ћ≥н≥стерство осв≥ти ”крањни
ињвський нац≥ональний економ≥чний ун≥верситет
–еферат
на тему:
"ƒавньогрецька культура".
¬иконав:
студент 1-го курсу
спец. 62011
група 1
«убарЇв ќ.ћ.
ињв - 1999
ƒавньогрецька культура ув≥брала в себе традиц≥њ крито-м≥ноиськоњ культури. „ар≥вна, витончена, абсолютно завершена у своњй майстерност≥, ц¤ культура розкв≥тла у III та II тис. до н. е. у сх≥дн≥й частин≥ —ередземного мор¤ - на остров≥ рит. ƒавньогрецька м≥фолог≥¤ прославила цей остр≥в легендами про закоханих бог≥в ≥ цар≥вен, про героњв. Ќа рит≥ народивс¤ головний елл≥нський бог «евс, ≥ туди ж, прийн¤вши подобу бика, прин≥с в≥н на хвил¤х викрадену ним ф≥н≥к≥йську цар≥вну ™вропу. Ќа рит≥ в≥дважний “есей вбив чудовисько ћ≥нотавра, нап≥влюдину-нап≥вбика, що жив у лаб≥ринт≥. Ќитка јр≥адни, дочки критського цар¤ ћ≥носа, допомогла вибратис¤ “есею з лаб≥ринту. Ѕудь-¤кий м≥ф в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д простого поетичного образу, метафори тим, що розпов≥даЇ нам про под≥њ, що мали м≥сце насправд≥. ћ≥ф Ї поЇднанн¤ ≥деального ≥ реального. —аме таке розум≥нн¤ м≥фу дало змогу англ≥йському археологу ј. ≈вансу у 1900 р. в≥дкрити доти нев≥дому культуру. ¬≥н назвав њњ м≥нойською, за ≥м'¤м цар¤ ћ≥носа, сина «евса. ј. ≈ванс датував цю культуру ≥ визначив три њњ пер≥оди: ранньом≥нойський - 2800-2200 рр. до н.е.; середньом≥нойський-2200-1600 рр.до н.е.; п≥зньом≥нойський - 1600-1100 рр. до н.е. ќчевидно, з давн≥х час≥в на територ≥њ Ѕалканського п≥вострова та на сус≥дн≥х островах ≥снувало землеробство, що пройшло шл¤х в≥д кам'¤ного в≥ку до м≥дно-кам'¤ного - халкол≥ту. ѕерекази зберегли назву племен - пелазги на материку та карийц≥ на островах, а також крит¤ни (або, ¤к знаходимо у √омера, етеокрит¤ни - д≥йсно перв≥сн≥ крит¤ни). рит¤ни, на в≥дм≥ну в≥д пелазг≥в та карийц≥в, що залишилис¤ на прим≥тивному р≥вн≥, на рубеж≥ III-II тис. до н. е. розвинули високу культуру епохи бронзи. ¬они створили ориг≥нальну державну систему з великими палацовими центрами: носсом, ћал≥Їю та ‘естом.
ѕриблизно у 2000 р. до н. е. у носс≥ на м≥сц≥ ранньоњ резиденц≥њ м≥сцевого правител¤ було збудовано величезний ≥ розк≥шний палац з тесаного каменю. ¬≥н про≥снував до XVI ст. до н. е. ÷е був комплекс прим≥щень у два чи три поверхи. “ут були парадн≥ прим≥щенн¤, к≥мнати п≥д житло, коридори, комори, ванн≥ к≥мнати та туалети. ѕрим≥щенн¤ осв≥тлювалос¤ за допомогою св≥тлових колод¤з≥в. ÷ентральний зал - мегарон-був м≥сцем багатолюдних збор≥в. —т≥ни парадних прим≥щень були розписан≥ фресками. ѕри побудов≥ критськ≥ арх≥тектори використовували колони, що розширювалис¤ догори. ќсобливоњ уваги заслуговуЇ наст≥нний живопис, що прикрашав внутр≥шн≥ покоњ, коридори й портики палацу. "ƒе¤к≥ з них зображували рослин, птах≥в, морських зв≥р≥в. Ќа ≥нших зображено мешканц≥в самого палацу - oчолов≥к≥в з довгим волосс¤м ≥ "пан≥" з тонкою "осиною" тал≥Їю та широкими плечима у величезних дзв≥нопод≥бних сп≥дниц¤х ≥ оголеними грудьми. Ћюди, зображен≥ на фресках, беруть участь у складних, не завжди зрозум≥лих церемон≥¤х. ћ≥нойськ≥ мал¤ри волод≥ли мистецтвом передаванн¤ рух≥в т≥ла. «разком цього можуть служити чудов≥ фрески "забави з биками". «м≥ст ц≥Їњ сцени не зовс≥м зрозум≥лий. ќднак можна стверджувати, що це рел≥г≥йний обр¤д, пов'¤заний з головним божеством - культом бика. —имвол бика - це чолов≥чий початок, героњчне. ÷ю символ≥ку зустр≥чаЇмо на рит≥ скр≥зь. ќднак м≥нойському мистецтву зовс≥м не характерн≥ жорсток≥сть, сцени мисливства й в≥йн. ÷¤ культура св¤ткова. “ут немаЇ кр≥посних мур≥в, оборонних ров≥в та ≥нших в≥йськових споруд. ћоре захищало остр≥в з ус≥х бок≥в, а крит¤ни були чудовими мореплавц¤ми. Ќе випадково елл≥ни вважали ћ≥носа першим таласократом - володарем мор¤. рит був сильною морською державою ≥ панував у всьому —ередземномор'њ, збираючи данину з жител≥в остров≥в ≈гейського мор¤. «в≥дси ≥ м≥фологема страху перед лаб≥ринтом та ћ≥нотавром.
ќсобливою красою в≥дзначалис¤ твори ювел≥рноњ майстерност≥ ≥з золота та емал≥. Ќа рит≥ створювали витончений посуд з рослинно-морським орнаментом, теракотов≥ статуетки бог≥в ≥ богинь, людей та зв≥р≥в.
ѕри розкопках носського палацу були знайден≥ глин¤н≥ таблички з письменами, печатки з п≥ктограф≥чними й ≥Їрогл≥ф≥чними зображенн¤ми. ј у ‘ест≥ було знайдено диск обпаленоњ глини ≥з сп≥ралепод≥бними п≥ктограмами.
ѕриблизно до XVII ст. до н. е. тут виникла система складового л≥н≥йного письма - л≥н≥йне письмо ј. а з XV ст. до н. е. з'¤вл¤Їтьс¤ нове письмо - л≥н≥йне письмо Ѕ. ” 1953 р. вдалос¤ д≥брати ключ до читанн¤ письма Ѕ, написи першоњ групи не дешифрован≥.
« середини XV ст. до н. е. починаЇтьс¤ р≥зкий занепад ритськоњ культури. ¬≥н пов'¤заний з потужним землетрусом та виверженн¤м вулкана на остров≥ ‘ера, а також з приходом з п≥вноч≥ племен грек≥в-ахейц≥в. ѕо¤ва нових племен викликала суттЇв≥ зм≥ни у мистецтв≥. –озвинене реал≥стичне мистецтво поступаЇтьс¤ м≥сцем сух≥й та груб≥й стил≥зац≥њ. “радиц≥йн≥ дл¤ м≥нойського вазопису мотиви - рослини, кв≥ти, осьминоги - перетворюютьс¤ в абстрактн≥ граф≥чн≥ схеми.
¬≥днин≥ центр ≥ осередок культурного прогресу зм≥щуЇтьс¤ на п≥вн≥ч, на територ≥ю материковоњ √рец≥њ, де розкв≥таЇ м≥кенська культура. ƒо ’√”-’ѕ≤ ст. до н. е. ахейськ≥ ллеменн≥ союзи дос¤гай розвитку ≥ могутност≥. ÷ентром державного утворенн¤ стають золотор¤сн≥ ћ≥ке-ни, ¤к њх називаЇ √омер.
÷е було добре укр≥плене м≥сто. Ќа в≥дм≥ну в≥д м≥нойських палац≥в, палаци ћ≥кен захищен≥ циклоп≥чними ст≥нами, що складалис¤ з блок≥в до 12т, 4,5 м завтовшки ≥ 7,5 м заввишки. Ќайб≥льший ≥нтерес серед палац≥в м≥кенського пер≥оду становить ѕалац Ќестора у ѕ≥лос≥. ÷е ч≥тко спланована споруда ≥з суворою симетр≥Їю, з пр¤мокутним залом - мегароном, де знаходивс¤ вогонь. ƒо найц≥кав≥ших арх≥тектурних пам'¤ток м≥кенськоњ епохи належать царськ≥ усипальниц≥ - толоси, або банн≥ гробниц≥. «а м≥цними ст≥нами палац≥в ≥ гробниць було що ховати. ћ≥кени волод≥ли великими скарбами - результат вдалоњ господарськоњ д≥¤льност≥ та в≥йськових поход≥в. ќдн≥Їю з останн≥х в≥йськових операц≥й була в≥йна ахейц≥в проти “роњ, м≥ста у п≥вн≥чно-зах≥дн≥й частин≥ ћалоњ јз≥њ, неподал≥к в≥д входу до √елеспонту. “ро¤ була зруйнована, але ц¤ перемога дорого об≥йшлас¤ дл¤ ахейц≥в. ѕроте “ро¤нська в≥йна дл¤ грецького народу стала т≥Їю ключовою под≥Їю, навколо ¤коњ почалас¤ кристал≥зац≥¤ м≥фу - ¤дра гомер≥вського епосу. ÷ей епос наче пов'¤зав крито-м≥кенську культуру з класичною ≈лладою.
ѕоеми "≤л≥ада" та "ќд≥ссе¤" Ї найб≥льш ранн≥ми, що д≥йшли до нас, л≥тературними пам'¤тками античност≥, њхн≥м автором вважаЇтьс¤ сл≥пий поет √омер.
≈пос по¤снюЇ причину в≥йни - зневага, ¤ку син тро¤нського цар¤ ѕр≥ама ѕар≥с нан≥с спартанському царев≥ ћенелаю: ѕар≥с викрав у нього дружину - прекрасну ™лену. «а закликом ћенела¤ та його могутнього брата, цар¤ "р¤сно-златих" ћ≥кен, јгамемнона, греки-ахейц≥ ≥ виступили проти “роњ. ј вт≥м, в≥дпов≥дно до м≥фу, кор≥нн¤ в≥йни було глибшим: незгода м≥ж ахейц¤ми та тро¤нц¤ми була лише земним завершенн¤м сварки м≥ж богами. Ќе запрошена на бенкет бог≥в богин¤ ворожнеч≥ ≈рида з'¤вилас¤ на ньому ≥ у розпал≥ св¤та кинула на ст≥л ¤блуко з написом "найчар≥внш≥≥й". ћ≥ж трьома богин¤ми: √ерою, јф≥ною ≥ јфро-д≥тою спалахнула суперечка через цей подарунок. «евс доручив розсудити його ц≥нителю ж≥ночоњ краси ѕар≥су. яблуко д≥сталос¤ јфрод≥т≥, ¤ка стала покровителькою ѕар≥са ≥ “роњ. ј принижен≥ √ера й јф≥на встали на б≥к грек≥в-ахейц≥в.
¬≥дзначимо один суттЇвий штрих: створюючи поему у рамках “ро¤нськоњ в≥йни, √омер зображуЇ протисто¤нн¤ двох героњв - јх≥ллеса та √ектора. Ќе приховуючи св≥й елл≥нський патр≥отизм, √омер все ж таки в≥ддаЇ перевагу герою з ворожого табору - √ектору. √ектор - улюблене дит¤ √омера, це символ людського благородства. јх≥ллес знаходить задоволенн¤ у в≥йн≥, √ектор же њњ ненавидить. ѕротиставленн¤ героњв - це не т≥льки з≥ткненн¤ людських темперамент≥в, а й двох стад≥й еволюц≥њ людства. ¬елич јх≥ллеса висв≥тлюЇтьс¤ в≥дблисками пожеж≥ приреченого св≥ту - ахейського св≥ту пограбунк≥в та в≥йн.
√ектор - пров≥сник св≥ту м≥ст, людських колектив≥в, що в≥дстоюють свою землю ≥ своЇ право.
ћить смерт≥ - це й мить боротьби. ќстанн≥й заклик √ектора - це заклик людини, ¤ка породжуЇ б≥льш досконале людство, в≥н звертаЇ його до "людей майбутнього".
ѕеремога ахейц≥в у “ро¤нськ≥й в≥йн≥ була певним п≥дсумком ≥ пров≥сником лих. ” к≥нц≥ XIII ст. до н. е. племенний св≥т п≥вн≥чнобалкансько-го рег≥ону залучивс¤ до руху. ¬иникло багато варварських племен, до ¤ких належали ¤к народи, що розмовл¤ли на д≥алект≥ грецькоњ мови - дор≥йц≥в, так ≥ народност≥ негрецького походженн¤ - фрако-≥лл≥р≥йського. ÷е була трагед≥¤. √осподарству м≥кенських держав було завдано невиправних збитк≥в. —тр≥мко занепадали ремесло та торг≥вл¤, р≥зко скорочувалас¤ чисельн≥сть населенн¤. ƒор≥йц≥ знищили правл¤чу верх≥вку палацових держав, м≥кенську культуру було зруйновано. ѕроте сл≥д зазначити, що окрем≥ остр≥вц≥ м≥кенськоњ культури вперем≥ш ≥з знову заснованими поселенн¤ми дор≥йц≥в продовжували ≥снувати до к≥нц¤ XII ст. до н. е. ЌастаЇ доба так званих "темних стол≥ть".
ƒл¤ матер≥альноњ культури √рец≥њ субм≥кенськоњ доби (XII- IX ст. до н. е.) притаманн≥ про¤ви поступовоњ варваризац≥њ, аграрного анаб≥озу сусп≥льства. ћистецтво "в≥дгукнулос¤" по¤вою у XI-’ ст. "протогеометричного" стилю та в ≤’-”≤ѕ ст. до н. е. "школи геометричного вазопису" (так зван≥ дип≥лонськ≥ амфори та кратери).
√рецька культура з XII ст. ≥ аж до к≥нц¤ VIII ст. до н. е. розвивалас¤ в ц≥лому в одному темп≥ з культурами варварськоњ перифер≥њ. ѕерш≥ ознаки самост≥йност≥ й ориг≥нальност≥ з'¤вл¤ютьс¤ до ”Ќ ст. —правжн≥й тр≥умф античного стилю в≥дбувс¤ у VI ст. до н.е. у вигл¤д≥ монументальноњ скульптури "курос≥в" та "кор", у розпис≥ античних чорноф≥-гурних ваз. Ўл¤х цей був надзвичайно складним й ун≥кальним. ѕрактично одночасно з цими под≥¤ми естетичноњ революц≥њ у √рец≥њ под≥бн≥ ¤вища, але зовс≥м ≥ншого плану, розгорнулис¤ у степов≥й ≥ л≥состепов≥й зонах ™враз≥њ. ¬≥д ≤л≥р≥њ та ѕодн≥пров ¤ до ѕ≥вденного —иб≥ру формуЇтьс¤ мистецтво "зв≥риного стилю". ÷е пр¤ма антитеза класичному грецькому мистецтву. ≤сторичн≥ шл¤хи античноњ культури та варварських сусп≥льств ™враз≥њ розход¤тьс¤. ” давньогрецьк≥й культур≥ цього часу перемагають рац≥онал≥зм та рефлекторн≥сть. "«в≥риний стиль" був породженн¤м "перв≥сного г≥лозоњзму", тобто загального одухотворенн¤ св≥ту ≥ безперервних взаЇмоперетворень його форм.
Ќаступн≥ етапи давньогрецькоњ культури датуютьс¤ так:
" архањчний пер≥од - VII-VI ст. до н. е.;
" класичний пер≥од- V- до останньоњ третини IV ст. до н. е.;
" елл≥н≥стичний пер≥од - останн¤ третина IV ст.-≤ ст. до н. е.
јрхањчний пер≥од. «наменуЇ остаточну перемогу людського начала, зник жах перед «в≥рем.
Ћюдина, у вс≥й своњй складност≥ ≥ непередбачуваност≥, стаЇ героЇм поез≥њ ≥ театру. Ћ≥рика ≥ театр переповнен≥ людськими пристраст¤ми.
ƒавньогрецька культура подарувала нащадкам системи в≥ршованих форм. √омер та √ес≥од писали упов≥льненим пом≥рним шестистопником (гекзаметр) ≥ виконувалис¤ ц≥ в≥рш≥ п≥д звуки флейти, а еп≥чн≥ - п≥д звуки л≥ри (зв≥дси - л≥рика), але вже двох- чи трискладовим столом. јрзилох почав використовувати хорей та ¤мб. ≤нший характер мала творч≥сть поетеси —афо (—апфо) з острова Ћесбос, њњ в≥рш≥ - це поез≥¤ взаЇмного коханн¤, укл≥н культур≥ јфрод≥ти. —афо очолювала общину д≥вчат, "будинок служниць муз", школу ж≥ночих божеств коханн¤. краси ≥ культури. “ут складаЇтьс¤ ≥деал ж≥ночоњ краси та вм≥нн¤ жити у шлюб≥. ≥нцева мета всього - дос¤гненн¤ краси. ќбличч¤ ж≥нки повинно бути ос¤¤ним мерехтливим св≥тлом, њњ оч≥ - переповнен≥ чар≥вност≥, пох≥ть збуджуЇ бажанн¤. ѕоетична культура, ¤ку —афо прищеплювала своњми строфами та ¤ку поширював хор д≥вчат, у —тародавн≥й √рец≥њ мала назву "еротика" ≥ була культурою коханн¤.
Ќайважлив≥шим дос¤гненн¤м цього пер≥оду у давньогрецьк≥й культур≥ були виникненн¤ театру ≥, в≥дпов≥дно, по¤ва трагед≥њ. ульт бога ƒ≥он≥са та св¤та на його честь - д≥он≥с≥√, п≥сн≥ козлоногих супутник≥в ƒ≥он≥са - сатир≥в, майданчик дл¤ перевд¤ганн¤ актор≥в, суена дл¤ хору-оркестру - все це атрибути великого в≥дкритт¤. ‘еномен давньогрецькоњ трагед≥њ криЇтьс¤ у "в≥дкритт≥ св≥домост≥".
“рагед≥¤ - це видовище св≥домост≥ ≥ св≥дом≥сть ¤к видовище. √ероњзм траг≥чного геро¤ - героњзм надзвичайноњ св≥домост≥. ÷е пробудженн¤ в≥д м≥фу. ÷е битва за людську справедлив≥сть. Ѕоротьба траг≥чного геро¤ проти дол≥ була в≥дображенн¤м соц≥альних потр¤с≥нь VII-V ст. до н. е. за пол≥тичну р≥вн≥сть ≥ справедлив≥сть. “рагед≥њ ≈сх≥ла готували грунт дл¤ демократичних перетворень в јф≥нах, були пров≥сниками "золотого стол≥тт¤" ѕер≥кла.
¬≥льн≥ люди античних м≥ст безумовно розум≥ли те, що њхн¤ крањна маЇ досить високий р≥вень духовноњ культури. ” елл≥н≥в було поширене у¤вленн¤ про особливий дарунок, ¤ким божественне провид≥нн¤ над≥лило њх. ÷≥ у¤вленн¤ вт≥лилис¤ у сказанн¤ про титана ѕромете¤ (досл≥вно означаЇ "провидець"), ¤кий вр¤тував людство в≥д жалюг≥дного житт¤ ≥ взагал≥ в≥д загибел≥.
” трагед≥њ ≈сх≥ла "ѕрометей прикутий" титан розпов≥даЇ про заслуги перед людством. ‘акел ѕромете¤ символ≥зуЇ велике значенн¤ творчого пориву, без ¤кого людина не була 6 людиною.
–ац≥онал≥зм та творчий порив елл≥н≥в привели до р≥шучого повороту в≥д рел≥г≥йно-м≥фолог≥чного сприйн¤тт¤ св≥ту ƒо нового наукового його тлумаченн¤. ÷ей поворот, зд≥йснений зусилл¤ми багатьох видатних ум≥в, був зумовлений глибинними зрушенн¤ми у житт≥ давньогрецького народу. ѕеремога демократичного ладу та укр≥пленн¤ м≥ськоњ громад¤нськоњ общини - пол≥су, закони —алона та ¬елика грецька колон≥зац≥¤, по¤ва зал≥зних знар¤дь прац≥ й чужоземне рабство - все це дало можлив≥сть б≥льш глибоко, науково переосмислити св≥т.
ѕ≥зн≥ше систематизуючий розум елл≥н≥в склав канон семи мудрец≥в, першим з ¤ких став ‘алес ћ≥летськш≥ (бл. 625- 547 рр. до н.е.)- засновник ≥он≥чноњ натурф≥лософ≥њ. ќднак кульм≥нац≥Їю раннього розвитку науки був √еракл≥т а ≈фесу (бл. 520- 460 рр. до н. е.). —уть ф≥лософського вченн¤ √еракл≥та пол¤гаЇ у ц≥л≥сност≥ розвиненого ним погл¤ду на Їдину природу св≥ту ≥ Їдину проникаючу його законом≥рн≥сть. √оловне у його картин≥ св≥ту - д≥алектич-н≥сть. ÷ей прорив забезпечив по¤ву великоњ ф≥лософськоњ тр≥ади - —окрлта, ѕлатона ≥ јр≥стотел¤.
—л≥д зазначити, що до середини V ст. до н. е. в≥дбулос¤ вид≥ленн¤ пол≥тичноњ ≥нтелектуальноњ ел≥ти ≥з сильним впливом на нос≥њв пол≥тичноњ влади. –еформи, що њх проводили ‘ем≥стокл, ≈ф≥альт та ѕер≥кл потребували .профес≥йних пол≥тик≥в, людей, здатних ф≥лософськи мислити. ÷им по¤снюЇтьс¤ попул¤рн≥сть, ¤ку с¤гали в јф≥нах соф≥сти - платн≥ вчител≥ мудрост≥. Ѕагато видатних пол≥тик≥в з аристократичних к≥л були т≥сно пов'¤зан≥ з ф≥лософами, прислухалис¤ до њхн≥х порад. ¬еликий вплив на ѕер≥кла мав јнаксагор. ≤снував ц≥лий гурток ѕер≥кла - ≥нтелектуальне оточенн¤, ¤ке впливало на виробленн¤ пол≥тичноњ л≥н≥њ. ќсновна ж маса громад¤н завжди ставилас¤ до ≥нтелектуальноњ ел≥ти з недов≥рою ≥ зневагою. “ак, ще за житт¤ ѕер≥кла громад¤ни домоглис¤ розправи над јнаксагором та ‘≥д≥Їм. ѕ≥зн≥ше ц≥ тенденц≥њ посилилис¤. яскравим прикладом може бути траг≥чна дол¤ —ократа, приреченого до страти.
—ократ (470/469-399 рр. до н. е.), за визначенн¤м ÷ицерона, "спустив ф≥лософ≥ю з неба на землю". «аклик до цнотливого удосконаленн¤, посл≥довний рац≥онал≥зм, в≥ра у силу розуму - ось найприваблнв≥ш≥ риси вченн¤ —ократа. —ократ був загадкою дл¤ сучасник≥в, загадкою в≥н лишаЇтьс¤ й донин≥. ¬≥н прагнув збудити думку ≥ закликав до знань, але стверджував: "я знаю т≥льки те, що н≥чого не знаю". ¬≥н критикував пол≥сну мораль ≥ називав себе оводом, що безперервно жалить могутнього, але ледачого кон¤ - аф≥нський народ. —ократ не приховував своњх аристократичних симпат≥й ≥ критикував недол≥ки демократичного ладу јф≥н.
¬ останньому слов≥ на суд≥ —ократ сказав громад¤нам јф≥н: "ѕрир≥каючи мене на смерть, ви вважали, що позбудетес¤ викривача. ”мертвл¤ючи людей, ви не позбавитес¤ в≥д осудженн¤. “акий зас≥б захисту ненад≥йний. Ќабагато кращий ≥нший зас≥б: не затикаючи рота ≥ншим, намагатис¤ самим бути ¤кнайкращими". —ократ в≥дмовивс¤ зберегти соб≥ житт¤ ц≥ною втеч≥ з јф≥н. ѕ≥дкорившись вироку, в≥н випив отруйний с≥к цикути.
”чн≥ —ократа - ѕлатон (428 або 427-348 або 347 рр. до н.е.), а через нього й јр≥стотель (384-322 рр. до н.е.) - створили ф≥лософськ≥ школи, ¤к≥ мали ≥ мають великий вплив на формуванн¤ ≥дей. «а влучним висловом ≤. ≥реЇвського, в≥зант≥йське православ'¤ за природою платон≥чне, ¤к латинський католицизм за природою ар≥стоте-личний.
—ередина V ст. до н. е. - це найвищий щабель давньогрецькоњ культури, це њњ полудень. "” полуденн≥й духот≥, - за словами јристо-фана, - коник, ошал≥лий в≥д сонц¤, волаЇ". √рецька культура ц≥Їњ пори - це д≥йсно крик радост≥, що йде з середини людського роду, що даЇ св≥тов≥ ген≥альн≥ твори. Ќайб≥льша перемога елл≥н≥в у греко-персидських в≥йнах привела до небаченого ран≥ше злету культури.
Ќайб≥льшого розмаху дос¤гло монументальне буд≥вництво в јф≥нах за час≥в ѕер≥кла: за неповних два дес¤тир≥чч¤ було споруджено ѕар-фенон. ѕроп≥лењ, храм јф≥ни-ѕереможниц≥, ≈рехтейон.
Ќайчудов≥шими зразками грецькоњ арх≥тектури, що збереглис¤ до наших час≥в, Ї храм јф≥нського акрополю ѕарфенон та ≈рехтейон арх≥тектор≥в ≤кт≥на та ал≥крата. ÷≥ шедеври св≥товоњ арх≥тектури створювалис¤ п≥д загальним кер≥вництвом ‘≥д≥¤.
јргоський скульптор ѕол≥клет зображував головним чином прекрасних хлопц≥в - ≥деальних громад¤н. ќсобливо в≥дом≥ його статуњ "—писоносець" та "ƒ≥адумен". ѕол≥клет у трактат≥ " анон" теоретично розробив систему ≥деальних пропорц≥й людськоњ постат≥, ¤к њњ у¤вл¤ли елл≥ни V ст. до н. е. - голова мала становити 1/7 всього зросту, обличч¤ та кист≥ руки - 1/10, ступн¤ - 1/6.
ќдним ≥з друз≥в ѕер≥кла був прекрасний грецький скульптор ‘≥-д≥й. Ќайв≥дом≥шою його скульптурою була стату¤ богин≥ јф≥ни ≥з золота, дерева ≥ слоновоњ кост≥, ¤ка сто¤ла в јкропол≥ перед ѕарфеноном. ¬исота њњ с¤гала 12,5 метра. ƒл¤ храму «евса в ќл≥мп≥њ ‘≥д≥й вир≥зьбив статую «евса ќл≥мп≥йського, що сидить на трон≥. ÷¤ скульптура ‘≥д≥¤ належала до семи чудес св≥ту.
≈лл≥ни наст≥льки ж скульптори, наск≥льки й поети. ћи вже зазначали, що античн≥сть - скульптурна. ѕроте вона ще й т≥лесна. «ображенн¤ оголеного т≥ла - основний сюжет дл¤ скульптор≥в. јнтична пластика Ї мистецтво т≥лесноњ близькост≥ ≥ миттЇвост≥. —татую елл≥ни розгл¤дали ¤к частину природи, ¤к ¤вище, що вже в≥дбулос¤. ÷е перемога краси над хаосом. ѕроте давньогрецька скульптура бездушна, тут т≥ло перемагаЇ душа. ” ћирона, ‘≥д≥¤, ѕол≥клета скульптури безособов≥, вони сповнен≥ бездушноњ життЇвост≥. ≈лл≥нський храм - це також форма т≥лесност≥, це "житло" дл¤ величних статуй бог≥в. ” пропорц≥ю храму закладено т≥лесну пропорц≥йн≥сть. "” грецького храму немаЇ розм≥р≥в, у нього Ї пропорц≥¤". раса ѕарфенона - це краса "простоти", породженн¤ р≥дноњ земл≥, в≥н вписаний у навколишнЇ середовище, Ї складовою ≥ нев≥д'Їмною частиною јкропол¤ ≥ завершуЇ пейзаж.
√рецька класика поступаЇтьс¤ м≥сцем доб≥ елл≥н≥зму. ÷е епоха синтезу культур. ѕол≥сний св≥т ≈ллади п≥д≥рвав себе зсередини в≥йнами. ≤мперський дух јлександра ћакедонського зробив спробу об'Їднати св≥т, уз¤вши за традиц≥ю елл≥нську культуру. ƒл¤ пластичного мистецтва ≤≤≤-≤ ст. до н. е. не були часом занепаду. ѕрикладом може бути славнозв≥сна скульптурна група "Ћаокоон" - тв≥р родоських митц≥в јгесандра, ѕол≥дора ≥ јф≥нодора, шедевр елл≥н≥стичноњ пластики. ≤сторик ѕл≥ши —тарший вважав њњ найвищим дос¤гненн¤м, ¤кого коли-небудь дос¤гав скульптор. –иси того ж стилю знаходимо в уславлен≥й статуњ јфрод≥ти ћ≥лоськоњ. —имволом новоњ культурноњ традиц≥њ з елл≥нським початком стало м≥сто јлександр≥¤. ÷е м≥сто - останн≥й оплот ≥ сховище античноњ мудрост≥. ≈лл≥н≥зм передав естафету нов≥й традиц≥њ у рамках античност≥. ЌастаЇ стол≥тт¤ –иму, золота ос≥нь античност≥.
