт¤ стародавн≥х ≥нд≥йц≥в. ”же у давнину та середньов≥чч¤ вони були в≥дом≥ далеко за межами ≤нд≥њ. «г≥дно з ≥нд≥йською традиц≥Їю заключним розд≥лом ведичноњ л≥тератури Ї ”пан≥шади. ÷е група текст≥в, ¤ка поЇднуЇ ф≥лософськ≥ тлумаченн¤ ведичноњ м≥фолог≥њ та ритуалу.
”пан≥шади - це по сут≥ перша спроба осмислити св≥т у рамках Їдиного, посл≥довного вченн¤. —аме в ”пан≥шадах була сформульована доктрина карми, ¤ка пот≥м пронизувала не т≥льки ортодоксальн≥ вченн¤, а й так≥ рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ системи, ¤к джайн≥зм та буддизм. ”се в св≥т≥ визначаЇтьс¤ моральним законом. ƒуша народжуЇтьс¤ чи вмираЇ, пот≥м виникав знову у т≥й чи ≥нш≥й форм≥ в≥дпов≥дно до етичного балансу прижиттЇвих звершень. Ћюдина, ¤ка поводила себе аморально, народжуЇтьс¤ пот≥м у вигл¤д≥ тварин, рослин, каменю. “≥льки праведною повед≥нкою можна повернутис¤ до людського образу.
”пан≥шади значною м≥рою вплинули на весь подальший культурний розвиток ≤нд≥њ. Ѕлизько 317 p. до н. е. була заснована могутн¤ держава ћаур'¤. Ѕрахман≥зм не м≥г задовольнити правл¤чу династ≥ю, адже догми ц≥Їњ рел≥г≥йноњ системи не в≥дпов≥дали обстановц≥ централ≥зованоњ держави. «'¤вл¤ютьс¤ нов≥ рел≥г≥йн≥ вченн¤, ¤к≥ в≥дпов≥дали духу часу, - джайн≥зм та буддизм (хоча, можливо, вони ≥снували ще в VI ст. до н. е.). ƒжайн≥зм в≥дкидав авторитет ¬ед, в≥дкрив доступ до своЇњ общини чолов≥кам та ж≥нкам ус≥х каст. ѕрихильники джайн≥зму пропов≥дували аскетизм, в≥дмову в≥д вбивств. ћетою джайн≥в було зв≥льненн¤ в≥д перероджень.
—творенн¤ будд≥йськоњ рел≥г≥йно-ф≥лософськоњ системи традиц≥¤ приписуЇ —≥ддхартху √аутаму, ¤кий жив у VI-V ст. до н. е. «вали його Ѕудда ("просв≥тлений"). ќсновою вченн¤ було визнанн¤, що житт¤ Ї зло. Ѕудь-¤ке бажанн¤ людини призводить до страждань. ™диний вих≥д - в≥дмова в≥д вс¤ких устремл≥нь. якщо це вдастьс¤, то людина п≥сл¤ смерт≥ вже не в≥дродитьс¤ в ≥ншому вигл¤д≥ дл¤ нових страждань. ѕрипиненн¤ процесу неск≥нченного переродженн¤ Ї н≥рваною - найвищим благом.
ѕрактичн≥ висновки з цього своЇр≥дного вченн¤ були значними. –ел≥г≥йний культ ≥ жрецтво стали зайвими, оск≥льки шл¤х до пор¤тунку дос¤гавс¤ самою людиною. Ѕуддизм вважав несуттЇвими станов≥ та майнов≥ в≥дм≥нност≥, хоча пор¤тунок визнававс¤ можливим т≥льки дл¤ в≥льних людей. –аб≥в не приймали до общин буддист≥в.
’оча буддизм не став загальноприйн¤тим у ≤нд≥њ, вже у III ст. до н. е. в≥н почав поширюватис¤ за межами ≤нд≥њ, особливо серед народ≥в ÷ентральноњ, —х≥дноњ та ѕ≥вденно-—х≥дноњ јз≥њ.
итайська культура бере св≥й початок у глибок≥й давнин≥. «ародженн¤ китайськоњ цив≥л≥зац≥њ належить до час≥в царств ≤ ѕан (середина II тис. до н. е. - XII ст. до н. е.) та „жоу (XII-III ст. до н. е.). “од≥ були накопичен≥ первинн≥ науков≥ знанн¤. итайц≥ знали м≥с¤чний календар, под≥л¤ли р≥к на чотири сезони, ф≥ксували сон¤чн≥ та м≥с¤чн≥ затемненн¤, вид≥л¤ли суз≥р'¤. ” давн≥х китайських л≥тописах збереглис¤ записи про астроном≥чн≥ спостереженн¤, ц≥нн≥сть ¤ких п≥дтвердилась сучасною астроном≥Їю. ” IV ст. до н. е. вчений Ўи Ўень упор¤дкував перший в св≥т≥ зор¤ний каталог. ѕочинаючи з 240 р, до н. е. китайськ≥ вчен≥ точно ф≥ксували кожну по¤ву комети √алле¤. „жан ’ен (139-78 pp. до н. е.) створив небесний глобус, ¤кий в≥дтворював рух св≥тил. ¬≥н також винайшов перший сейсмограф.
Ќайдавн≥ш≥ китайськ≥ написи дають можлив≥сть простежити етапи розвитку ≥Їрогл≥ф≥чноњ писемност≥, ¤ка була вже досить розвинена у XV ст. до н. е. ƒавн≥ перекази, що збереглис¤ в л≥тературних джерелах, св≥дчать про ≥снуванн¤ в б≥льш ранн≥й пер≥од перв≥сного способу ф≥ксац≥њ думок за допомогою вузлик≥в на мотузц≥. ƒо цього часу в≥днос¤ть також по¤ву малюнкового письма - п≥ктограф≥њ. —початку предмети малювали в ц≥лому. ѕодальшим етапом був перех≥д до символ≥чного малюнка або неповного зображенн¤ предмета, коли частина малюнка - п≥ктограма символ≥зувала ц≥ле. ¬продовж стол≥ть ц¤ система вдосконалювалась. «б≥льшувалась к≥льк≥сть ≥Їрогл≥ф≥в. ” часи династ≥њ ’ань (220-206 pp. до н. е.) њх нал≥чувалось 18 тис. Ѕуло створено спец≥альн≥ дов≥дники, де м≥стились вказ≥вки щодо пошук≥в необх≥дних знак≥в.
” III ст. до н. е. матер≥алом дл¤ письма став шовк. Ќа рубеж≥ нашоњ ери було винайдено туш. Ќарешт≥, у ≤ ст. китайц≥ винайшли пап≥р.
” т≥сному зв'¤зку з розвитком писемност≥ розвивалась л≥тература. ќдн≥Їю з найдавн≥ших л≥тературних пам'¤ток Ї " нига п≥сень", в ¤к≥й м≥ститьс¤ понад 300 п≥сень та в≥рш≥в. Ќайвидатн≥шим представником ≥сторичноњ та художньоњ прози, класиком китайськоњ л≥тератури вважаЇтьс¤ —има ÷¤нь (бл. 145-86 pp. до н. е.). ¬≥н став фундатором китайськоњ ≥стор≥ограф≥њ.
‘≥лософськ≥ погл¤ди китайц≥в зародилис¤ в найдавн≥ш≥ часи. њхн≥ рел≥г≥йн≥ у¤вленн¤ тлумачили житт¤ на земл≥, природу ¤к твор≥нн¤ божественноњ сили. ќдночасно з'¤вилис¤ ≥ нањвн≥, стих≥йн≥ матер≥ал≥стичн≥ погл¤ди, в основу ¤ких було покладено у¤вленн¤ про те, що всесв≥т складаЇтьс¤ з першоелемент≥в - земл≥, неба, вогню, води, озера, в≥тру, гори, грому. ”с≥ реч≥ пост≥йно рухаютьс¤ ≥ зм≥шуютьс¤ внасл≥док взаЇмод≥њ та взаЇмоз≥ткненн¤ двох косм≥чних сил - сили —в≥тла та сили “емр¤ви. ÷≥ погл¤ди про всесв≥т в≥дображен≥ у " низ≥ перем≥н" ("≤ цзинн") та в " низ≥ документ≥в" ("Ўу цзин").
Ќайб≥льшого значеним в итањ набули рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ системи, що склалис¤ у VI-V ст. до н. е. Ќеперес≥чне значенн¤ у культурному житт≥ итаю мала рел≥г≥йно-ф≥лософська система оифуц≥¤. ƒаних про особист≥сть ≥ засновника коифуу≥шст¤л дуже мало. «а традиц≥йною китайською хронолог≥Їю в≥н жив бл. 551-479 pp. до н. е. ѕоходив з аристократичного роду чиновник≥в. ¬се його вченн¤ проникнуто глибокою повагою до старовинних китайських звичањв та обр¤д≥в.
ќсновний принцип конфуц≥анства - традиц≥¤. онфуц≥й неодноразово п≥дкреслював, що в≥н противник ус¤ких новац≥й. ќсобливого значенн¤ надавав вихованню у дус≥ покори стар≥ш≥м та начальникам. онфуц≥анська ф≥лософ≥¤ вважала необх≥дним та ц≥лком можливим зм≥ну характеру людини. ожна людина маЇ бути задоволена своњм соц≥альним становищем ≥ не прагнути кращого.
¬загал≥ вченн¤ онфуц≥¤ в≥дстоювало утвердженн¤ патр≥архальних традиц≥¤ та непорушн≥сть соц≥альних п≥двалин.
онфуц≥анству суперечив ≥нший ф≥лософський напр¤м - даосизм, найвидат-н≥шим представником ¤кого Ї Ћао-цзи. ¬ ц≥й ф≥лософськ≥й систем≥ простежуютьс¤ елементи матер≥ал≥зму та д≥алектики. Ќа думку даосист≥в. усе, що ≥снуЇ, виникло з матер≥альних часток ≥ розвиваЇтьс¤ зг≥дно з визначеним законом. ” даосизм≥ в≥дбилис¤ думки та ≥нтереси р≥зних верств сусп≥льства. ÷им по¤снюЇтьс¤ його попул¤рн≥сть. ѕ≥зн≥ше в даосизм проникли м≥стичн≥ мотиви.
Ѕуддизм до итаю прийшов з ≤нд≥њ у V ст. до н. е. ≈тика буддизму мала багато сп≥льного з даосизмом.
Ќайдавн≥ш≥ пам'¤тки мистецтва итаю датуютьс¤ III тис. до н. е.- часом неол≥ту. ÷е р≥зного роду керам≥чн≥ вироби, зроблен≥ вручну або на гончарному круз≥. ѕосуд часто розписаний, орнаментований в≥зерунками.
” пер≥од Ўан з'¤вилис¤ перш≥ укр≥плен≥ поселенн¤. ћ≥ста мали правильне плануванн¤ по кварталах. Ќайчисленн≥шими витворами мистецтва цього пер≥оду Ї вироби з бронзи, особливо бронзового посуду, побутового та культового призначенн¤, знайден≥ в похованн¤х. Ѕула високо розвинена техн≥ка р≥зьбленн¤ по каменю та к≥стц≥. ќсобливо полюбл¤ли китайц≥ нефрит.
ультуру Ўан сприйн¤ла та розвинула культура „жоу - писемн≥сть, арх≥тектурн≥ прийоми, рел≥г≥йн≥ у¤вленн¤. ¬ мистецтв≥ розширилось коло сюжет≥в ≥ тем: пор¤д з абстрактною символ≥кою з'¤вл¤ютьс¤ зображенн¤ людей та реальних тварин. ÷ей пер≥од характеризуЇтьс¤ по¤вою живопису, про що св≥дчать знах≥дки картин, написаних по шовку.
√ранд≥озною арх≥тектурною спорудою цього часу Ї "¬елика китайська ст≥на" (IV-III ст. до н. е.). ¬она була збудована на п≥вн≥чному кордон≥ итаю дл¤ захисту крањни в≥д наб≥г≥в коч≥вник≥в. —першу њњ довжина становила 750 km, a п≥сл¤ численних добудов упродовж стол≥ть - б≥льш ¤к 4 тис. км.
Ќайвищого розвитку арх≥тектура та образотворче мистецтво дос¤гли (“≥њ ст. до н. е. - III ст. н. е.) в пер≥од династ≥й ÷инь та ’ань.
¬≥д пер≥оду ÷инь до нашого часу майже не збереглос¤ пам'¤ток, а про ханське мистецтво маЇмо досить ц≥л≥сне у¤вленн¤.
ѕер≥од ’ань - час блискучого розкв≥ту культури итаю. ¬ цей час особливо розвиваЇтьс¤ монументальне мистецтво - скульптура та живопис. ” центр≥ м≥ст будували розк≥шн≥ палаци, багатоповерхов≥ веж≥. ∆итлов≥ споруди були багато декорован≥. јнсамбл≥ ханських поховальних споруд дос¤гали значних розм≥р≥в ≥ ¤вл¤ли собою комплекси п≥дземних печер.
Ѕ≥льш≥сть ханських монументальних скульптур зроблен≥ грубо та прим≥тивно, хоча де¤к≥ з них ц≥кав≥ за сюжетом. ¬ них часто в≥дображались давн≥ китайськ≥ легенди, байки, м≥фи. «начне м≥сце серед зображень на рельЇфах займали сюжети рел≥г≥йного та м≥фолог≥чного зм≥сту.
ультура —тародавнього итаю в≥д≥грала велику роль у подальшому розвитку китайськоњ культури. ¬она мала неперес≥чне значенн¤ дл¤ крањн —ходу - япон≥њ, орењ, ≤ндокитаю, ћонгол≥њ, ¤к≥ впродовж багатьох в≥к≥в використовували культурн≥ дос¤гненн¤ —тародавнього итаю.
” родючих долинах Ќ≥лу, “игру та ™фрату, на берегах ≤нду та ’уанхе ран≥ше, н≥ж в ≥нших м≥сц¤х земноњ кул≥, утворилис¤ цив≥л≥зац≥њ.
ультура сусп≥льств —тародавнього —ходу Ї важливим кроком уперед у розвитку духовного житт¤ людства. —аме тут виникли р≥зн≥ системи писемност≥ - клинопис, ≥Їрогл≥фи тощо. Ѕуло покладено початок науковим знанн¤м у царин≥ астрономи, математики, медицини, ф≥лософ≥њ, створена художн¤ л≥тература; зодч≥ та художники знайшли р≥шенн¤ ц≥лого р¤ду принципових питань арх≥тектури, скульптури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва.
÷ентральною ф≥гурою в мистецтв≥ —тародавнього —ходу став образ людини, хоч ≥ часто пов'¤заний з прославленн¤м деспот≥њ або з поклон≥нн¤м м≥ф≥чним ≥стотам. јле водночас у творах мистецтва знайшли вираз у¤-*ви про велич людини, в≥дбились риси реального житт¤, народн≥ м≥фи.
ѕодальшого розвитку набули живопис ≥ скульптура, ужиткове мистецтво. ¬ синтез≥ образотворчих мистецтв дом≥нуюче значенн¤ мала арх≥тектура. ѕ≥рам≥ди ™гипту, з≥ккурати ƒвор≥чч¤, храми та палаци не лише возвеличували небожител≥в ≥ земних владик, а й св≥дчили про високу майстерн≥сть народ≥в —тародавнього —ходу.
¬ образотворчому мистецтв≥ були вироблен≥ обов ¤зков≥ норми побудови художнього зображенн¤ - канони, що по¤снювалось ¤к необх≥дн≥стю закр≥плювати дос¤гненн¤ в зображенн≥ людського т≥ла та винайденн≥ композиц≥йних р≥шень, так ≥ в≥дносною затримкою художнього розвитку Ќа ранн≥х етапах ц≥ канони спри¤ли вдосконаленню майстерност≥ митц≥в —тародавнього —ходу, хоча в подальшому гальмували розвиток мистецтва.
ћистецтво численних народ≥в —тародавнього —ходу дуже р≥зне за своњми вих≥дними формами, художн≥ми дос¤гненн¤ми, шл¤хами розвитку, однак маЇ багато схожих принципових рис.
“радиц≥њ культури —тародавнього —ходу збереглис¤ впродовж в≥к≥в ≥ справили велике значенн¤ на розвиток багатьох народ≥в јз≥њ ≥ ™вропи в подальш≥ пер≥оди.
